Леді Електра

Розмір шрифту: - +

Глава 11

Тільки я прилягла на ліжко, як будівля здригнулася. Я різко сіла, не розуміючи, що відбувається. Еліза так же шоковано дивилася на мене. 

Черговий звук і я здогадалася, що це вибух. І відбувається все на вулиці. Не думаючи, я різко вибігла з кімнати. Еліза послідувала за мною. 

А на вулиці панував хаос. На нас хтось напав. І це були не люди. Вони мали гострі пазури та широкі чорні крила. А от їх обличчя... Це були морди різних тварин. Я ще ніколи такого не бачила.

- Демони. - видихнула сусідка.

- Стоп, що? - до мене повілтно стало приходити розуміння. - А вони хіба існують?

- В нашому світі ще й не таке є. - посмішка Елізи була зловісною.

Ніколи було думати над дивною поведінкою дівчини. Треба допомагати.

Викликавши блискавку, як вчив Дрейк, я вразила нею першу ж тварюку. Та замертво впала.

Наступні хвилини перетворились для мене на одну яскрава пляму. Я знищувала демонів один за одним. Та як би ми не старались, їх не ставало менше.

Краєм ока я помітила Дрейка, що відчайдушно боровся одразу з кількома. Навіть батько був тут.

Та ми програвали. І це було очевидно. Поряд впала Мара, не подаючи ніяких ознак життя. Останню краплею стало те, що один демон різко вивернув мою руку та я почула хруст. Нестерпна біль пронизила праве плече. Ну чому весь час страждає саме ця сторона. Злість закипала в мені. Я відчула, як сліпа лють засліплює очі. Повітря навколо стало потріскувати. Я ненавиділа цих демонів. При чому, сама не розуміючи чому. Це був ніби якийсь інстинкт, почуття Леді.

І я дала їм волю. З неба посипались тисячі блискавок, і світ взірвався барвами.

***

Коли все закінчилось, більшість демонів лежали мертвими. А решта відчайдушно намагалася втекти. Та на те вже ніхто не звертав уваги. Повільно опустившись, я окинула оком всіх. Еліза, Дрейк та батько живі, але поранені як і решта. Проте, маємо й жертви. Від цього нестерпно заболіло сердце. Я не встигла їх врятувати.

Повільно лють поверталася. Та в той же момент до мене підійшов Дрейк.

- Вікторія. - я не зводила очей з тіла Мари. - Торі, подивись на мене.

Побачивши такі знайомі очі, мені стало трошки легше.

- Підемо. Думаю, тут впораються без нас. 

Він взяв мене за руку та повів геть з двору.



Анна-Марія

Відредаговано: 29.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись