Єлень: Пряжа долі

Розмір шрифту: - +

Глава 3

Минув тиждень її перебування в царстві богів. Все, чого Єлень зараз хотіла, – це сон. Міцний сон. Вже тиждень вона прокидалася до сходу сонця, а лягала після опівночі. А все через те, що вибрала для себе занадто багато цікавих занять, не розрахувавши при цьому своїх фізичних здібностей. На світанку і до обіду вона тренувалася з леді Сіф*. Богиня, незважаючм на свою красу, була далеко не слабкою і беззахисною жінкою. Сіф була однією з тих, хто добре бився на мечах, метав спис, стріляв з лука, чим зачарувала Єлень. Дівчина вирішила, що хоче бути такою ж, як і Сіф: сильною і незалежною жінкою.
Після важкої першої половини дня вона, зазвичай, йшла до бібліотеки, займалася рукоділлям, вчила давні письмена і мови. Асґардські вчені були раді такому прагненню і намагалися якомога більше втовкмачити свої знання в голову смертній. Вечори вона часто проводила в компанії служниці Рагни або в компанії Тора**. Як не дивно, бог грому відразу ж прийняв її, як одну з асів. Звичайно ж, це не могло не порадувати Єлень. Тепер у неї були знайомі, що трохи звеселяло її життя в палаці. Так само вона часто ходила з Локі по парку, або ж вони разом розбирали стародавні тексти.
За собою Єлень почала помічати, що її тягне до Локі. Він здався їй не таким вже й поганим, і з кожним днем вона розуміла це краще. Що стосується самого трикстера, то чоловіка зацікавила Єлень. Вона була не такою, як усі. Не ображалася на його кпини, навіть сама підкидала ідеї для глузувань і жартів. І, незважаючи на це, сама непогано кепкувала над ним. Йому подобалося пояснювати їй матеріали, які вона знайшла в бібліотеці, але сама не могла їх прочитати через незнання стародавньої мови; йому просто подобалося прово-
дити з нею час. З Єленню можна було говорити про все і ні про що. Йому це подобалося.
Сьогоднішній ранок починався так само, як і всі попередні – ще до сходу сонця.
– Єлень, – промовила Рагна, схилившись над ліжком, – прокидайся. Тобі час на заняття.
– Підійміть мої повіки... – пробурчала дівчина крізь сон і повернулася на інший бік.
Вона крізь сон чула якесь зрадницьке нашіптування, але не надала цьому значення. А дарма. Вмить вона була вся мокрою. Потік крижаної води швидко змив з дівчини сон. Єлень схопилася з ліжка, прибираючи прилиплі до обличчя пасма волосся.
– Ти з глузду з’їхав?! – вона обдарувала Локі злим поглядом. Єлень готова була надіти це відро йому на голову і викинути чоловіка у вікно.
– Доброго ранку, сонько!
– Локі, ти... Ти, як скалка в дупі!
– Завжди до ваших послуг, мадам, – він присів у жартівливому реверансі.
– Ти… ти…
– Тихіше, тихіше. Перш, ніж знову почнеш ображати мене, дай можливість сказати тобі дещо, – він очікувально подивився на неї. Єлень байдуже махнула рукою і, піднявшись з ліжка остаточно, попрямувала до дзеркала. – На сьогодні у тебе всі заняття скасовані.
– Тобто, я могла б спокійно спати до обіду? – поцікавилася вона.
Її спокій не віщував нічого доброго.
– Виходить, що так.
– І ти, – вона запнулася, щоб не назвати його образливим словом, – дуже хороший хлопчик, вирішив розбудити мене ні світ ні зоря? – Єлень повільно наблизилася до ліжка.
– Виходить, що так, – він посміхнувся.
– Так... – вона опустила свій погляд на подушку. – Ах, ти ж! – Єлень різко схопила її і кинула в Локі. Другою, поки він не отямився, стала бити його.
– Єлень! Єлень! Заспокойся! – сміючись, кричав опальний принц. – Ну, все, ти сама напросилася! – чоловік вихопив у неї подушку і поклав дівчину на підлогу.
– Пусти мене! – вигукнула вона, намагаючись вирватися з його рук.
Її волосся розметалось по всьому килиму. Воно було всюди, і на обличчі теж. Єлень кілька разів намагалася здути пасма с обличчя, але це увінчалося поразкою.
– Пусти мене, – повторила дівчина, заспокоївшись.
– Пообіцяй, що не станеш мене бити.
– Обіцяю, Ірод.
– Добре, – Локі зліз з неї, поправляючи свій одяг.
Рагна стояла біля вікна з розширеними від подиву очима. Бідна фрейліна, вона не очікувала такого повороту подій. Єлень піднялася і поправила свою надто довгу нічну сорочку. Волосся незрозумілою копицею звисало на її плечі. Виглядало це жахливо.
–Ти виглядаєш, як відьмочка, – помітив бог.
– Дякую за комплімент.
– Завжди будь ласка, – він розвів руками.
З горем навпіл вона причепурилася.
Вони сиділи з Локі за невеликим столиком на балконі, з якого відкривався чудовий краєвид на осінній ліс. Єлень любила сидіти там і читати книги з бібліотеки, або просто спостерігати за природою. Вона не раз помічала диких тварин на околиці лісу, та й взагалі: ліс заворожував її своїми тисячолітніми деревами. Особливо красиво було, коли сонце йшло за горизонт, або ж, навпаки – коли світало. Коли під потужними кронами лежав молочний туман, можна було помітити маленьких лісових духів. Вони, зазвичай, з’являлися з якимось світлом, що йшло від їхніх тіл.
– Пропоную прогулятися лісом, – запропонував опальний принц. Єлень, без особливого бажання снідати, длубала виделкою в своїй їжі.
– Мені вже вистачило прогулянок на рік вперед, – сухо відповіла вона, не відриваючи погляд від тарілки.
– Тоді ми можемо піти на базар.
– Там є щось цікаве? – вона глянула на нього.
– Гадаю, ти знайдеш собі щось підходяще, – він злегка посміхнувся.
– Я б пішла, але у мене немає грошей.
– О, за це не переживай. Я все сплачу.
– А потім ти скажеш: «Я тобі все оплатив. Віддавай борги натурою».
– Ну, якщо ти так хочеш.
– Я так не хочу, тому й не погоджуюся.
– Єлень, припини. Ти поводишься, як маленька дитина, – Локі нервово зітхнув і відкинувся на спинку стільця. – Якби ти тільки знала, яких мені зусиль коштувало вивільнити тебе з рук вчителів! – Насправді це нічого не коштувало Локі, але йому так сильно хотілося збрехати, що він не втримався і прикрасив свою розповідь.
– Пробач, Локі, але я хотіла б провести вихідний тут. Дякую, що дав мені таку можливість, – вона постаралася посміхнутися якомога м’якше. Пильний погляд бога, і лише один хибний рух її мімічних м’язів видав дівчину.
– Що трапилося? – він поклав руки на стіл, подаючись тулубом вперед.
–Якщо я скажу «нічого», ти все одно не повіриш. Тому кажу так, як є – депресія.
– І від чого вона з’явилася у тебе?
– Від самотності, – відповіла Єлень, а до горла підступив величезний комок.
– Ти не самотня. Подивися, скільки асів оточує тебе. І один з них – бог підступності і принц.
– Ми відчуваємо самотність і серед натовпу.
– Ти сумуєш за рідними. Тепер все зрозуміло, – бог важко зітхнув, знову відкинувшись на спинку стільця. Між ними повисла гнітюча тиша. У такій тиші хотілося кричати щосили. – Єлень, якщо ти не хочеш, можеш не йти, – він підвівся з-за столу, збираючись йти.
З одного боку, Єлень не хотіла виходити на люди. Вона любила перебувати на самоті, сам на сам зі своїми думками. Але, з іншого – вона не хотіла ображати Локі. Він так старався, щоб показати їй свій світ, а вона так безцеремонно зруйнувала його плани. Як любив говорити один її знайомий: «Це не за поняттями».
– Гаразд. Я піду з тобою.
– Тобі не варто робити того, що ти не хочеш.
– Мій юний друже, якби я завжди так робила, то не народилася б на світ, – вона мило посміхнулася. – Ну що, ми йдемо гуляти чи як?
– Ідемо.
***
Вони йшли маленькими вуличками. Аси і асиньї посміхалися їм, закликаючи до своїх крамниць. Чого тільки не було: мідні, золоті, срібні прикраси, тканини, зброя і ще купа всього на додачу. У Єлені розбігалися очі. Як і всім жінкам, їй хотілося купити все і відразу. Але вона розуміла, що гроші не її, та й не все, що вона бачила, їй подобалося. Локі йшов поруч, розглядаючи товар, і стежив за Єленню, щоб та не загубилася.
– Принце Локі! – вигукнула пишногруда асинья за прилавком. – Підходьте, у мене є все, що вам потрібно!
Єлень, підходячи до крамниці, помітила, що ця шифонова сукня була замала у грудях жінці, бо вони раз у раз випадали з топа. Єлені навіть стало трохи завидно і незручно, адже погляд так і норовив впасти на принади жінки. Торговка стала показувати їм тканини і коштовності. Локі пильно розглядав кожну дрібничку. Погляд дівчини впав на золоте кольє з дорогоцінним каменем – смарагдом. Рука її сама мимоволі потяглася до нього.
– У вашої обраниці хороший смак, – промовила асинья посміхаючись.
– Я... Ні... Воно занадто дороге, – рука Єлені, ніби обпікшись, відсахнулася від дорогоцінного кольє.
– Скільки воно коштує? – запитав принц.
– Для вас, як для своїх, віддаю майже даром. Тридцять золотих. – Очі торговки жадібно заблищали.
– Ти не зобов’язаний його мені купувати.
– Упакуйте.
– Локі! Я впевнена, що воно коштує, за вашими мірками, дуже дорого! Не варто робити цього.
– Тобі сподобалося кольє? – він стежив за кожним рухом жінки.
– Так... Але воно дороге.
–Тоді вирішено. Воно буде твоїм. Хочеш ти того, чи ні.
Він перевів погляд на дівчину, а потім знову на жінку.
– Ось. Тримай, красуне, – вона простягла Єлені різьблену дерев’яну шкатулку.
Локі віддав асиньї тридцять золотих і повів дівчину далі асґардським базаром.
– Гадаю, тобі потрібно купити кілька видів тканини.
– Мені вже пошили вбрання. Поки що я їх не потребую.
– Не супереч мені.
– Ах! Значить, ти вирішив спустити на мене всі свої заощадження? – жартома зауважила Єлень.
– Саме так.
– Тоді можеш робити все, що хочеш. Я умиваю руки.
– Тобто, надаєш право вибору мені? – уточнив він.
– Так. Влучив прямісінько в яблучко.
– Тоді... – Він різко потягнув її в якийсь закуток.
Вони вийшли на площу. Там городяни щось гучно святкували. Локі тягнув дівчину за собою, пробиваючись крізь натовп асів. Принц посміхався. Вони вийшли на середину площі, де танцювали пари. Локі закружив дівчину в танці. Спочатку вони просто кружляли на одному місці, але, коли мелодія стала прискорювати свій ритм, Локі почав щось витанцьовувати.
– Я не вмію танцювати, Локі! – крикнула Єлень йому на вухо.
– Яка різниця? Просто отримуй задоволення! – він схопив її за руки і знову закружив. Вони кружляли і кружляли, поки мелодія нарешті не видала свої фінальні акорди і не затихла. На радощах Єлень дозволила собі обійняти трикстера.
– Якщо ти завжди будеш мене обнімати, то я готовий навчитися грати для тебе, – вона відчувала, як він сміється.
– Так. Ну, все, вистачить цих рожевих шмарклів, – дівчина вивільнилася, чуючи нові такти. – Гайда танцювати! – вона знову закружляла, змушуючи спідницю довгої сукні піднятися вгору, оголюючи ноги.
***
– У мене болять ноги... – простогнала Єлень.
– Нам залишилося ще зовсім трохи. Потерпи, – промовив Локі, і в його голосі чулося невдоволення.
– Я зараз упаду і не встану! Давай сядемо на лавку, – Єлень показала рукою в бік лави під персиком.
– І ти перестанеш мене нервувати?
– Обіцяю. Прямо, як перед виборами.
Вони сіли на лавку, і Єлень з полегшенням зітхнула, простягаючи ноги вперед. Взуття, яке їй видав чоботар, жахливо натирало.
– Схоже, я натерла собі мозоля, – промовила вона і сперлася рукою на спинку лавки.
– Єлень, ти ходяче непорозуміння, – Локі з глузуванням подивився на дівчину.
– Я промовчу, хто ти, – в’їдливо відповіла вона.
– Боїшся мене? – він нахилився до неї так, що ще трохи, і вони б стукнулися лобами.
– Ні. Просто у мене немає сил розмовляти. Локі, де, чорт візьми, твоя карета?! Якого дідька ми ходимо пішки туди і назад?!
– Ходити корисно для організму.
– Так... – протягнула вона. – Особливо після кількох годин танців. Знаєш, я витривала, але колись і цьому настає кінець.
– Щось я не пригадаю, щоб ти була витривалою.
– Ой, все! Я не встану з цього місця доти, поки мене не забере карета, – Єлень склала руки на грудях.
– І що ж ти мені пропонуєш? – Чоловік запитально підняв одну брову.
– Ти головний у всьому цьому, ти і думай.
– Жіноча логіка, – пирснув принц і піднявся зі свого місця. Бог підступності накреслив пальцем у повітрі якісь знаки, і вмить – весь простір осяяв зелений спалах. Кілька хвилин дівчина приходила до тями, а коли зелений колір пішов із поля зору – вона побачила, що вони стоять посередині її кімнати.
– Ти раніше не міг так зробити?! – вигукнула Єлень. – Ми йшли, чорт знає скільки, і тільки зараз ти додумався! Локі! – вона сіла на ліжко і стягнула взуття. Як й підозрювала, на ступнях красувалися мозолі, які були роздерті до крові. Єлень мимоволі засичала, коли доторкнулася пальцем до одного з них.
– Я принесу мазь, – сказав Локі, а дівчина лише схвально кивнула головою.
Чоловік попрямував до кімнати для прислуги. Саме там зберігалося все необхідне, чи то постільна білизна, чи то ліки.
– Тримай, – він простягнув їй невелику мисочку з теплою водою і бинт.
– Дякую, – Єлень стала витирати кров.
Рани жахливо пекли. Коли вона закінчила витирати весь бруд, Локі простягнув їй мазь і ще кілька клаптів бинта. Дівчина втерла мазь в ранки, а після забинтувала ноги.
– Всяке було, але, щоб так натирати ноги – це вперше в моїй практиці.
Локі лише похитав головою.
– Цікаво, у мене вийде відкосити від завтрашнього тренування з леді Сіф?
– Усюди бачиш вигоду.
– Так, – вона хитро посміхнулася.
Вечір Єлень зустріла, сидячи на балконі, загорнувшись в теплий плед. Вона спостерігала, як яскраве сонце йде за обрій. Як своїми останніми променями воно осяює верхівки тисячолітніх ясенів. Озеро стояло гладке, як скло. Жодного коливання води. Тихо. Так тихо, що в такі хвилини забуваєш про все на світі. Насолоджуючись тишею і свіжим повітрям, вона вирішила дістати свій блокнот, у якому описувала кожен свій день, прожитий у царстві бравих асів.
Рипнули двері. Вони відчинилися, і на балкон вийшов опальний принц. Єлень сховала блокнота під плед, сівши на нього зверху.
– Насолоджуєшся заходом сонця? – поцікавився бог, сідаючи поруч.
– Так. Це єдине, що приносить задоволення.
– Мені важко це визнати, але ти маєш рацію. Природа лікує, чи не так?
Єлень лише схвально кивнула головою і сильніше закуталась в теплий плед.
– Єлень, – звернувся до неї Локі. Вона повернула голову в його бік, уважно слухаючи, – розкажи мені про своє життя в Мідґарді.
– Це довга історія, в якій і згадати особливо нічого, – дівчина замислилась. Трикстер опустив голову і став розглядати свої ноги.
– У тебе є чоловік? - запитав він, не відриваючи погляду від ніг.
– Ні. Я вважаю за краще жити самій, – відповіла Єлень, але на ділі їй стало сумно. Не складалося у неї з хлопцями.
– Отже, ти абсолютно вільна?
– Так. Але це не означає, що в цю секунду мене потрібно видавати заміж.
– Я і не збирався.
– А чого ти питаєш? – вона спопеляла його поглядом.
– Інтерес, нічого особистого.
– Зрозуміло, – Єлень знову подивилася на озеро, в якому відбивалися промені сонця.
– А чи були у тебе стосунки з мідґардськими чоловіками?
– Що за допит, Локі?
– Що? – він підняв голову і здивовано глянув на неї. – А, ні, це не допит. Я ж кажу – звичайний інтерес.
– А у тебе була дівчина? Якщо вже на те пішло.
– Так, – в його очах з’явився смуток.
– Ви з нею розлучилися?
– Можна і так сказати, – його голос зазвучав тихо. – Вона померла.
– Пробач, Локі, я не знала. Я не хотіла зачіпати твої почуття, і...
– Єлень, заспокойся. Все нормально. Це було дуже давно, – вони сиділи мовчки кілька хвилин. Локі продовжив. – Її звали Сіґюн*. Вона була ванахеймською принцесою**. Ми любили одне одного і, – він запнувся, – збиралися зіграти весілля. Але на полюванні в лісі на нас чатувала засідка. У Асґарду багато ворогів, особливо цверги*** . Вони схопили Сіґюн і безжально вбили її. Я нічого не встиг зробити. І тепер…
– Тепер тебе гризе совість, – закінчила Єлень. Він лише подивився на неї очима, повними сліз. – Локі, – вона обняла його, – ти не повинен звинувачувати себе за це.
– Тобі легко так говорити. Я міг врятувати її. Я був у кількох кроках від неї. Я б зміг! Але...
– Не варто звинувачувати себе.
Вони сиділи на невеликому дивані і спостерігали за останніми променями сонця.
 



Олена Півненко

Відредаговано: 06.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись