Ланцюг Рода

Розмір шрифту: - +

Розділ 13

Довгі бунчуки злегка колихались, нехотя підкоряючись поступу легкого вітру. Іскристі відблиски танцювали на кінцях списів, гуляли обладунками, мигтіли цяцькованою збруєю. Коні хропли, граючи на місці, переступаючи точеними ногами. Свіжий річковий подих не міг заглушити густого смороду кінського поту, шкіряних обладунків, зброї, немитого тіла, що широкою хмарою навис над верхівцями. Ладьї помалу приставали, мірно поблискуючи довгими веслами. Одна зупинилась зовсім, щось тяжке бухнуло у воду, піднімаючи розсип діамантових бризок. Люди на палубі зашамотались, наче мураші в зруйнованому мурашнику. Обережно ступаючи, косуючи кров'яним оком, до самої води підійшов стрункий кінь. Верхівець зняв золочений шолом, втер рясний піт з плескуватого лиця. Деякий час, щось пильно видивлявся, піднявшись у стременах. Легко скочив з сідла, передавши вуздечку джурі. Крикнув декілька слів. За якусь мить десяток воїнів натужно хекаючи, спихали довгий вузький човен. Востаннє шаркнувши хрустким піском, важко шубовснув у воду. Веслярі швидко зайняли лавки - похитуючись на дрібній хвилі, швидкий струг вперто розтинав водну гладь. Гребці згинались коромислами, напинаючи жили - командир немилосердно підганяв, помахуючи замашним канчуком. Весла голосно ляпали, розрізаючи зеленаву рінь. Вузький пінистий слід звивався слідом, кривлячись мереживом бульбашок. Річка віддавала прохолодою, манила чаклунським задоволенням лишити оскаженіле сонце, пірнути в суцільну вологу, розчинитись згустком води. Молохи жадібно витріщали очі, налягаючи на весла - патьоки брудного поту заливали очі, струменіли тілом, пекли під пахвами. Раз, ще, ось вже піднімається над водою борт уруського човна, будь він проклятий такої спеки.

- Е ! На струзі ! Лови кінець ! Мотузку кажу, держи - легкий сплеск - у воді закрутилась товста линва - Чого баньки витріщив - горлав бородатий гридень – хапай, підтягуйся ! Тьфу ти, їдрі ж його ! Фенька, Фенька ! Крикни цьому косоокому щоб хапав линь й підтягувався до борту!

Висунувся молодий, конопатий Фенька, швидко заджеркотів - голомозий молох нарешті скумекав - струг, скреготнувши, прошурував боком, сіпнувся, вклякнувши поряд. З ладьї скинули мотузяну драбину - важко віддуваючись опецькуваті батирі перелазили на палубу.

- Даруга Удеге, радий вітати тебе першим на землях великого темника Джучі - високий сухорлявий воїн в багатій збруї злегка нахилив голову, підозріло бликнувши на Василія

- Бачити спадкоємця кешік-бея великого темника - честь не гідна його відданого слуги - шанобливо вклонився баскак

- Хто ці уруси ?

- Люди з особистої охорони єпископа, ввіреного мені намісництва. Боярин Василій - воєвода

Рос вклонився.

- Я сподіваюсь, привіз саме той товар. Де вони ?

- Ось, відібрані по-ранжиру. Інші, на другій ладьї

Молох чвиркаючи рідким багном з наскрізь промоклих чобіт підійшов впритул. Змучені бранки перелякано щулились, уникаючи важкого чорного погляду.

- Хм, всі білі й зеленоокі... Чому від них так смердить, Удеге ?

- Довго йшли степом, води не вистачало, навіть горло промочити, не те що...

- Ні, тут трупами смердить - голосно нюхав повітря, широко роздуваючи ніздрі, ніби мисливський пес

- Від воїнів завжди тхне мертвечиною - Василій став поруч, твердо вимовляючи молоські слова

- Розмовляєш справжньою мовою ?

- Можу порозумітися

- Цікавого уруса знайшов, Удеге. Десь я тебе наче бачив. О, згадав ! Той рік на великому полюванні носив хвіст мого коня - молодий бей зареготав, повертаючись до невільниць

- Ще надто молодий на коні їздити, може то пес був. А молоську собаку можу й за хвоста потягати

Удеге онімів. Батирі лупали очима, не знаючи, що діяти. Хльосткий канчук не встиг опуститись, перехоплений мускулястою рукою в потертих наручах. Бей, люто смикнувся, випручуючись з чіпкого хвату. Де там, грубі пальці тримали кліщами, викручуючи лікоть. Ошелешено роззирнувся: закуті в залізо гридні оточили щільним колом. Бородаті, обвітрені лиця, крижані очі - видно бувалі, зріли не одну смерть. Жалюгідні півдесятка охоронців вмить опинились на смердючій палубі, притиснуті вістрями сулиць. Дух різанини засмердів в повітрі, примушуючи частіше битись серце, змикаючи пальці на шорсткому руків'ї. Першим опам'ятався рос:

- Назад ! Назад, курва-мать ! Будило розіжми клешню !

Раменястий гридень нехотя відпустив посинілий п'ястук, ослабивши волохату лапу. Молодий бей скидався на окуня, нагло викинутого з води - деякий час просто ловив повітря, обережно притискаючи порунтану руку до грудей. В баскака лице, ніби хтось борошном притрусив, руки, ноги не слухались з горлянки видавався незрозумілий хрип.

- Сулиці забрать ! Молохів відпустити ! Всі до лавок ! Бігом ! - коротко рубані команди воєводи придушили іскру гніву, розвели оскаженілих воїнів по кутках

Гридні помалу розходились, буркочучи, похмуро оглядаючись. Охоронці бея тяжко піднімались, шморгали, обплапували голови, носи, втираючись широкими рукавами куяків.

- Та з тебе шкіру живцем здеруть ! Освіжують, як барана ! Я примушу засмажити тельбухи і тобі ж їх згодувати ! - вибухнув страшними прокляттями гонористий молодик

- Пробачте світлий ! Пробачте його людей вони геть здичавілі ! - Удеге переломився у поясі, мало землю носом не орав



bisurkan

Відредаговано: 25.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись