Леді Електра

Розмір шрифту: - +

Глава 1

- Торі, хочеш ще?

Кларенс протягнув мені пиво. Здається, питання було чистою формальністю. Я взяла пляшку і зробила ковток. Не подумайте, я не така вже й погана. Просто, рідко випадає можливість вибратися на відпочинок разом з друзями. І все одно на таку дрібницю, що зараз 2 годині ночі і ми знаходимося в 15 кілометрах від міста.

Я не звертала увагу на це, тому що батьки явно не будуть переживати, а Райан зараз в таборі. У будь-якому випадку, одного разу мені доведеться виїхати. Так що, нехай братик звикає до самостійності.

Поруч зі мною присіла Міккі, моя подруга. Хоча ми і не були дуже близькі, але досить не погано спілкувалися.

Я подала їй пиво. Я не бачила нічого поганого в тому, щоб пити з однієї пляшки.

Після ковтка, вона повернула мені її, скривившись від терпкого смаку. Так, напій не для кожного.

Якесь неприємне почуття турбувало мене. Тому, я весь час поправляла своє волосся.

- Нервуєш? - від подруги складно приховати щось.

- Та ні, - відмахнулася я. - передчуття погане.

- А що може трапитися. - посміхнулася Міккі. - ми тут, вночі, на культурному відпочинок. Ідилія.

Я мало не розсміялася. Вона що серйозно?

Збоку від нас Курт і Стен билися на шпажках. Віддалік Мара цілувалася з Нілом, а Кларенс займався приготуванням м'яса.

Я ще трохи надпила пива. А почуття тривоги так і не покидало мене. Щось має статися, і я сумніваюся, що мені це сподобається.

Вдалині прогриміло.

- Схоже, скоро буде гроза. - вимовив Кларенс. - друзі, давайте тікати звідси.

З бурчанням, але наша компанія послухалася і почала збиратися. Коли вже майже все було готове до від'їзду, гуркіт пролунав прямо за нами. І це не було схоже на те, що я чула раніше.

- А це явно не гроза. - Ніл висловив спільну думку.

Цього разу звук був набагато ближче. Злякавшись, Мара, Ніл, Курт і Стен сіли в машину і дали по газах. А ось наша не заводилася. Схоже, старенький пікап переживав не найкращі свої дні.

Цього разу гуркіт супроводжувався страшним ревом. Такі бувають тільки у фільмі про страшних монстрів.

- Вибираємося так. - перелякано сказав Кларенс. - Плювати на машину.

Ми послухалися його, але вже було запізно.

На галявину вийшло величезне жовте чудовисько. І воно кидалося немов поранений звір.

- Це ж дракон. - заволала Міккі. - тікаймо.

Але, я не побігла. Немов зачарована, я стала спостерігати за ним.

Слідом вибігли люди у військовій формі, які тільки сильніше лякали його.

Краєм свідомості я чула крики своїх друзів, які безуспішно намагалися вивести мене зі ступору. Підкоряючись якомусь дивному інстинкту, я підійшла до нього. Чомусь, я була впевнена, що це саме він.

Дракон дивився на мене своїми величезними жовтими очима. Обережно я простягнула руку. Військові ж застигли в очікуванні моїх подальших дій.

- Тихіше хлопчику. - я зробила ще крок. - Все добре. Тебе ніхто не образить.

Дракон, ніби маленьке цуценя, опустив голову і уткнувся носом в мою руку, просячи щоб його погладили. Дивно, лусочки виявилася досить м'якими.

- Як тебе звати? - чомусь, я була впевнена, що він мені відповість.

«Кірін». - промайнуло у мене в голові.

- Гарне ім'я. - посміхнулася я. - І ти вже можеш перестати лякати їх.

Дракон, здавалося, розслабився і акуратно опустив свої величезні крила.

Несамовитий крик Міккі вивів мене з трансу і шок взяв своє. Я втратила свідомість.



Анна-Марія

Відредаговано: 29.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись