Ланцюг Роду

Розмір шрифту: - +

Розділ 16

На ослизлих стінах казились червонясті відблиски невеликого вогнища. Могильна сирість в’їдалася в шкіру, дрібними краплями осідала на гарячому тілі. Плечі нили тупим болем, натягуючи тремкі жили. Ноги торкалися підлоги тільки носками, спину ломило, в шию ніби хто встромив палючий шкворень. Шорсткі мотузи перехвачували зап’ястя, міцно прикрутивши до грубо обструганої перекладини. А ось перед самими очима вишмульгана дошка з бурими плямами й міцним барабаном – не один бідак став тут вищим на декілька вершків. Спробував поворушити закляклим тілом, потягтися щоб хоч якось розігнати кров. Тільки й того, що злегка хилитнувся. Різкий біль шарпнув поперек, звів судомою ноги.

  • Ще шарудиш ? Нічо, ми любимо спритних – присадкувата постать вийшла з мороку, обтираючи спітнілі долоні краєм замусоленого фартуха. Кучма нечасаного волосся, заслинена борода, зпід якої блискотіли вилупкуваті бликалки робили більше схожим на злобливого клунника ніж людину. Зарослі цупким чорним волосом руки звисали свинячими плічками обабіч опасистого черева, що міцно натягло шкіряний фартух. Дряблі рулети жиру трусились на боках голого до поясу пузаня. Діловито підворушивши жар, взявся наточувати лискучі різаки, поперемінно пробуючи лезо обламаним нігтем.

Василій глибоко вдихнув, намагаючись вгамувати скажений гуркіт в скронях. От сученя молоське, тре було придавити на ладьї, скинувши рибам на корм. Цікаво, Удеге знає ? Хоча, яка тепер різниця ? Повернуться тільки пізно ввечері або завтра. До того часу розчинять на шматки, ніби порося. Одна надія – Фенька. Тільки, що ж він зробить, сопляк. Сподіваюсь, дістанеться хлопців. Оповість. Може, колись випаде нагода злапати зрадливу паскуду. Розважаться на славу. Невже це все ? Згинути в смердючому льохові виючи в кавалках нутрощів й крівлі, доходячи, під знущання катів. Не про таку смерть він мріяв. Не так… Думки плутались, глушились нестримним болем викручених суставів, побитого тіла. Ноги пробирало тремтіння, зір мутнів, нудотний клубок підкочував до горлянки – липкий жах обсновував павутиною безвиході, висотуючи волю, знищуючи надію. Чималі краплини поту стікали підборіддям, ляпаючи щільно збитою земляною підлогою. Поринаючи в забуття, закинув голову догори – може хоч трохи кров шугне в закляклу шию – обережно перебираючи тендітними лапками, хилитався павучок, снуючи сріблясту нитку безкінечності.

Сліпа лють стискала горлянку, тримаючи кістлявими пальцями борлак, вичавлюючи останню людськість. Як він міг ! Паскудний раб ! Насміятися з нього, сина самого кешік – бея. Тепер всі дізнаються, як одурив уруський пройдисвіт. Якщо ж виявиться, що дівку взяли з ясиру темника… Хлопчина струснув головою. Він не повинен дожити. Удеге мовчатиме – широкий пояс заткне горлянку. От тільки як спитають… Ет, щось придумаю. Зашугана служниця внесла щербет, тримаючи тацю на витягнутих руках.

  • Туди – невеликий столик із точеними ножками зручно примостився біля ложа. Поспішаючи виконати наказ дівчина спіткнулась, срібний глечик хитнувся, брязнувши під ноги. Тягуча калюжка поволі розтікалась на узорчатому килимі, дрібні бризки досягли обличчя, на ходу застигаючи цукровими грудочками
  • Ах ти ж бестолоч ! – сказ, що збирався цілий ранок, вихлюпнувся разом із щербетом. Смикнувши бідаку за волосся, повалив на підлогу, з усього маху вгатив ногою – тихенько заскавучавши, раба скрутилась безформним калачиком
  • Ти будеш пручатись ! – ревонув Ногай, хапаючи нещасну. Очі застилала кривава паволока, з рота летіла піна, худеньке тільце дівчини давно затихло, метляючись тряпчаною лялькою в дужих руках
  • Хазяїне, ххаззяїне – хтось бурмотав на вухо хапаючи за руки. Оскаженіло відмахнувся, потрапив в щось м’яке. Позаду верескнуло й дві пари дужих лабет зчепились на плечах, жорсткими кайданами скували руки. Деякий час смикався, бризкав слиною, лаючись на чім світ стоїть. Вибившись із сил, притих втупившись осклілим поглядам в широку багряну пляму. Мутнява пелена поступово розвиднювалась, відкриваючи погромлені покої, знівечене тіло служниці, перелякане лице Кінко з розквітаючим синцем.
  • Ви, ви ннавіщо її … - управитель витріщався на розплющений череп, криваві ошметки мозку, що пристали до різьбленої колони ложа
  • Пролила щербет, сучка ! Та пусти, досить мене мацати ! – різко скинув стальні обценькі Лемпа. Касто пантрував біля закритих дверей
  • Загорніть в покривало, викиньте до падла, в яму. А ти зараз приведеш мені ту уруську курву – чорні очиці блискотіли нелюдським збудженням, тонкі вуста щирились судомним оскалом
  • Але ж…
  • Ти правий – негоже приймати жінку в такому розгардіяжі. Сам до неї піду. Пришли хай приберуть – Ногай витер руки краєм шовкового покривала – чого витріщаєшся, швидко !

Кінко вражено глянув на понівечене тіло, криваве місиво замість голови – тяжка нудота звела нутрощі, гіркою жовчю підкотила до горлянки

  • Ще почни тут ригати, відчуєш, яку сирицю деруть в стайні

Непевно зашамкотівши, притис долоню до рота й рушив вперед. Свіже повітря шугнуло в галереї, вивітрюючи солодкавий дух смерті.

Розпалений стрімким бажанням вискочив з галереї. Сонце поволі добиралось верхівки, щедро обдаровуючи палючими поцілунками. Що за… Рядок «тіней», ніби вилиті з металу кумири, несли варту навкруги покоїв. Кінко, все ще тримаючись рота, гугнявив охоронцю, що навіть не повернув голови. Це що за проява – сам Джебе, права рука батька, стоїть в повному обладунку тільки личину страшно оскаленої тварюки відкинув набік.

  • Ви чого тут ?
  • Наказ кешік – бея – Джебе поштиво вклонився, проте не відійшов



bisurkan

Відредаговано: 25.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись