Єлень: Пряжа долі

Розмір шрифту: - +

Глава 11

– Нічого, пані, – відповіла одна з посланих Фріґґ асиній. Ґна – міцна молодичка зі зброєю, сором’язливо опустила голову під пильним поглядом цариці.
– Як це? – здивувалася цариця. – Як це ви нічого не дізналися?
– Ми не знайшли нічого такого, що могло б зацікавити вас, пані, – втрутилася Ґлін. – Вона звичайна смертна. Жила в звичайній сім’ї. Нічого підозрілого.
– Бути того не може, – важко зітхнула жінка, прикриваючи рукою очі. – Вона не може бути звичайною смертною! У смертних рани за два тижні не загоюються! – жінка люто штовхнула стілець, і той з гуркотом упав на підлогу.
До покоїв вбігла стривожена Фулла. Вона пройшлася швидким поглядом по асиньях, які мовчки переступали з ноги на ногу, і подивилась на сестру, що металася по своїх покоях наче скажена.
– Що трапилося? – Запитала Фулла, підходячи до сестри.
– Вона не може бути простою смертною. Не може! – повторювала Фріґґ, не звертаючи уваги на Фуллу.
Служниця знову подивилася на асиній. Ті, як і раніше, мовчали.
– Фріґґ, присядь, – Фулла підняла стілець і спробувала всадовити сестру на нього, але та лише вправно ухилилася і, подібно кішці, засичала.
– Перекажіть Одіну, що я вирушаю в Фенсаліре*. Я повинна розгадати те, що зберігаю в секреті від усіх.
***
Єлень голосно зітхнула.
– Я хочу прогулятися. Мені потрібно на свіже повітря, – піднявшись зі свого місця, вона підійшла до вікна. Локі здивовано глянув на неї. – Я задихаюся в чотирьох стінах, розумієш? – вона перевела на нього свій запитальний погляд. – Я занадто багато думаю в чотирьох стінах.
– Не упевнений, що це хороша ідея. Твої рани тільки затягнулися, завдяки мазям, які зробила для тебе леді Кенна. Тобі варто ще трохи потерпіти.
– Я хочу до лісу, Локі. Хочу обійняти дерево, – наполягала Єлень, – найстаріше дерево, і кричати доти, доки не сяде голос, випустити весь свій біль і переживання на волю. До того ж, я не кажу, що повинна йти сама. Зовсім ні, – голос став скривдженим.
– Єлень, твоя рана...
– Вона мене не турбує, – перебила його смертна. Вона задерла сорочку трохи вище рани. – Ось. Уже все затягнулося. Тільки шкурка. Нічого страшного не трапиться, якщо ми прогуляємося трохи на свіжому повітрі.
Локі уважно слухав її доводи про користь свіжого повітря для організму.
– Якщо свіже повітря і справді таке корисне, то відчини вікно.
– Ну, Локі, – завила вона, скрививши сповнене страждань обличчя.
– Прошу, не роби так.
Єлень зробила так знову.
– Прошу, Єлень.
– Локі.
– Що?
– Ну, Локі. Ну, будь ласка, будь ласка, будь ласка! – Вона повторювала ці слова зі швидкістю світла, при цьому активно використовуючи свою міміку.
– Ти диявол, а не жінка, – промовив тихо Локі, хитаючи головою. – Гаразд. Добре. Якщо хочеш так сильно в ліс – ми підемо, тільки прошу, не торохти більше.
– Добре, – Єлень швидко заткнулася і почала вибирати собі речі для прогулянки.
Осінній ліс зустрів їх опалим строкатим листям. Коні риссю просувалися все глибше і глибше. Ліс для Єлені завжди був лікувальним місцем. Вона вважала, що тільки там можна знайти усамітнення і спокій душі. Ніякий психолог не допоміг би так, як допомагає природа. До того ж люди – те, що природа створила.
– Локі, – вдихнувши холодне повітря, вимовила вона, – далі я сама.
Вона пришпорила коня і пустила його галопом. Гілки норовили відшмагати її обличчя і виколоти очі, але це не зупиняло смертну. Вона зупинилася у могутнього старого дуба. Його стовбур був настільки товстий, що знадобилося б чоловік із десять, щоб обійняти його. Єлень прив’язала повід до гілки і підійшла до дерева. «Коли я про це думала, це не виглядало так дивно», – подумала вона.
Єлень озирнулася, сподіваючись, що ніхто не бачить її. Вгорі каркнув ворон. Він вже точно нікому не скаже. Вона зважилася і обійняла дерево. Заволала на все горло, так, що злякала всіх птахів поблизу. Єлень кричала довго, відчуваючи, як її горло починає боліти, а голос потроху сипнути. Вона стала на коліна і опустила голову, чуючи ще деякий час відгомін свого крику. Поруч фиркнув кінь. Біла молода кобилка підняла голову і нагострила вуха. Вона кілька разів ударила копитом по строкатому листю й нервово заіржала.
Вдалині почувся тупіт, що свідчило про наближення вершника. Чиясь рука впала на її плече. Єлень підняла голову і побачила цей співчутливий погляд зелених очей.
– Ти все правильно зробила, – сказав трикстер. – Відпустити біль – найправильніше рішення. З ним не можна жити вічно.
– Ти тепер і уявити не можеш, як я себе почуваю. Ця... Ця істерія... Вона... Вона нічим не допомогла. І, коли я хотіла це зробити, я вважала, що мені стане легше. Що я і справді відпущу біль, але ні. Тільки зараз я усвідомила, що з цим болем я буду жити завжди. Його не викорінити з серця. А значить, варто з цим болем звикнутися.
Локі мовчки сів поруч.
– Останнім часом, - почав він, – я часто думаю про те, що це я в усьому винен. Жінки, яких я люблю, весь час страждають. І... Я подумав, що, можливо, було б краще, якби ми взагалі ніколи не зустрілися.
Обличчя Єлені моментально побіліло і стало, немов висіченим з мармуру.
– Ти про що? - вона перевела на нього погляд сердитих блакитних очей, які яскраво контрастували на цьому блідому фоні.
– Що? – Локі здивовано подивився на неї. Єлень свердлила його сердитим поглядом. – Я не мав нічого поганого на увазі. Заспокойся. Я лише хотів сказати, що, можливо... Можливо, ти була б щаслива з кимось іншим. З тим, хто не приносить бід.
– Можливо, – в її очах пропала сердитість. – Але я щаслива з тобою. Тут і зараз, – дівчина посміхнулася куточками вуст. – І не віриться, що вже початок грудня, – вона швидко змінила тему розмови і перевела погляд кудись далеко попереду себе. – Таке відчуття, ніби ще вчора я потрапила сюди, і...
– І ніби тільки вчора ми зустрілися, – продовжив замість неї Локі.
– Так... – протягла вона. – А де Фенрір? Я його не бачу останнім часом.
– Він, скажімо так, гостює в Хельхеймі*.
– Він помер? – Єлень нахмурила брови.
– Ні, що ти. Просто його забрала Хель**, поки ми були у від’їзді.
– А знаєш, що написано в мідґардських легендах? – вона з дивною усмішкою дивилася на нього.
– Що ж? – безбарвним тоном запитав принц.
– Що ти народив Слейпніра***. А ще ти був одружений на велетці Анґрободі**** і мав від неї трьох чудовиськ: Йормунґанда*****, Фенріра і Хель.
– До чого тільки не додумаються люди, аби повеселити своїх братів, – важко зітхнувши, відповів принц. – Коней я не народжував. І дітей у мене не було.
– Але вони є.
– Я знайшов їх. Всіх. Слейпніра я знайшов в ельфійському лісі. Там і не таке зустрінеш, повір мені. Фенріра, якщо чесно, привела Хель. Я не знаю, де вона його знайшла. Йормунґанда – на болоті, далеко звідси.
– А Хель?
– Її я знайшов після битви в Сварталхеймі*.
– Ех-х, – зітхнула смертна розчаровано. – А я вже думала, ти народжував коней...
– І ти так засмутилася через те, що це неправда?
– Ну так. Такий момент для жартів втрачений!
Локі закотив очі. Єлень єхидно посміхнулася.
Вони повернулися ближче до вечора. Після прогулянки, і справді, Єлень стала відчувати себе морально і фізично краще. Локі ця справа теж пішла на користь. Повернувшись до своїх покоїв, регочучи і радіючи життю, вони й не помітили двох фрейлін, які чекали на них.
– Ви її мухоморами нагодували, що вона така весела? – поцікавилася леді Кенна. Рагна захихотіла.
– Мені ще один вічний берсерк** не потрібен, – відповів Локі.
– Просто день такий! – Єлень широко посміхнулася і сіла в м’яке крісло.
– Єлень, твоя рана! – вигукнув бог, але було вже пізно. Дівчина вже сіла в крісло і витягла ноги.
– Що з нею? Вона мене не турбує. Локі, на мені все заживає, як на собаці.
– Принце Локі, – втрутилася в їхню розмову леді Кенна, – Його Високість принц Тор просив передати, що чекає вас і леді Єлень сьогодні на дружній вечері.
– Дякую, леді Кенно, – Локі кивнув головою.
Жінка вклонилася і покликала за собою Рагну. Вони пішли, і Локі з Єленню залишилися насамоті.
– Дружня вечеря? – Єлень подивилася на Локі. – У мене з ним конфліктів не було, але я не думала, що ми стали друзями. Не впевнена, що повинна туди йти, – вона знизала плечима.
– Тор не завжди буває зарозумілим, Єлень. Повір, тобі варто піти. Упевнений, тобі сподобається. До того ж, це краще, ніж сидіти в покоях і знемагати від нудьги.
– А як же моя рана?
– Твоя рана тебе не турбує. І це добре. До речі, про неї. Дозволь поглянути, – Локі наблизився до дівчини. Та стягнула кожушок і задерла сорочку. Чоловік оглянув її рану і багатозначно гмикнув. – На тобі, й справді, все заживає, як на собаці.
– Воно жахливо свербить! – застогнала дівчина.
– Це нормально. Опускай сорочку.
– Знаєш, – продовжила Єлень, – якщо у мене залишиться шрам, це буде мені нагадуванням тримати язик за зубами.
– О-о-о, – здивовано протягнув бог підступності. – Ти почала робити висновки? Це несподівано.
– Дуже дотепно, – Єлень посміхнулася. – Але ти маєш рацію, пора зав’язувати з цією безтурботністю. Я вже не дитина, і треба звикати до того, що будь-яке сказане мною слово може зіграти зі мною злий жарт. Тому я вирішила докорінно змінити свій внутрішній світ.
– Що ж, твоє діло. І я готовий підтримати тебе.
– Дякую, Локі. Саме це я і хотіла від тебе почути, – Єлень вдячно посміхнулася чоловікові і припала до нього. Локі міцно обняв дівчину, вдихаючи її аромат. – Ну, а тепер, мабуть, саме час, щоб починати збиратися на посиденьки з Тором, – вона спробувала вирватися з обіймів чоловіка, але все виявилося марним. – Що таке? – дівчина заглянула йому прямо в очі.
Локі посміхався.
– Твій аромат зводить мене з розуму, – зізнався він, нахиляючись до неї.
Його теплі губи залишили вологу доріжку з поцілунків на її шиї.
– Ти негідник. Ми ж встигнемо, – муркотіла Єлень, тонучи в його обіймах, як перший сніг під променями сонця.
***
– Ох, як же я не люблю спізнюватися! – торохтіла Єлень, поки намагалася привести волосся до ладу. Локі абсолютно спокійно застібав ґудзики на своїй зеленій сорочці.
– Але тобі сподобалося, – помітив він. Вона зупинилася біля шафи з речами і почала підбирати вбрання.
– Яка сукня краща? – Єлень підняла перед собою дві речі. Локі подивився на сукні, потім на неї, і знову на сукні.
– Мені більше подобається споглядати тебе голою.
– Отже, ти мені не допоможеш з вибором одягу.
– Може, ця? – він дістав із шафи сукню ніжно-рожевого відтінку. Єлень вихопила з його рук річ і приміряла.
– Ні, я в ній, як мрець, – відповіла вона і відкинула сукню. Локі простежив за нею – вона приземлилася на підлогу.
– Ніколи не думав, що мої покої будуть виглядати як майстерня швачки.
– Я приберуся, не хвилюйся, – копирсаючись в гардеробі в пошуках одягу, відповіла дівчина. – Знайшла! – вона тріумфально показала принцу синю сукню. Заховавшись за ширмою, вона почала вбиратися. – Локі, допоможи, будь ласка.
– Що таке?
– Застібни, бо я не можу дістати, – Єлень повернулася до нього спиною. Локі підійшов ближче і почав застібати нестерпні ґудзики.
– Дякую, – оминувши принца, вона попрямувала до дзеркала, щоб закінчити свою роботу.
– Тільки не кажи, що вона тобі не пасує, – Єлень обдарувала його злісним поглядом, а потім знову подивилася в дзеркало. – Ні, Єлень, сукня прекрасно на тобі сидить, – почав виправляти ситуацію трикстер.
Дівчина пильно дивилася в дзеркало, а потім стиснула губи.
– Вона мені не подобається. Розстібни, – Єлень підійшла до Локі і повернулася до нього спиною. Чоловік розстібнув ґудзики, і дівчина, вивільнившись з сукні, постала перед ним в нижній сорочці. Вона знову почала гасати по кімнаті, приміряючи вбрання. Локі сидів одягнений в кріслі і нервово тарабанив пальцями по різьбленій ручці.
– Єлень, благаю, вибери вже те кляте вбрання, – простогнав чоловік. Він не встиг додати кпини, як з-за ширми з’явилася Єлень у сукні рубінового кольору з парчі і атласу. Вбрання було вишуканим. Підкреслювало всю красу її тіла.
– Ну? – нетерпляче запитала Єлень, нервово прикусивши нижню губу.
– Ти прекрасна, – промовив Локі, пожираючи її поглядом.
Вони увійшли до зали, і вся увага була прикута до них. Точніше, до Єлені. Трійка чоловіків на чолі з Тором роззявили роти від подиву. Локі помітив це, і в ньому прокинулися ревнощі. Він обійняв Єлень за талію, проходячи в залу, кидаючи багатозначні погляди в бік трійки воїнів і Тора.
– Це все пояснює, – крякнув Тор, потягнувшись рукою за кубком з елем. – Запізнилися на дві години, але, зізнаюся, Єлень виглядає карколомно.
Пара пройшла до столу. Локі спершу посадив Єлень, відсунувши для неї стілець, потім сів сам. Слуга зразу наповнив їх келихи випивкою. Трійця бородатих чоловіків-воїнів з цікавістю розглядала Єлень. Вони і раніше її бачили, але не в такому привабливому вигляді. Якби тут не було Локі, вони б точно почали залицятися і намагатися прикувати всю увагу Єлені до них. Але вона була вірна своїм почуттям, і вся її увага була прикута до Локі, який сидів поруч. Лише зрідка вона обдаровувала своїм поглядом когось із гостей.
– Як твоя рана? – поцікавилась Сіф, порушуючи це мовчазне розглядання дівчини.Частково, Сіф трохи позаздрила Єлені, тому що їй такої рясної уваги не приділяли.
– Мазі леді Кенни зробила свою справу. Вона затягнулася, – відповіла Єлень підозріло тихо. Всі знали, що «вона» і «тихо» – речі несумісні, але ніхто не наважувався втручатися в цю історію більше. Сіф кивнула у відповідь і припала губами до свого кубку з елем.
– А пам’ятаєте... – почав Тор. Єлень сьорбнула трохи елю і перевела погляд на царевича. – А пам’ятаєте, – задихаючись
від сміху, що несподівано нахлинув, повторив той, – як я на барані з гори спускався! Локі тоді ще зі мною був! – трійця зайшлася сміхом, а Тор продовжив. – У нього такі очиська були, коли цей баран з гори спускався! – принц спробував наочно показати реакцію свого брата. Єлень злегка захихотіла. – Він так вчепився в моє плече, я думав, він його зламає!
Тепер вони всі разом заливалися сміхом. Єлень, злегка посміхаючись, перевела погляд на Локі. Він теж сміявся, але було видно, що він не радий цій історії.
Вони продовжували згадувати минулі часи, сміялися, заливаючи в горло ріки елю. Єлень всі ці історії знала, бо читала багато книг, пов’язаних з міфологією. Але вона ніколи не думала, що це може виявитися правдою. Не вірила і тому, що чує тепер ці історії з перших вуст. Що поруч з нею сидять Локі, Тор і Сіф. Не вірила тому, що перебуває тут – в Асґарді.
– Єлень, – почав світловолосий ас, витягуючи дівчину з її думок, – а розкажи-но нам про мідґардських дів, – компанія дружно застогнала.
– А цьому аби про баб послухати! – вигукнув Тор і ляснув друга по спині.
– Так, Єлень, нічого йому не розповідай! – зупинила її Сіф. – А то він зараз піде завойовувати їхні серця! – промовила дівчина, і всі зареготали.
– Спідниці! – виправив войовницю рудобородий.
Єлень, поклавши голову на плече Локі, розсміялася. Мабуть, ель подіяв навіть раніше, ніж вона могла очікувати.
– Та ну вас! – Світловолосий хлопець махнув рукою і відвернувся, пригубивши з кухля елю.
Воїни ще сильніше засміялися.
– І все-таки, розкажи про своє життя, – вимагав Тор.
– Моє життя... – протягнула вона і задумалася. – Та в ньому не було нічого цікавого! Дім, навчання, робота, дім. І так кожного дня.
– Та, напевно, у тебе є щось цікаве! – викрикнув рудобородий.
Єлень опустила голову, і на обличчі прослизнула сумна посмішка.
– Нічогісінько.
– Ну, нічого! – поспішив її заспокоїти Тор. – Народиш діточок, і життя стане веселішим! – він ляснув Єлень по спині, від чого та ледь не врізалася в стіл.
– Тор, – голос трикстера пролунав далеко не дружелюбно.
– В чому справа, братику? – поцікавився захмелілий Тор.
– Так, – втрутилася Єлень, – нам, напевно, вже час, – дівчина підвелася зі свого місця.
– Як тобі не соромно? – прошипів трикстер, піднімаючись з місця. Тор наслідував його приклад.
– Локі, про що ти?! – здивовано вигукнув Тор.
– Так, – смертна стала між двома вогнями. – Все добре, – вона помітила, як Тор крутив у своїй руці молот. Душа її пішла в п’яти. – Пішли, Локі, – взявши його за руку, вона почала відводити його геть.
– Чому ти не дала мені можливість висловити йому все, що я... – почав Локі, коли вони вийшли із зали.
– Тому що він п’яний, – перебила вона його.
– Я йому влаштую! – прошипів той. – Як він може бути таким...
– Не нагнітай ситуацію, – попросила Єлень, але трикстер її не слухав і продовжував своє.
Єлень зрозуміла, що це п’яна маячня, і просто перестала його слухати.



Олена Півненко

Відредаговано: 06.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись