Єлень: Пряжа долі

Розмір шрифту: - +

Глава 7

Леді Кенна колись була гарною фрейліною. Але в тому-то і суть, що була. Єлень зрозуміла, що вона хоче повернутися до палацу; знову бути в фаворі; ходити в розкішному вбранні перед вельможами. Вона принесла їй сніданок. Крім омлету на таці було вдосталь фруктів, солодощів та ще графин з вином для апетиту.
– Я ж просила тільки омлет, – накидаючи халат, мовила Єлень.
– Я знаю. Мені хотілося б якось загладити свою провину перед вами. Я не повинна була так говорити.
– Що ж, якщо ви думали, що залагодити провину зможете за допомогою їжі, то ви правильно зробили, – фрейліна злегка нахилила голову і пішла до виходу. Вже біля дверей Єлень її запитала. – Сподіваюся, там немає отрути?
– Тільки трохи.
Дощ все ще тарабанив у вікно великими краплями. Поривчастий вітер розгойдував дерева і петлю на ешафоті. Єлень бачила, як вартові готували його. Сьогодні когось страчують. Ось і з’явився кат. Слідом за ним вийшов Локі, а потім вартові провели під руки винного.
Чоловік накульгував на одну ногу. Єлень бачила, як кат закріпив петлю на шиї в’язня. Один рух руки принца, і тіло вже колихалося в останніх конвульсіях.
Єлень пробрав озноб. Вона тремтіла всім своїм тілом. Єлень повірити не могла своїм очам. Нехай розум і підказував їй, що вона потрапила в такі часи, де страта – цілком нормальне явище, але почуття говорило зовсім про інше.
Дівчину охопив страх. Вона закрила рота долонею, щоб не закричати. Її як вітром здуло від вікна. Єлень сіла на край ліжка і розридалася. Страх сковував ще сильніше. В думках спливали ті жахливі миті.
– Єлень, що трапилося? – Локі взяв її за плечі.
– Не чіпай мене! – вона намагалася вирватися, але марно.
– Ти бачила страту? Адже я просив тебе...
– Ти вбив його! Він більше не повернеться додому до своїх рідних і близьких!
– Як і ті, яких убив він, Єлень.
– Але ж його можна було вкинути до в’язниці. Навіщо ж було його вбивати?
– Іноді, щоб показати свою владу, потрібно вбивати, Єлень.
– Ні. Ні!
– Так! Як би важко тобі не було це чути, але це так. Його стратили, бо він не використав свій шанс виправитися! Його стратили, бо він вбивав, грабував і ґвалтував! І ґвалтував не тільки жінок, а й дітей. Подумай тільки, скільки життів він погубив; скількох залишив каліками! Тобі це дико, але такі тут закони. Припини плакати, – він витер її сльози. – Я знаю, тобі страшно. Але нема чого боятися. У тебе є я. Я – весь твій захист.
– Я боюся не когось, Локі, а тебе. Звідки мені знати, що ввечері ти не задушиш мене? Де гарантія?
– У моїй любові, Єлень. Якби я хотів тебе вбити, зробив би це давно.
– Значить, у тебе були такі думки?
– Інколи ти буваєш нестерпною, але мої думки щодо тебе зовсім інші. Припини ридати, – він поцілував її в щоку і сів писати листа до Одіна.
***
Дівчині стало холодно, і вона вирішила розпалити камін. З полінами Єлень впоралася досить швидко, але ось з вогнем довелося туго. Після кількох спроб розпалити за допомогою кременю вогонь так і не з’явився, а терпіння почало залишати її.
– Дідько б тебе ухопив! – випалила вона.
– Віддай мені, – Локі підійшов і взяв у неї камінь. – Зачекай-но. Поліна мокрі.
– Як мокрі?
– Стеля протікає, – Локі оцінив стан стелі, піднявши голову вгору. – Цьому маєтку більше років, ніж мені. Мабуть, колоди позгнивали, і тепер вода потрапляє сюди. Ось, – він показав в той кут, де були поліна, – залишки води.
– І що ж тепер робити?
– Вдягтися тепліше, тому що в коморі теж протікає дах.
Їй нічого не залишалося, як надіти теплий вовняний светр, шкарпетки і штани. Жалюгідне видовище. Вона сіла на ліжко, схрестивши ноги в позі лотоса і закуталася з ніг до голови ковдрою.
– Як же холодно, – цокотіла вона зубами, потираючи замерзлі руки.
– Я спробую викликати вогонь за допомогою магії. Але не впевнений, що колоди будуть горіти.
– Спроба – не тортури.
Локі вимовив якісь заклинання, і, о, манна небесна! Поліна почали потріскувати, і незабаром в кімнаті стало тепліше.
– А говорив, що не зможеш, – Єлень вилізла зі свого кокона і підійшла до принца.
– Я старався.
– Тоді я теж трохи постараюся і піду на кухню за нашою вечерею.
– Я буду тільки радий.
Вона йшла темним смердючим коридором. «Не думала, що шлях на кухню буде таким. Все ж, я розумію, маєток старий, але, щоб в ньому так смерділо сечею! Може, я переплутала коридори? Та ні ж. Адже я слідувала точним вказівкам леді Кенни». Єлень завернула за ріг і натрапила на масивні дерев’яні двері. Вона почула голоси і вирішила увійти. «Можливо, вартові підкажуть мені дорогу, якщо я заблукала?». Дівчина відчинила масивні двері. Показалася невелика щілинка, і далі двері опиралися Єлені. «Ну, що ж, я зможу пролізти в неї». Насилу вона пролізла в приміщення. І оторопіла.
Це були тюремні камери. Всі ув’язнені були прикуті ланцюгами до стін. Вони, як і дівчина, дивилися з подивом, а потім здійняли галас. Одні свистіли, інші кричали. З усієї цієї метушні вона змогла розібрати тільки виразний голос зліва від себе.
– Йди-но до мене, краля! Розвій мою тугу!
– Чому нам раніше не видавали такої симпатичної варти? Дивись, і ми б швидше зізналися в злодіяннях! – беззубий селюк сплюнув на підлогу і спробував дотягнуться до неї.
Єлень машинально відскочила і мало не потрапила до рук чергового головоріза.
– Не бійся. Ми не кусаємось! – його руки намагалися дотягнутися до дівчини.
Раптом з іншого боку двері відчинилися, і увійшов вартовий.
– Що за шум?! А ну, закрили свої пащі, виродки!
– Прошу вас, допоможіть. Я шукала кухню і, мабуть, завернула не туди, – Єлень попрямувала до вартового в надії, що він допоможе їй.
– Хто ти така?
У приміщення увійшов ще один.
– Чому ти не вгамував їх, Хрьорік?
– Тут дівчина. Я запитав, хто вона, але вона мовчить, – чоловік вказав на Єлень.
– А! Леді Єлень! А що ви тут робите? – запитав другий, і вона впізнала в ньому головного вартового.
– Я шукала кухню, але, мабуть, завернула не туди. Ви не могли б мені допомогти?
– Звичайно. Прошу за мною, – він провів рукою, вказуючи їй шлях.
– Якщо наступного разу забажаєте піти на кухню, поверніть направо, а не наліво.
– Дякую вам, – вони підійшли до покоїв.
Двері різко відчинилися, і з них вилетів Локі, мало не збивши Єлень з ніг.
– Де ти була? – він спантеличено переводив погляд то на неї, то на вартового.
– Я забрела не туди, коли йшла на кухню. Головний охоронець знайшов мене і привів сюди, – з покоїв виглянула леді Кенна.
– Це так, мій принц, – підтвердив її слова вартовий.
– Дякую вам. Можете йти, – сказав Локі обом слугам, і ті швидко пішли. – Заблукати в коридорах! Тільки ти на таке здатна, – закриваючи двері, продовжив трикстер.
– Я ходяча проблема, ти повинен вже звикнути до цього, – сміючись, відповіла Єлень.
Вони сіли за стіл і стали вечеряти.
– Тобі тут нудно, – констатував бог.
– Трохи. Але кілька днів потерпіти можна.
– Завтра я буду весь день вільний. Якщо ти хочеш і якщо нам дозволить погода, ми б могли прогулятися околицями верхи на конях. Як ти на це дивишся?
– Було б непогано. Але що ми будемо робити, якщо все ж погода буде мерзенною?
– Я думаю, ми знайдемо, чим себе зайняти.
– Тільки не читанням книг.
– Все, що завгодно, тільки не книги, – Локі обдарував її легкою посмішкою.
***
Погода зіграла з ними злий жарт. Весь ранок йшов дощ.
– А я так хотіла покататися верхи, – Єлень важко зітхнула і відійшла від вікна. – Що ми будемо робити?
Чоловік сидів у кріслі, опустивши голову на руку.
– Зіграємо в шахи? – запропонував він.
– Та ну, ні, – заперечила вона.
– Тоді я вислухаю твою ідею.
Єлень закотила очі.
– Якщо б вона була, я б тобі про неї сказала.
– Тоді шахи, – Локі встав і підійшов до шахового столика.
– Я вмію грати в шахи, але дуже погано.
– Це навіть на краще, – він посміхнувся і вказав рукою на стілець.
Дівчині нічого не залишалося, як прийняти це. Вона сіла за столик.
– Якими будеш грати? – поцікавилась Єлень.
– Чорними.
Вона зробила перший крок своїм пішаком. Той з тріском провалився. Локі побив її хід.
– Не встигла почати грати, як вже програла.
– Хто знає. Може, пожертвувавши цим пішаком, ти врятуєш своє королівство, і я зі своєю армією буду переможений.
– Так я тобі і повірила!
– Ти не мені вір, а в свої сили, – Локі стежив за кожним рухом її руки.
Єлень навмисне водила нею то в один бік, то в інший.
– Ти будеш ходити, чи ні?
– Я в роздумах, бо не хочу втратити ще одного пішака, – Єлень все ж знайшла їй місце.
– Хороший хід. Але боюся, – він взяв слона і перекинув її пішака, – слон зробить свою справу.
На його обличчі заграла посмішка.
– Паразит!
– Весь в тебе.
– Вже і фрази мої вивчив, – вона знову взяла пішака і без усякого азарту поставила його на перше-ліпше місце.
– Ти навіть не обдумала цей хід, – він засовався в кріслі.
– Це інтелектуальна гра, в якій я повний нуль.
– Зате ти вберегла свого пішака. Вітаю, – він поставив чорного пішака на його законну клітинку.
– Раз на рік і палиця стріляє, – віджартувалася дівчина.
– Якби я знав, що буде така гра, я б побився з тобою об заклад, – уважно розглядаючи поле битви і своїх вірнопідданих, сказав принц.
– Ще не пізно.
– Маєш рацію.
– Але це не означає, що я хочу, Локі. Я завжди програю суперечки.
– А якщо виграєш? – він поставив чорну фігуру, і Єлень побила її своєю.
– А! Була не була! На що б’ємося? – вона відірвала погляд від шахової дошки. В очах Локі танцювали пустотливі бісики. – Що ти там вже задумав? – з побоюванням поцікавилася дівчина.
– Зробимо так: ми поб’ємося об заклад, але я не скажу, на що саме. Нехай це буде сюрпризом для кожного з нас.
– Це ризиковано, але я погоджуся. Тим більше, я вже придумала тобі завдання.
Єлень змовницьки посміхнулась і потерла руки. Її білий пішак став на вільну клітину. Локі зробив те ж саме, і його фігура побила білу. Єлень опустила голову на руку, розмірковуючи про новий хід. Вона вирішила вчинити методом втику – навмання поставила свою фігурку.
– З такими темпами гра буде недовгою, а перемога – легкою, – помітив це опальний принц, і пішак Єлені покотився з поля бою.
– Дідько! – випалила вона, заламуючи свої пальці.
«Який же хід зробити?» – міркувала Єлень. Їх гра, і справді, тривала недовго. Локі обіграв Єлень, як малолітку.
Вона сиділа з відкритим ротом і дивилася на це «криваве побоїще».
– Готова почути моє бажання? – запитав трикстер, і на його обличчі заграла посмішка.
– Скільки?
– Що «скільки»? – з подивом перепитав трикстер.
– Ну, щиглів. Зазвичай, цим закінчується все, – пролунав тихий смішок.
– Я не це загадував.
– А що ж тоді? – Локі навмисне затягував час. – Ну, не
мовчи! Мені вже страшно стає!
– У цій справі немає нічого страшного, – він зробив крок в її сторону.
– Локі, тільки без дурниць.
– Без, – він підійшов дуже близько і підхопив Єлень. Поклав на ліжко.
– Локі! – скрикнула Єлень.
– Заспокойся, – він розсміявся і почав лоскотати її. Не витримавши таких тортур, Єлень залилася сміхом.
– Припини! – крізь сміх просила вона. – Досить!
– Ні! Ти так просто не звільнишся!
– Локі!
– Добре, добре, – він так і залишився висіти над нею.
Локі нахилився і припав своїми вустами до її. Єлень запустила свої пальці в його волосся.
– Ти впевнена?
– На всі сто, – посміхаючись, відповіла вона.
***
– Якщо леді Кенна побачить цю пляму, вона відразу ж зрозуміє, в чому справа, – сказала Єлень, не відриваючи погляд від невеликої червоної плямочки.
– Скажімо, що пролили вино, – запропонував Локі.
– Так. Вино посередині простирадла.
– Тоді не знаю. Чому б тобі не сказати все, як є?
– Тому що підуть плітки. Скажу, що у мене почалися барвисті дні.
– Єлень... – простягнув Локі. – Ти думаєш, це спрацює?
– Так, ти маєш рацію. Тоді вона запитає, чому я відразу не принесла простирадло. Може, спалити?
Вона стягнула з ліжка простирадло і хотіла підійти до каміна.
– Дай-но сюди! – Локі вихопив тканину з її рук. – Ми дорослі люди. Рано чи пізно це повинно було трапитися.
– Ти куди? – запитала Єлень і провела трикстера нервовим поглядом.
– До леді Кенни. Якщо ти так боїшся віднести цей шматок забрудненої тканини, то це зроблю я, – він рішуче відчинив двері і вийшов.
***
– Це потрібно гарненько випрати, – Локі простягнув в руки фрейліни згорток.
– А що з ним? - вона розгорнула тканину. – Ага. Якщо чесно, я думала, ви вже давно не просто спите. А воно, виявляється, ось як.
– Леді Кенна, я сподіваюся, це залишиться в таємниці.
– Звичайно, мій принц. Знали б ви, скільки я зберігаю таємниць – не повірили б.
– Я вам вірю, і тому довіряю і нашу з Єленню таємницю.
***
– Я не розумію, чого ти так боялася і переживала? – входячи в покої, запитав Локі.
– Я сподівалася, ти десь сховаєш його, – підіймаючись з-за столу, сказала Єлень і підійшла до нього.
– Леді Кенна нікому нічого не скаже.
– Я сподіваюся.
– А взагалі, це великий привілей – ділити ложе з принцом, – сідаючи на диван, зауважив Локі, схожий на пихатого павича.
– Кому як, – Єлень знизала плечами і сіла поруч, поклавши голову йому на плече.
– Я б повторив все знову, – прошепотів він на вухо дівчини.
Єлень захихотіла, а її щоки вкрилися рум’янцем.



Олена Півненко

Відредаговано: 06.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись