Лабіринти минулого

Розмір шрифту: - +

Глава 2.

Ранок для Любаша почався о шостій годині. Прокинувшись він умився та швидко одягнувшись вийшов з квартири. В його планах було сьогодні встановити контакт зі своїм другом Миколою Калюжним і молодшим Любашем. Спочатку він хотів спостерігати за ними біля управління поліції, а коли Кравець дістане йому їх телефони, то поговорити та можливо зустрітися з Калюжним. З молодим Любашем Олександр Іванович побоювався зустрічатися. Хто його знає, чим така зустріч однієї людини з різних часів обернеться.

Любаш зайняв о восьмій годині місце в кафе за тим самим столиком, що сиділи вчора, і став очікувати появи потрібних йому осіб. У нього промайнула ідея зустрітися з Калюжним прямо зараз і попередити про допущені помилки в новій справі молодшого Любаша. Поміркувавши Олександр Іванович відкинув цю ідею. Що він скаже Миколі, якщо справу їм ще не доручили. У того відразу виникне багато питань звідки він знає, хто йому сказав і закінчиться це предʼявіть документи. Як той відреагує на документи видані Любашу в 2039 році. Ні цього робити не можна. Звʼязок налагоджувати з ними треба тільки телефоном. Буду давати навідні підказки, а самі з Кравцем будемо вести розслідування випереджаючи поліцію. Інакше ніяк не виходить. Вони хлопці розумні зможуть за нашими підказками правильно провести розслідування.

Сидячи в кафе і розмірковуючи над своїми майбутніми діями, Олександр Іванович побачив молоду людину, яка швидко йшла в бік управління поліції. Це був він, але на тридцять років молодший. Він прискіпливо розглядав себе з боку, як зазвичай дивиться батько на сина. Від його погляду досвідченого детектива не вислизнула жодна дрібниця. В цілому Любаш залишився задоволений собою, але над дечим треба буде ще попрацювати. Через кілька хвилин після молодшого Любаша проскочив бігом Микола Калюжний. Олександр Іванович подивився на годинника, що висів у кафе, на них було рівно вісім. «Добре всі діючі особи поліції на місці. Тепер справа за Кравцем. Потрібні телефони слідчих, які буду займатися розслідуванням вбивства студентки Тетяни Шоніної», ‒ подумав Любаш. Він вважав, найкращим буде варіант запобігання вбивства дівчини. «Як звісно зі справи, вона була вбита не там, де знайдена, а в іншому місці. Його встановити слідству так і не вдалося. Тому запобігти вбивству і зберегти життя дівчині, буде дуже складно. Треба її знайти й встановити за нею нагляд, тоді у дівчини зʼявиться шанс уникнути трагедії. Без допомоги поліції у нас це не вийде. Необхідно з ними встановити контакт і якось пояснити ситуацію що склалася», ‒ роздуми Любаша перервав дзвінок телефону. Любаш почув у слухавці голос Кравця.

‒ Олександре Івановичу, записуйте телефони.

‒ Готовий, Федоре Петровичу, диктуйте, ‒ Любаш швидко записав їх і посміхнувся. Йому було приємно згадати свій телефон тридцятирічної давнини.

‒ Записали, повторювати не треба?

‒ Ні.

‒ Що далі робити будемо?

‒ У вас планів ніяких немає?

‒ Вільний.

‒ Я перебуваю в кафе, де ми вчора сиділи. Підходьте сюди, на місці все обговоримо.

Через двадцять хвилин на вході в кафе зʼявився Кравець. Він підійшов до столика, де сидів Любаш, привітався з ним і присів на стілець.

‒ Всі потрібні співробітники на місці. Треба зробити їм перший дзвінок. Почнемо з Миколи Калюжного. Де є телефон автомат?

‒ На Хрещатику біля Головпоштамту точно є. В інших місцях не пригадаю. Тут в кафе є телефон, думаю, бармен не відмовить зателефонувати.

‒ Мені не хотілося б мати свідків розмов. Вони можуть не правильно все витлумачити та викликати поліцію.

‒ Хвилинку почекайте, я зараз у бармена спитаю, де на вулиці є телефон.

Поговоривши з барменом Федір Петрович повернувся з усміхненим обличчям. Поруч є, біля Золотих воріт.

‒ Дуже добре, туди ми й підемо починати діалог з місцевою поліцією.

‒ З чого почнемо з ними розмову? ‒ поцікавився Кравець.

‒ Думаю зі знайомства. Суть нашої справи поки викладати не будемо. Одне погано, що ми з вами ведемо не законну діяльність. Нам з вами, Федір Петрович, як колишнім співробітникам правоохоронних органів не личить вести так справи. Ми повинні легалізуватися, тоді у них не будуть виникати не зручні для нас питання. Треба терміново зареєструвати детективне агентство, а ми станемо його співробітниками. Ви цим можете зайнятися? Ваші звʼязки допоможуть прискорити цей процес?

‒ Звичайно зможу. Із задоволенням займуся цим питанням. Я два роки з гаком не знав чим зайнятися. Складно в моєму віці міняти свої звички й починати освоювати новий напрям діяльності. А зараз будемо займатися знайомою нам справою.

За розмовою колеги не помітили, як опинилися біля Золотих воріт. У невеликому сквері перед історичною памʼяткою стояло два телефона-автомата. Опинившись поруч з ними, Любаш зняв слухавку та набрав номер Калюжного.

‒ Добрий день, Миколо Олексійовичу. Вас турбують з детективного агентства. До нас надійшли відомості про можливе завтра вбивство Тетяни Шоніної.

‒ Хто це говорить? Назвіть себе.

‒ Я детектив агентства Кравець Федір Петрович, ‒ промовив Любаш і краєм ока подивився на колегу. У того від подиву широко відкрилися очі. Він хотів щось сказати, але не наважився перебивати розмову Любаша.

‒ Звідки у вас такі відомості? Не маючи серйозних підстав, ми не можемо займатися такою справою. У нас і без цього вистачає роботи.

‒ Коли завтра вам повідомлять, про знайдену без ознак життя Тетяну Шоніну, ви зовсім по іншому поставитеся до нашої розмови, але буде вже пізно. І ви довгий час будете себе вважати винним в її смерті.

‒ Звідки у вас такі відомості про майбутнє вбивство?

‒ Ми вели прослуховування розмови на замовлення нашого клієнта і в цей момент почули частину розмови не відомого нам чоловіка про замах на дівчину. Він, мабуть, розмовляв сам з собою. Я виразно чув, як він вимовив уголос: «Все, Тетяна Шоніна, завтра ти живеш останній день».



Руденко

Відредаговано: 19.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись