Леді Електра

Розмір шрифту: - +

Глава 5

Еліза була мені не особливо рада. Можливо, вона це не сказала, але я все прекрасно зрозуміла. Дівчина навіть не хотіла зі мною спілкуватися. Вона вирішила все-таки проводити мене на тренування. Інакше я б точно заблукала тут. Але, зробила це все з таким виглядом, ніби зробила титанічне зусилля.

Увійшовши в зал я була сильно здивована. Тут було більше півсотні людей і навколо витало полум'я, потоки води та інші сили. Одна дівчина тримала в руках машину і намагалася оборонятися від хлопця в броні. Моя ж сусідка кинула на мене зневажливий погляд і розкрила величезні сірі крила. Ну, ніфіга собі.

- Мені довго чекати або ти нарешті вирішиш звернути увагу?

Я обернулася і побачила Дрейка. Сьогодні я мала можливість його роздивитись. Він був гарний. Навіть дуже. Високий кремезний хлопець з темним волоссям і карими очима. Але ось погляд... Занадто жорстокий. Або це тільки по відношенню до мене?

- У мене немає часу возитися з тобою. Ми починаємо тренування зараз же.

Ну, назвати це битвою було неможливо. Ні, він намагався зробити з мене воїна. Та робимо ставки, коли він здасться?

В кінці ж була битва на мечах. Ну і навіщо, адже в наш вік придумали чудову штуку. Вогнепальна зброя називається. Або вони тут грають в Середньовіччя?

Так вже вийшло, що Дрейк дуже сильно порізав мені руку. Бачачи його ставлення, я не хотіла, щоб він знав. Якимось дивом він мене відпустив, і я втекла.

***

У ванній я швидко знайшла аптечку і спробувала перев'язати руку. Начебто вийшло не погано. Молодець Торі, перший день і вже облажалася. Десь там лежить твоя медалька.

Я переодяглася в інший одяг. Ось тільки шкода, що кофту доведеться викинути. Дрейк заплатить за це. І далеко не грошима.

Через годину повернулася Еліза. Вона переодяглася і присіла на своє ліжко, єхидно посміхаючись.

- Та, Вікторія, надовго ж тебе вистачило.

- Що? - я не відразу зрозуміла, що вона говорить зі мною.

- Тренування. Ти пробула там зовсім небагато. Великий воїн же з тебе вийде.

- Я втомилася. - мені не хотілося говорити їй правду. - Ы Дрейк сам відпустив.

- Ну так. - вона розсміялася, але сміх був жорстким.

Незграбність моє все. У мене впав гребінець, і я потягнулася її підняти. У той же час оголилася моя пов'язка на руці. Дівчина помітила і різко села.

Звичайно, я спробувала заховати руку. Правда, не особливо допомогло. Еліза метнулася до мене, різко схопивши за руку. Від несподіванки я скрикнула. Але, вона не звернула на це увагу, а лише відтягнула рукав, відкривши пов'язку.

- Це Дрейк зробив? Адже раніше цього у тебе не було. - не розумію чому, але її очі були надто вже круглими.

- Ні. - я намагалася виправдатися. - Це все сталося випадково. Нічого серйозного. Прошу, тільки не розповідай йому.

Дівчина лише просто пробурчала щось і легенько потягнула мене в ванну кімнату. Там вона розмотала руку і почала обробляти рану.

- Чому ти нічого нікому не сказала? - здивувалася вона. - А якби Дрейк продовжив тренування? Ти взагалі розумієш, що могло статися?

- Терпіла б. - я зціпила зуби, так як вона якраз промивала перекисом.

- Але навіщо? От не можу я тебе зрозуміти.

- А ви і так вважаєте мене мало не ворогом номер один. - я висмикнула руку. - Навіщо давати ще один привід мене ненавидіти.

Вона в шоці дивилася на мене.

- Та хто тебе ненавидить?

- Ти і Дрейк.

- Я тебе не ненавиджу. Я просто тебе не знаю. - вона зітхнула і перев'язувала мою руку. - У мене дуже складний характер. І я упереджена до всіх. Просто, мені потрібен час. Мені здається, ти б могла виносити мою грубість і ми б могли подружитися.

Я щиро посміхнулася.

- В Дрейк зовсім непоганий. І повір, якби він дізнався про рану, то сам би сидів тут і перев'язував. Правда, бурчав би багато. І навіть якщо зараз ти йому розкажеш, він тебе почне поважати. Що ти не заскиглила.

- Мені цього не потрібно. Я не шукаю сумнівної популярності або визнання неприємної мені людини.

Вона закінчила перев'язку, нічого не сказавши. Може, і справді, з часом я звикну до її поведінки.



Анна-Марія

Відредаговано: 29.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись