Ланцюг Рода

Розмір шрифту: - +

Розділ 17

Альта сиділа посеред відьомського кола, похитуючись в безкінечному трансі. Аскер, закутавшись в плащ, дрімав прихилившись до холодної стіни. Мавка підтримувала демоницю тримаючи «павутину». Антипко розлігся прямо на підлозі, підмостивши за своїм звичаєм, волохатий бік Вовка. Звір нічого не мав проти, тихенько посапуючи. Ламія скрутилась калачиком, уникаючи надокучливого сонця. Чим нижче спускалась Дажбожа колісниця тим більше розворушувалась кров’яниця.

Густий багрянець поліз небокраєм, просочуючи крівлею ніжну чистоту сніжних хмар. Розпечена земля віддавала нещадне тепло, обмахуючись подихами свіженького вітру. Люд виповзав із сховків, починаючи новий, таємний день. Стрімкі шпилі палаців обливало тремтливе мариво, спотворюючи м’яку свіжість довгожданного вечора. Морок наповнював кімнату, спотворюючи обриси, ховаючи лиця оксамитом надвечір’я. Кров’яниця гучно позіхнула, бадьоро скочивши на ноги. Мавка сиділа, ніби висічена з мармуру, щільно стиснувши зовсім бліді вуста. Вовк, форкнувши, схопився, струсонувся аж вуха заляпали. Чорт спросонку бахнувся головою об підлогу.

  • Твою ж на…

Враз серед кімнати мигнуло, наче хтось каганчика запалив. Над самою головою Альти, з малинового жару зіткалась руна, якусь мить потрималась розпалась міріадами іскринок, обсипавши чаклунським пилом всеньке відьомське коло. Мавка розплющилась. Альта звелась, страшно побликуючи навськими зіницями:

  • Гайда, волохаті, полювання почалось

 

Груди зводило страшним болем, розвертало легені, клекотіло в животі. Одне око витікало, прохолодним кисілем розмазуючись щокою. Обляпаний крівлею ціп злегка скриплячи тігся підлогою. Липкий жах скував тіло, міцною рукою стис горлянку. Суцільна темрява всередині глибокого башлика дихнула в скалічений вид. Тихий шиплячий голос поспитався каліченою молоською говіркою:

  • Де вона ?

Хотів прокричати, повзати на колінах, благати повірити – привезли всіх, до єдиної. Зламані зуби вперемішку з потрощеними щелепами дозволили тільки гикнути щось нерозбірливе.

Кістлява фігура в довгому плащі задумливо пройшлась, хлюпаючи липкими калюжами, лишаючи кров’яні ступаки на блискучій підлозі. Гурт смуглоликих присадкуватих воїнів, закутих в однакову броню й високі гостроверхі шоломи, спокійно трималися навколо.

  • Ми дали тобі все. Владу, гроші, контроль над ворогами. Взамін попросили невелику послугу. Знайти і привезти – незнайомець обережно переступив через сизу купу кишок, що вивалилась з розпанаханого, майже, навпіл Темучина. Бей холонув, зрідка смикаючи ногою, розвозячи широку темну калюжу липкими пасмугами
  • Ми вказали навіть місце – провадила далі фігура, підходячи впритул до високого різьбленого крісла в яке втисся хирлявий молох – твої люди все зіпсували. Забрали дорогоцінний час. Не для того став темником щоб забирати час
  • Я…пощади ! Гізаре, ти ж знаєш…– благання скидалося на поросячий вереск, упосліджений володар всього Центрального князівства, впав на коліна, хапаючи широкий поділ халамиди – Допоможу ! Вона там! Привезли ! Даруга сам сказав – одну лишили синові бея
  • Збирайся. Проведеш. Якщо хочеш померти швидко
  • Я…проведу. Проведу…ми знайдемо – темник задибуляв, квапливо огинаючи вже застиглі тіла «тіней»
  • Полювання почалося – тихо мовила фігура коротко кивнувши

Неквапливий воїн видобув замашного ножа й зупинився поряд Удеге. Баскак доходив, викидаючи кров’яну піну через розпанахані груди. Коротко свиснув ніж – скривавлений кулак судомно стис коштовний пасок.

Розриваючи похмуру сірість надвечір’я, з палацу темника вихопився гурт вершників, темною зграєю круків шугнувши до високих білястих шпилів. Навський день вступав в права, пробуджуючи дітей своїх, заганяючи люд в домівки, подалі Хорсового ока.

Скрадаючись в тіні колючих зарослів одна за одною шмигнули постаті, більше схожі на несміливі тіні потойбіччя. Тихенько шелеснув кущ, загрозливо мотнувши довжелезними шипастими батогами, хтось прилушено засичав, відразу ж замовкнувши.

  • Десь тут. На вхід накинута мана. Шукайте латку яскравого моховиння біля присадкуватого корявого пенька – м’який голосок різав тьму, ледве чутно стелячись над шовковистим мохом, що чудово почувався у вогкій тіні
  • Може досить скидатись на чахлючу людину ? – скуйовджений біс тер подерту руку – Я вже затрахався вдивлятись, нічого не бачачи
  • Вовцюгане, підходь ближче, шукатимеш – Альта безцеремонно потягла за рукав – ти один бачиш вночі й без хари

Аскер пильно вдивлявся у суцільний смарагдовий килим, відчуваючи, як світ навколо розвиднюється, наливаючись сотнями нових відтінків, запахів, почуттів. Вовк нюшив попереду, сердито чмихаючи, щось грябав, шаркаючи сухою землею. Де ж воно ?

  • Швидше, роззирайся, можемо не встигнути

Збоку війнуло свіжим диханням зела, лоскотнуло шовковистим кучерем. Поряд. Значить нічого не страшно. Коротко гарикнув сіроманець. Щось знайшов. Альта шурхнула розмитою плямою

  • О, пригодилась собачка. А я думала, для краси тягаєш



bisurkan

Відредаговано: 25.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись