Легенда про лелеку

Розмір шрифту: - +

Легенда про лелеку

Настала осінь. Вітер завивав у гіллі безлистих дерев, тріпаючи останнє рване листя. Від холодних дощів розмокла безсила земля. Вона чекала зимового відпочинку, щоб навесні знову прокинутися повною сили. Крізь дощі і осінні тумани на південь відлітали зграї птахів. Вони прощалися тужливими голосами з рідною землею і обіцяли, що через зиму повернуться. Чулися голоси качок, ластівок, журавлів і клекіт лелек.

Зграя лелек летіла на своє звичайне місце зимівки. Попереду летів здоровий та сильний вожак зграї, а десь позаду молоді лелеки. Разом з молодими летів старий, немічний птах. Це був мовчазний лелека і дуже-дуже сумний. А молоді лелеченята з цікавістю поглядали на нього. Їм хотілося дізнатися про сум свого сусіда в польоті.

На солоних лиманах у час перельотів збираються птахи з усієї Європи – тисячи птахів! А можливо й сотні тисяч? У кожній зграї вистачає місця. Ось тут молоді птахи не витримали і обсіли старого, розпитуючи його про життя.

– Ви ще молоді, – промовив лелека. – А я вже багато прожив. Лечу на місце своєї першої зимівки, щоб побачити ще раз рідні місця і проститися зі світом, бо відчуваю: недовго мені лишилося жити.

– Тож ти багато побачив і можеш розповісти, – сказав один з лелек.

– Так, побачив я за своє життя немало, але розповідати не люблю.

Лелека заплющив очі і здавалось, що заснув. Мовчали й молоді птахи. Несподівано розплющивши очі, літній птах промовив:

– Гаразд. Я розповім вам одну історію. Але за однієї умови: якщо ви не будете задавати питань.

Молоді птахи погодилися. Тоді старий лелека розпочав своє довге оповідання.

 

* * * * *

 

Розповідають давні легенди, старовинні сказання та пожовклі писання, що в далекі, давно минулі часи жив один купець. Звали його Ішан. Був він казково богатим і вів велику торгівлю в різних землях. Одружився Ішан з дівчиною знатного роду Пашупаті. Запросив на весілля гостей, і вони весело гуляли кілька днів та ночей.

Дуже любив Ішан свою молоду дружину і з кожним днем вона здавалася йому все гарнішою. І справді Пашупаті була щаслива, бо все у них було добре: і в сім’ї лад, і люди їх поважали і раділи їхньому щастю, і торгівля в Ішана йшла добре. Але несподівано потьмяніло її щастя.

Одного разу Ішан довго шукав Пашупаті і не міг її знайти. Він обійшов увесь будинок і вийшов в сад. Сад був величезний, наче ліс, і знайти там Пашупаті було все одно, що голку в стогу сіна. Але Ішан не думав про це ідучи вглиб саду.

Недарма кажуть: хто шукає, той завжди знайде. У далекому кутку саду на лавочці біля невеликого фонтану сиділа Пашупаті і … плакала. Її очі, наче дивилися на янтарні бризки фонтану, в яких можна було углядіти веселку. Насправді ж Пашупаті не бачила всієї тієї краси, а по її щоках повільно стікали сльози.

– Пашупаті, кохана! – покликав її Ішан.

Пашупаті наче прокинулась від сну. Вона швидко витерла сльози і повернула обличчя до чоловіка.

– Пашупаті, ти плачеш? – здивувався Ішан.

Молода жінка через силу посміхнулася і намагалася надати собі безтурботного вигляду.

– Не хвилюйся, коханий, – поквапилась заспокоїти вона. – Я не плачу. Це просто вітром очі надуло.

Ішан зрозумів, що дружина говорить неправду, бо вітру взагалі не було, на деревах жоден листочок не пошелестить, а повітря було непорушне, наче зачароване. Ішан з докором подивився на Пашупаті, а та зрозумівши, що він їй не повірив, кинулася йому на груди, і розплакалася ще більше. Він пригорнув її до себе, не знаючи, які слова їй сказати.

Увесь біль Пашупаті разом із сльозами вирвався назовні.

Коли вона трохи заспокоїлася, то почала розповідати про справжню причину своїх сліз.

– О чоловік мій Ішан, ми вже три роки живемо з тобою зв’язані шлюбними узами. Аллах подарував нашій оселі любов і повагу, але не дав дитини. Щодня і щоночі я молю Аллаха про найбільше щастя для нас обох, про кого будемо піклуватися, поки ми молоді та здорові, і хто піклуватиметься про нас, коли ми будемо старими і немічними.

– На все воля Аллаха високого, великого, – сказав Ішан дружині. – Я і сам давно чекаю, коли Аллах дасть мені спадкоємця, якого я навчу своїй справі, і який продовжить її замість мене. Нам лишається тільки чекати волі Аллаха.

Минув час. Довелося Ішанові спорядити корабель, накупити краму і попоїхати морем у чужу землю. А Пашупаті молила Аллаха, щоб відвернув будь-яке лихо від її чоловіка.

Довго плив Ішан морем повз мальовничі береги та безлюдні скелясті острови, і в годину визначеною Долею його корабель увійшов у порт Каїру.

Вигідно продавши свої товари і накупивши єгипетського краму, купець погрузив його на корабель і вже прощався зі знайомими купцями Каїру, як побачив на даху будинку чудового білого птаха. Він гордо тримав голову і сам випромінював таку життєдайну енергію, що все навкруги, наче народжувалось знов.

– Це лелека, – сказав хтось.

– Лелека… – пошепки повторив Ішан.



Ана Пест

Відредаговано: 24.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись