Лабіринт між двох світів

Розмір шрифту: - +

9 Розділ - Сторінки з минулого

Ще зранку в небі були хмари,і ніщо не передчувало хорошої погоди. Ще в день дощ почав накрапати,а в ночі і взагалі пішов у певну силу. Тому було вже зрозуміло що день буде сирим і холодним. Збираючусь у школу Ярослав, приблизно п'ять разів змінював одяг. То його мачуха важала що в цьому дуже тепло,то холодно. Її зрозуміти… Вийшовши на двір його відразу хтось добряче огрів по плечу. І хто ж це міг буди як не улюбленний батечко. Він уважно подивився у очі сина,і після затянутої паузи сказав:
- В кінці міста стара відьма розійшлася,тому я хотів тебе попросити ,аби ти як умога швидше повернувся,- казав це він таким тоном наче просить в хлібній дати не цілий хліб,а половинку.
- Я думав відьма не така вжей стара,- хлопець намагався зробити щось наподобі тону батька .- Знаєш жінкам не дуже подобається коли їх старими називають,можливо тому й бісицься? - запитав він глузливо. Але якась реакція батька була раз на сто років. Тому він просто видихнув і пообіцяв прийти відразу після уроків.
- Можеш іти.
- Дяяякую - передразнив його син.
В них з батьком взагалі були напружені стосунки, той до нього ставився як до обов'язку, а інший як до недокучливого боса. Справа була в тому ,що матір Ярослава змусили одружитися з його батьком,тому він був точно не "дитиною любові". Відразу після смерті мами, його батько одружився на іншій більш приємній особі. Вірі, але не тому що кохав її,а тому що так треба було. Інколи Ярослав думав може його батько робот,але ні,він був звичайним магом. Якщо так можно висловитися. Перед школою його гукнула якась дівчинка.
- Ну ,привіт,- по-хлопчачому посміхаючись до неї казав Ярослав.
Та на томість "стрибнула" йому на шею.
  - Ну як ,зробив алхімію- вона казала це точно ,аби зав'язати розмову.
 - Звичайно,Вірка стояла надімною аж до кінця усіх уроків, - намагаючись взяти її за руку казав Ярослав.
Побачищи це вона взяла його руку у відповідь ,і страшено разчервонілася. Ярослав нещодавно ,можно навіть сказати вчора став з нею зустрічатися. Сабіна Крейц була головною красунею класу, і з нею загравали усі хлопці. Але Ярослав захопив її серце зовсім не так, спочатку він напросився у друзі. Був турботливий до неї, і змусив її саму зробити себе придметом захоплення. А вчора він як джентельмен,пропустив її першою сказати у своїх почуттях. Тому зараз вони почуваються трохи ніяково у ролі пари. Але саме зараз юнак взяв на себе ініциативу.
 - Ну ,привіт,- зустрів його зубрилка-сусід, і водночас найкращий друг.

 

−Привіт, друже!−відповів Ярослав.
 −Не забудь,сьогодні в нас збори.
 −Не забуду,прийду в назначений час.
 −Ярославе,про які збори ви говорите?−запитала Сабіна,яка ще тут стояла.
 −Та так,не звертай уваги.−відповів їй Ярослав.
 −Ну гаразд,ходім на урок,а то ще запізнимося.−вона взяда його за руку і «потягнула»в будівлю школи.
 Першим уроком у дев’ятикласників була історія.Урок виявився  в надміру цікавим,тому й пролетів не помітно ні для вчителя,ні для учнів.Ярослва як завжди сидів тихо на уроках,а Артур навпаки,був жвавим і відповідав на всі запитання вчителя.І ось залишилась одна хвилина до дзвінка,всі учні считають остані секунди три-дві-одна,все вчительщось кричить вслід учням,але вони його не чують.Ярослав вибіг самий останій,адже його чомусь задержав вчитель.
 −Ну де ти так довго?!−кричить йому Артур.
 −Та так,вчитель задержав.−відповів той.
 −Ходім,давай бистріше,всі чекають.−хлопець взяв його за руку і побіг за школу.
 Коли юнаки забігли за будівлю,вони рушили  в гущавину,що росла біля котельні.Хлопцям довелося пробиратись крізь колючі гілки шипшини.Ось гущавина минула і вони опинилися посер великої галявини.Коло верби стояв великий наметІ якому хось був.Артур перший зайшов в намет і побачив трьох хлопців,які сиділа навколо столу і про щось говорили,але коли юнак зайшов в середину враз замовкли.
 −Ну чому ви так довго?−запитав один із них.
 −Та таке вийшло,ми ж все таки прийшли.
 −Все забули.Що сьогодні будемо робити?−запитав чорноволосий хлопець.
 −О,а давайте підемо до тієї старої відьми,що не давно розлучилась,−запропонував Ярослав зайшовши в палатку.
 −І що ми там будемо робити?−сказав чорноокий блондин.
 −Ви ж знаєтещо стається якщо відьма не в гуморі.
 −Хм..Цікава пропозиція.−підтримав друга Артур.
 −Так,коли збираємося?
 −Давайте у сім вечора.
 −Давай,−мовили хлопці разом.
 −Ну все біля школи в сім годин.
 Хлопці почали збиратись по домівках.Артур і Ярослав вирвшили пройтися разом,тим більше що живуть вони поряд.Ось знову ця сіра і завжди похмура вулиця,тут ніхто ніколи не веселиться,всі ходять похмурі і не веселі.Лиш двоє хлопчаків завжди були веселі,за це їх і не любили жителі вулиці.
 −Слухай,а ти не боїшся свого «любого»батечка?
 −А з чого мені його боятися.
 −Ну а,якщо він дізнається що ти ходиш і порушуєш праватим самим псуєш його репутацію.
 −Хм..мені одинаково.Головне щоб Вірка не дізналася.
 −О,так її потрібно остерігатися.
 −Ну все,ще побачимось мені потрібно бігти.
 −Давай,зайдеш за мною.
 −Добре.
Хлопець побіг до сірого нічим не примітного будинку.Зайшовши в середину його зустрів не привітний і злий погляд мачухи.
 −Де ти ходиш!Ти ще годину тому повинен був прийти додому.
 −Де хочу там і ходжу,не твго розуму діло.
 −Ти як зі мною розмовляєш,я старша за тебе і ще й твоя мати.
 −Моя мати померла!!!!І не смій називатись моєю матір’ю.
-Бігом у свою кімнату,ти покараний і е виходь з неї поки я не дозволю!!!
-Ну той добре!
Ярослав бистрим кроком...
 Ярослав бистрим кроком пішов до своєї кімнати.Грюкнувши дверми він кинув рюкзака на підлогу,а сам впав на кровать заснув.Коли хлопець пркнувся була вже пів на сьому.
 −Ой,я ж запізнююся.
 Він відкрив вікно і зістрибнув на дах,тоді схопився за дерево що ромло поблизу будинку і зліз на землю.
«−Ну все тепер можна бігти по Артура»−подумав хлопець і побіг по друга.
 Ярослав біг не жалкуючи ніг,на годиннику без двадцяти сім.Артур мабйть його зачекався,І ось видно знайому постат,яка рухається в напрямку Ярослава.
 −Ти чому запізнюєшся?!-почав був Артур.
 -З Вірою погиркався та вона мене вдома закрила,але я все таки втік.
 -ААА ясно.
 -Ну все побігли нас чекають.
 -Побігли.
 Юнаки побігли вздовж вулиці,й побігли до школи.Їх чекали троє хлопців.Всі вже нервували,чому Артура з Ярославлм так довго не було.Ось на початку вулиці з’явилися дві постаті які бігли.
 -Ну нарешті!-чороволосий полегшено видихнув.Чому так довго?
 -Та...-відмахнувся Ярослав.-Звіркою посварився.
 -Зрозуміло.
 -Ну то як йдемо?-запитав Атур.
 -Так,звичайно.



Ariadna

Відредаговано: 15.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись