Легенди Голосіївського лісу

Розмір шрифту: - +

Легенда 2. ПРИКОРДОННА СКУЛЬПТУРА

Місцевість: початок стежок від Феофанії до Дідорівки та Перстень Мавки

Об’єкт: скульптура, автор В.Гурський, березень 1986

 

Під прямим кутом розходяться асфальтові доріжки. Одна веде вглиб лісу до лікарні Феофанія, а інша вздовж узлісся біжіть до Музею просто неба у селищі Пирогів.

Між ними в Голосіївському лісі зона відпочинку.

Тут вхід і перше диво для спостережливих. Одна стежка веде через місток одразу на галявину відпочинку, а інша, ближча до кута, проте непомітна, меш ходжена, приводить гостя до різьбленої дерев’яної скульптури: Лукаш і Мавка.

Це не просто прикраса стежки, яка чомусь ховається у тіні від сторонніх очей. І навіть не звичайний витвір мистецтва, яке завжди не всім зрозуміло. Це — прикордонний стовп.

Скульптура — дар іншого боку лісу. Ваші думки та погляди на неї — перше мито, яке збирають на кордоні Чарлісся. Яскравий приклад того, як хтось бачить і розуміє, а хтось не бачить.

Символічні й самі постаті закоханих, вирізьблені скульптором В.Гурським, "Лісова пісня", яка їх породила, історія самого пам’ятника… і все разом сплітається в легенду.

Навіть той, хто знає лише факти, погляне на цей витвір мистецтва з сумом.

Закохані, яким не бути разом. Персонажі трагічної поетичної феєрії. За гіркою іронією скульптура поставлена тут навесні 1986 року, за місяць до Чорнобильської трагедії. Тож, світла мелодія першої весни над ними швидко змінилася сумною піснею самотності і туги.

А далі, хтось відчує містичну паралель, поетичний зв’язок літературної історії з реальністю. Побачить у постаті Мавки символ тендітної та довірливої Природи, а у її коханому — Людину, нашу цивілізацію, яка клянеться берегти та захищати, а раз за разом зраджує те, без чого і сама не може жити. Чорнобиль — додатковий символ людської помилки, коли люди, прагнучи нової влади над світом, знову зрадили природу і себе. І отримали за те страшну розплату. Так само Лукаш зрадив свою кохану Мавку, занапастив її життя і сам загинув.

А люди знов приходять до природи, рік за роком. Спочатку зачудовано милуються красою, запевняють, що прагнуть лише тої краси та чистих почуттів, потім досить швидко починаються розрахунки та оцінка користі дарів природи для своїх потреб, і за грошима люди забувають про красу. І знов беззахисна перед ними природа спочатку відкривається, а потім надсилає гірке відлуння своєї смерті до людства. Менше лісів — менше кисню, щоб дихати, менше води в грунті, все перетворюється на штучну пустелю, де людина хворіє, тужить та жалкує за колишнім багатством. Це шлях у безодню.

А хтось бачить інакше.

Зі старого потемнілого стовбура в різьбленні проступає постать сільського юнака із сопілкою. Вгорі на дереві нечутну мелодію замріяно слухає усміхнена Мавка. В них все попереду і серед квітів та птахів розігрується велика історія весняної надії та оновлення. Якщо літературним Лукашу і Мавці справді не судилося щастя, є надія, що навесні нові закохані знову почують пісню та виправлять колишні помилки.

Тоді, як мріяла Мавка насправді "її кінець стане початком".

 

Будуть приходити люди,

Вбогі й багаті, веселі й сумні,

Радощі й тугу нестимуть мені,

Їм промовляти душа моя буде.

 

Я обізвуся до них

Шелестом тихим вербової гілки,

Голосом ніжним тонкої сопілки,

Смутними росами з вітів моїх.

 

Я їм тоді проспіваю

Все, що колись ти для мене співав,

Ще як напровесні тут вигравав,

Мрії збираючи в гаю...

Грай же, коханий, благаю!..

 

Поетеса, що розуміла душу природи, її поезію, написала "Лісову пісню", забравши дух лісу у світ людей, щоб тривожити їхні серця почуттями. Щоб люди дотягнулися власними вчинками до самих себе внутрішніх. Люди завжди прагнуть краси, любові та правди, а часто діють так, наче ні у що не вірять, крім тепла та їжі.

Інший митець, скульптор, через багато років взяв літературні образи, втілив у дереві та повернув їх до лісу.

Люди приходять, як було передречено, згадують Лукаша та Мавку, знаходять один одного, втрачають, кохають, зраджують і намагаються попри все знайти свою долю та щастя.

Лукаш зрадив кохання, та саму природу, але потім повернувся до Мавки. Люди здатні вчитися і мудрішати з досвідом, а природа вміє відновлюватися. Тому кожну весну народжується нова надія, мелодія веселої пісні заново розквітає і сподівається цього разу пережити усі випробування.

Дівчата прикрашають Мавку стрічками та віночками, бо вірять, що це добра прикмета.

Поезія бере натхнення з природи та мистецтва, замикається в коло, народжує нову легенду. Який буде в неї кінець, сумний, чи щасливий залежить від кожного гостя лісу.



Эллин Крыж

Відредаговано: 29.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись