Леді Електра

Розмір шрифту: - +

Глава 2

Коли я прокинулася, в очі вдарив сліпучий білий світ. Оглянувшись, я зрозуміла, що перебуваю в своєрідній лікарні. Уже легше.

В голові відразу спливли спогади минулої ночі, від чого я мимоволі зіщулилася. Я бачила дракона. Справжнього, величезного дракона. І він мене слухав. Може, мій розум вирішив сказати мені «до побачення» і звалити? А я мирно сиджу в палаті з м'якими стінами.

Я не знала, як на все це мені реагувати. Але, найрозумнішим в даній ситуаци буде не піднімати паніку, а просто дочекатися поки хтось прийде і все пояснить мені. Адже, судячи з усього, мене тут тримали не проти волі.

Зовсім скоро мої думки підтвердилися. Відчинилися двері, і увійшов чоловік. На вигляд йому було років 40.

- Добрий день, Вікторія.

Чи варто мені дивуватися, що він знає моє ім'я? Мабуть ні.

- Вітаю. - я постаралася посміхнутися йому.

Створюємо позитивне враження про себе. Тоді, можливо, мені зможуть відповісти дружелюбністю.

Чоловік же був досить гарним. Темні глибокі очі, каштанове волосся, а також засмагла шкіра. Я б могла прийняти його за мексиканця або іспанця. Але, про останнє я навіть і думати не хотіла.

- Я так думаю, що тобі цікаво навіщо ти тут? - вражаюча спостережливість. - Ти змогла знайти спільну мову з драконом. А значить, в тобі тече кров вольтів.

- Кого? - здивувалася я.

- Пробач, забув, що тобі мало відомо про наш світ. - втомлено посміхнувся чоловік. - Вольти - це магічний народ, що володіє здібностями стихії електрики: керують блискавками, їм підвладна техніка, і ще багато цікавих особливостей. Незабаром ти дізнаєшся більше. - я не сказала не слова. - Ти віриш в усе це?

- Я вчора говорила з драконом. Я тепер повірю навіть в зубну фею.

- Чудово. Встати можеш? - я кивнула. - Тоді підемо, я покажу тобі це все. Ти маєш відношення до цього світу, а значить тобі потрібно навчитися боротися, щоб не постраждати.

***

- А як вас звуть? - я задала цілком логічне запитання, поки ми крокували по коридору.

- Маркос, - відповів він. - І забігаючи наперед відповім, я вольт.

Когось він мені нагадував. Його погляд, рухи. Та навіть зовнішність. Все до болю знайоме.

Дивне почуття підкралося до мене. І Маркос це теж відчув, так як дивно дивився на мене.

- Мабуть, краще тобі все розповісти. - я подумки приготувалася навіть до самої неймовірної інформації. - Це місце було створено для всіх надприродних істот і людей зі здібностями, що шукають безпеки. Наша мережа поширена в 10 штатах, так як ми хочемо допомогти кожному.

Нічого собі, це дійсно вражає.

- Тут навчають виживати в світі людей і вміти захищатися від ворогів і тих небезпек, що підстерігають в зовнішньому світі. Пам'ятай. - він уважно подивився мені в очі. - Як і у людей, не всі з нас хороші. І таких треба побоюватися. Принаймні, поки не прийшла Леді.

- Леді? А хто це? - здивувалася я.

- Скажімо так, це ти дізнаєшся з часом. Якщо ти, звичайно, згодна залишитися тут.

- Я маю вибір? - тихо запитала я.

- Звісно. - відповів Маркос. - Ти вільна піти коли захочеш. Ми тут не тримаємо насильно. Але, тебе не залишать в спокої, адже одного разу проявиться твоя сила.

Зараз розумніше буде залишитися тут, навчитися і дізнатися якомога більше про цей дивовижний новий світ. А вже потім буду вирішувати, що ж робити далі.

- Мабуть, я тут затримаюся. - в результаті вимовила я.

- Я радий, що ти прийняла рішення. А ось чи правильне воно - покаже час.



Анна-Марія

Відредаговано: 29.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись