Легенди СтепІв: Вершник і дракон

Частина 1 "Земля, насіння та вогонь"

Частина 1

Як і кожна людина в цій місцевості, Танай любив полювання, та й жив за рахунок цього. Щоранку він прокидався ще до сходу сонця і йшов у ліс. З дитинства він уявляв себе воїном, бігав полями, рубаючи шаблею з гілки зловісних трав’яних ворогів. Та роки минали, і бажання стати героєм потроху згасло, та він не перестав слухати історії про дивних істот, котрих бачать мандрівники, про битви між невідомими племенами, про битву добра і зла. Та історії так і залишалися в думках, а основним – полювання.

Ось і цього ранку, вийшовши зі свого дому, він сподівався вполювати оленя, чи хоча б кількох зайців.

Ранковий ліс, спів птахів. Спокій…

Танай висліджує оленя, і ось в кущах шурхіт, він випускає стрілу зі свого лука.  З усмішкою на обличчі він іде до своєї здобичі.

Та на його здивування, він знаходить в кущах чоловіка зі стрілою в грудях. Він злякався. «Невже це я?» - подумав він і підхопив чоловіка.

- Ти живий? Я не хотів в тебе стріляти. Не вмирай! - повторював Танай, обіймаючи чоловіка.

- Живий я! Та краще добий мене, якщо ти один з них, - сказав чоловік, закриваючи очі.

- Один з кого? - запитав Танай, поглядаючи навколо,

- Хто вони?

- Вони вбивці, а ти хто такий?

- Які вбивці? - Танай знову роззирнувся навколо, та нікого не помітив. Лише свою стрілу, котра стирчала в дереві неподалік від них. - То це не я в тебе влучив? А я так злякався.

- Яка радість! Тобі краще втікати, доки і тобі стрілу не подарували, - сказав чоловік, дивлячись на мисливця.

- Яку стрілу? Ти про що говориш?

- Як в мене в грудях, чи ти не помітив? А ти напевно розумний, - чоловік спробував посміхнутись.

- Як тобі допомогти? Може, хоч стрілу витягти?

- Ти тікай краще. Шкода буде, якщо ти так марно загинеш.

-  Я ще навіть не думав гинути, давай1 хоч до селища дійдемо.

- Не встигнемо, вони вже поряд, тож тікай! - чоловік відштовхнув Таная,   

-  Тікай, доки зможеш!

- Їх багато?

- Було двоє. Може, вже й більше.

- Я поряд, - сказав мисливець, і зник у хащах.

Чоловік спробував підвестися, та біль йому завадив. Він знесилено ліг, розкинувши руки.

Захиталися хащі, з низ з’явився чоловік у чорному, з довгим тат таким самим чорним волоссям, в руці він тримав меч. Побачив пораненого – усміхнувся, розпрямився і підійшов ближче.

-  Добігався? - запитав він, вдаривши пораненого ногою, - Тепер ти навряд кудись втечеш. Може, тебе відразу вбити? Чи ще пожити хочеш?

- Ви нас все одно не зупините, - сказав поранений чоловік, зводячись на лікті,  - Тож здавайтеся відразу.

- Де твої посіпаки? Де ви ховаєтеся? Кажи, а то довго не проживеш.

- Та мені і так недовго залишилося, тож можеш і добити, - поранений усміхнувся.

- Як знаєш! - чоловік у чорному підніс свій меч до горла лежачого.

- Залиш його в спокої, він нам ще потрібен, - сказав інший найманець, виходячи з-за дерева. Одягнутий він був теж у чорне, а в руках тримав великий лук. - Він нам усе розповість, так нам більше заплатять. - він підійшов до пораненого і озирнувся, його погляд зупинився на стрілі, що стирчала в дереві. - Це тут звідки?

Найманець витягнув стрілу з дерева і показав її напарнику. Потім кинув стрілу на пораненого. В цей момент з хащів вилетіла стріла і потрапила лучнику в руку, той впустив лук і кинувся тікати. Інший найманець намагався побачити нападника, та чергова стріла збила його з ніг. З-за дерев з’явився Танай з луком напоготові.

Найманець спробував підвестися, та влучний постріл мисливця пробив йому руку. Танай побіг вслід за тікаючим лучником, випускаючи стріли йому вслід.

Поранений чоловік підвівся на четвереньки  та поглянув на пораненого найманця.

- Тебе добити  чи сам здохнеш? - промовив він з посмішкою і підсунув до себе меч, - Вас ще багато в лісі?

- Цілий загін, ви не втечете. Вам не пройти далі, і ніщо вам не допоможе, - найманець закашлявся, закрив очі і завмер.

Мисливець підійшов до пораненого чоловіка і допоміг йому підвестися на ноги.

- Тепер можна в селище.

- Не можна в селище, я на це не піду.

- Чому? Там тобі допоможуть, - сказав Танай стурбовано.

- Якщо ми підемо в твоє селище, то завтра туди прийдуть такі, як ось цей, - чоловік вказав на мертвого найманця, - І твій лук цьому не зарадить. Тож краще тобі йти своєю дорогою, доки тебе не побачили інші найманці, а то й на тебе полюватимуть.

- Так мене той інший бачив.

- Ти його не вбив?

- Та ні, він втік, - відповів Танай стурбовано.

- Тоді йдемо подалі звідси, доки він не привів решту, і про всяк випадок, попрощайся з домівкою. Ти можеш туди вже не повернутися.

- Як так? Я ж лише допоміг, і все.

- вони не будуть питати, тож підбери їхню зброю і тікаймо звідси.

- Куди? В мене навіть грошей немає і їжі. Ми загинемо!

- Про це потім будемо думати, пора вирушати.

В горах селище…

На пагорбі під крислатим деревом сидить Танай, поряд з ним чоловік з перев’язаною раною.

-  Ти колись бував у горах, Танай? По очах бачу, що ні. Там гарно, там усе інакше, там навіть природа інша. А які там легенди! От ніби в горах є клан, котрий оберігає драконів, клан, котрий ще ніхто не зміг перемогти. Це люди, котрі цінять свободу, свою, та свободу інших.

- Хіба дракони існують не лише в легендах? - Танай з посмішкою, - Якось мені не віриться.

- А я тебе і не прошу вірити, я прошу лише дивитися.

- На що дивитися?

- А це я тобі розповім згодом. От діждемося Мандрівника і підемо.

- Мандрівника? Невже у вас немає імен? От чому ти звешся Шукачем?