Єлень: Пряжа долі

Розмір шрифту: - +

Глава 12

I’m waking up
I feel it in my bones
Enough to make my system blow
Welcome to the new age
To the new age*.
Вона сиділа на підлозі в своїх покоях і навіть не вслухалася в слова пісні.
– Що ти слухаєш? – пролунав роздратований голос.
– Не подобається?
– Пісня хороша, але не в сотий раз, Єлень. Та зроби тихіше!
– Просто витягни його з вази, – байдуже промовила вона. Локі підійшов до столика і дістав телефона з вази.
– Вимкни, – він простягнув їй мобільний.
– Немає сенсу, – відповіла вона. Локі здивовано подивився на неї. – Батарея ось-ось сяде.
– І немає надії на його відродження? – поцікавився принц.
– Є. Але для цього потрібна електрика.
– Здається, я знаю, як його повернути до життя, – Локі єхидно посміхнувся.
– Поклади його на стіл.
– Але...
– Просто поклади, – Єлень запустила пальці в своє волосся. Локі слухняно поклав телефон на стіл. Той відключився.
– Слухай, – почав принц, – досить дутися. Ти вже два дні зі мною не розмовляєш. – Єлень перевела свій погляд на принца. Той роздратовано зітхнув. – Єлень, припиняй.
– Просто залиш мене одну, – вона знову подивилася у вікно, за яким починало темніти.
– Ну що мені ще зробити, щоб ти перестала дутися? – промовив бог з благанням у голосі.
– Може, просто дати мені спокій, поки все саме не перегорить? – підказала вона йому.
– О, Норни! За які мої гріхи ви послали мені цю жінку? – заблагав принц і покинув покої.
Єлень сердилася на бога після того бенкету в компанії Тора і його друзів. Локі був п’яний і ніс всяку маячню, примудряючись цим маренням образити Єлень. А їй тільки привід дай. Через свою емоційність вона сприймала всі його п’яні слова близько до серця. Локі, звичайно ж, на ранок мало що пам’ятав зі сказаного, але дівчина пам’ятала все, і висловила це своєю мовчазністю і байдужістю до нього.
Локі усвідомив свою провину, вибачився, але цього було замало. Вона все одно сердилася на нього, сидячи з ображеним обличчям. Локі це дратувало, і він висловив свою думку з цього приводу, тим самим довівши її до сліз. Тепер вона зовсім з ним не розмовляла і, демонстративно зібравши речі, повернулася до своїх покоїв.
Ніч вони спали окремо, і Локі зрозумів, що вже не може заснути без неї в своїй власній постелі. Те саме зрозуміла і Єлень, але мовчала, на відміну від Локі, як партизан. Жіноча зловтіха брала над нею гору. Їй починало подобатися, що Локі намагався спокутувати свою провину, але вона не поспішала його прощати.
– Чому б вам просто не проковтнути це все? – запитала леді Кенна, яка весь цей час була поруч з Єленню.
– Тому що нехай знає, як мене до бісиків доводити.
– Єлень, я ж бачу тебе наскрізь, – жінка присіла поруч і взяла її руку в свою.
– Це все характер, – виправдала Єлень себе, відвернувшись в інший бік, даючи зрозуміти, що розмова на цю тему не вдасться.
– Ванна вже готова, – промовила фрейліна, посміхаючись.
Весь день Єлень провела в роздумах, а вночі ці її роздуми не давали їй спати. Вона йорзала у ліжку в спробах зручно влягтися, але всі її старання йшли під три чорти. Знала, що не засне без його руки на своїй дупі. За ті місяці, що вона провела тут, вже звикла до його манери весь час класти свою руку їй на дупу. Дівчина ніяк не могла заснути. Йорзала у ліжку в спробах зручно лягти, але всі її старання були марні. І коли ліжко стало схожим на нору бабака, Єлень не витримала і піднялася на ноги.
– Та під три чорти все! – випалила вона і, схопивши халат, що висів на спинці стільця, вийшла з покоїв.
Єлень накинула халат на плечі і попрямувала по коридору в бік опочивальні молодшого принца. «Досить вже цїєї дитячості. Дорослі люди, а поводимося, як діти, їй богу – як діти». Вона підійшла до дверей і відчинила їх. Нікого. «Значить, він в бібліотеці». Вона пройшла до других дверей, що примикали до опочивальні. Двері були прочинені, і Єлень заглянула в кімнату.
Локі сидів спиною до неї за письмовим столом. Він щось читав, потім записував. Дівчина граційно і безшумно прослизнула в бібліотеку. Локі стомлено зітхнув і поклав голову на руки. Вона підійшла ближче і опустила свої долоні на його спину. Принц сіпнувся і обернувся до неї. На обличчі тут же заграла посмішка.
– Я б з радістю прийняв твої вибачення, але я дуже зай-
нятий, – він узяв її руки в свої і поцілував.
– Ти можеш хоча б раз не читати мої думки. Якщо так піде і далі, то я перестану робити будь-які сюрпризи, – пригрозила Єлень. Бог підступності посміхнувся і знову взявся до роботи. – Що ти робиш? – поцікавилася вона, і, підсунувши стілець, сіла поруч.
– Батько доручив мені продумати план битви.
– Битви? – перепитала Єлень, хмурячи брови.
– Так. У східних землях неспокійно. Чутки говорять про те, що, можливо, почнеться війна. Потрібно бути готовими, - похмуро сказав Локі.
– Я хочу допомогти, – діловито заявила дівчина. Локі здивовано подивився на неї. – Свого часу я дивилася дуже багато історичних серіалів і знаю безліч стратегій. Шкода, окуляри я не ношу, зараз було б дуже доречно злегка поправити їх.
– Просвіти мене, – принц відкинувся на спинку стільця і розвів руками.
Він єхидно посміхався.
– Насправді, варіантів багато: пастки, отруєна зброя, підіслати до вражого короля наложницю, яка вб’є його.
– Гадаєш, останній варіант пройде? – насмішкувато спитав чоловік.
– Враховуючи, що це війна, а на війні жінкам не місце, то так, думаю пройде.
– Це все?
– Ні. Є ще один: покласти когось в труну і сказати, що він був такої ж віри, як і вороги, і попросити їх, щоб ті дали можливість провести його в останню путь. Ну, знаєш, в святилище якесь занести. З ним підуть його вірні друзі, родичі, я не знаю, і потім – мрець оживає і веде свою армію в битву.
– Жінки, – посміхаючись, промовив принц.
– Ну, чого ти смієшся?! Відмінні ж ідеї.
– Ось тому жінкам не місце на війні, – підтвердив Локі і став далі розбиратися в талмудах. Єлень сиділа поруч і плювала у стелю, бо принц не хотів приймати її допомогу.
– Гаразд, – здався він. – Якщо хочеш мені допомогти, то будеш записувати все за мною.
– Ну чому саме писати? – вона невдоволено взяла перо в руку. – Я ж пером ніколи не писала, – дівчина шкрябонула ним по чорновому аркушу, намагаючись щось написати. Локі важко зітхнув.
– Тоді, - він оглянув стіл, – будеш диктувати мені те, що я знайшов, і одночасно шукати інше.
– Гаразд, – погодилася Єлень.
Робота кипіла. Можна навіть сказати – википала. Локі дуже швидко все записував. Єлень диктувала, диктувала і ще раз диктувала. В неї вже починав заплітатися язик. Тепер вона розмовляти місяць не захоче.
– Знайди мені карту східних земель і Свартальхейму, – попросив чоловік. Єлень спробувала розібратися в цих завалах на столі, але марно.
– А де вони, і як виглядають?
– Прокляття! – вилаявся трикстер. – Вони в асгардській бібліотеці.
– Піти за ними?
– У такому вигляді? – бог подивився на неї зверху вниз. Єлень знизала плечами. – Я сам завтра зайду туди. До того ж, вночі вона закрита.
Вони продовжували копатися у книгах, які у них були.
– Ех, був би тут Інтернет, я б тобі все знайшла, – мовила Єлень, важко зітхаючи.
– Інтернет? – перепитав принц.
– Ну, так, – Локі здивовано подивився на неї. - Ой, прошу тебе, можна я не буду пояснювати? Голова вже не варить, – вона подивилася на нього з благанням в очах.
– Але мені цікаво, – він проігнорував її.
– Це всесвітня система об’єднаних комп’ютерних мереж, яка допомагає людям обмінюватися інформацією, знаходити інформацію і зберігати інформацію. Чорт! – не встигла вона закінчити свою фразу, як Локі запитав:
– Що таке комп’ютерні мережі? – вона подумки прокляла себе, але все ж дала йому відповідь.
– Це будь-який пристрій, який діє відповідно до програми і здійснює автоматизовану обробку даних. – Єлень сподівалася на те, що він більше не буде задавати їй ніяких питань, бо її мозок забере свої речі і піде від неї. Назавжди.
– Зрозуміло, – відповів принц.
Єлень з полегшенням зітхнула і продовжила шукати далі. Дівчина втомилася; починала засинати. Локі продовжував записувати все те, що вона йому диктувала.
– Свартальви або цверги, були створені богами з могильних хробаків, повзали в трупі велетня Іміра*. Вони невеликі на зріст і темні особою, живуть глибоко під землею в Свартальхеймі. Щоб вони не зустрічали своїх побратимів – «світлих» альвів, і не ворогували, боги наслали на них прокляття: на сонячних променях цверги перетворюються на камінь, – монотонно прочитала Єлень останнє слово і заснула. Вона навіть не відчула, як Локі підняв її та поклав на ліжко.
Прокинулися вони ближче до обіду. За вікном було похмуро, вітер завивав, і, особисто Єлені, вилазити з-під теплої ковдри не хотілося. Локі сів на ліжку і сонно потер обличчя.
– О котрій ти ліг спати?
– Ближче до ранку.
– А я коли заснула?
– Після опівночі.
– Це знущання над мозком, – промовила вона і теж сіла. – Ти знайшов, що шукав?
Локі заперечливо похитав головою.
– Нічого. Абсолютно нічого. Нуль інформації.
– Зачекай-но, – вона згадала той момент, коли читала принцу про цвергів, – цверги, вони ж не можуть перебувати на сонячному світлі.
– Так, але час іде, все розвивається. Вони зуміли перехитрити всіх богів і створили собі амулети, які захищають їх від сонячного проміння.
– Холера! – вона впала назад на м’які подушки. Локі навис над нею. – Чому б вам не підписати з ними мирний договір?
– Ми підписували, але їх король Лангр весь час його порушує, – принц залишив вологу доріжку з поцілунків на її шиї.
– Так, стоп! – Локі запитально подивився на неї. – Якщо він весь час порушує мирний договір, то чому б не прибрати його? – запитала вона. Локі важко зітхнув.
– Жінко, ти створена для кохання, а не для військової політики. – Єлень хотіла заперечити йому, але Локі покрив її губи вимогливим поцілунком.
Вона лежала, поклавши голову на плече принца. Той накручував на палець пасмо її волосся. «Дитя, їй богу», – подумала Єлень.
– Або у мене галюцинації, або за вікном йде сніг, – вимовила вона, не відриваючи погляду від вікна. Локі повернув свою голову в той же бік.
– Так, і справді сніг, – підтвердив чоловік.
Єлень вирвалася з його обіймів і, накинувши на плечі ковдру, підбігла до вікна. Локі захихотів, і, надівши штани, підійшов до неї.
– Дитятко, чи ти снігу не бачила?
– Бачила. Просто в місцевості, де я жила, сніг випадав лише під Новий рік, і то – дуже рідко. Тому, коли я ще в школі вчилася, ми з однокласниками раділи таким моментам. Бо сподівалися, що сніг піде сильніший і запорошить всю землю.
– Я відведу тебе в Йотунхейм*. Надивишся на вічну мерзлоту, і більше не захочеться тобі снігу, – ображений погляд не змусив себе чекати.
– Дурень, чи що? – вона злегка вдарила його в плече. Принц посміхнувся і загріб її в свої обійми.
– Хочеш, я можу зробити так, що зараз, прямо в цій кімнаті, піде сніг? – Єлень подивилася на трикстера розширеними від подиву очима.
– Так! – відповіла вона і потерла долоні.
Локі клацнув пальцями, і на них стали падати маленькі сніжинки. Дівчина, як маленьке дитя, заверещала від радості.
– Я теж так хочу! Навчи мене, Локі. Будь ласка, – вона спробувала зробити очі, як у кота, що просить ласощі. Але принц її старання не оцінив і тільки розреготався.
– Ще чого!
«Він спеціально це робить, я знаю – спеціально».
– Навчи, навчи, навчи! – продовжувала вона. – Навчи, навчи, навчи!
– А що мені за це буде? – чоловік притиснув її до себе. Єлень задумалася.
– Вирвані роки життя, – знайшлася вона з відповіддю і підняла голову, щоб подивитися на вираз його обличчя. Він тільки закотив очі.
– Гаразд. Все одно обіцяв.
– Ура! – вона потерла долоні, а на її обличчі засяяла усмішка до вух.
***
Локі поклав на стіл товсту книгу, запорошену пилом. Він дмухнув на неї, і клубочок білого пилу розлетівся в різні боки. Єлень мимоволі чхнула. Локі тільки хмикнув і відкрив книгу. Маг повільно перегортав кожну сторінку, а Єлень – витанцьовувала все, що можна і не можна, бо так сильно їй хотілося почати навчання.
– Довго ще?
– Знайшов, – відповів принц. Він повернув книгу до Єлені. – Підійди ближче і прочитай, – наказав принц, і вона підкорилася наказу.
Дівчина зосередилася на написаному. Заклинання було написано рунічним письмом. Єлень вже встигла його освоїти, займаючись з професорами Асґарду. Вона виконала всі махінації, як описано в книзі, і... Нічого. Вона повторила дію ще раз, а потім ще. Нічого. Локі весь цей час стежив за нею.
– Я... я не розумію. Чому? – вона здивовано дивилася на
свої руки.
– Руками потрібно рухати плавно. Так, ніби ти кота гладиш. Ніжно і плавно. Запам’ятала? Спробуй знову.
Єлень спробувала, але і цього разу нічого не вийшло. Вона розлютилася. Зробила це ще раз, але знову зазнала фіаско. Вона голосно і важко дихала від злості. Уже не вірила, що щось з цього вийде. Вона глибоко вдихнула, а на видиху плавно змахнула руками, нашіптуючи заклинання. У кінчиках пальців відчула поколювання. Як і тоді, коли потрапила в пролом між світами. Дівчина відкрила очі і здивувалася. На килим перед нею падали маленькі білі сніжинки, які миттєво танули. На її обличчі знову засяяла посмішка.
– Припини світиться, бо я осліпну, – пожартував Локі, ласкаво посміхаючись.
– Так, знаєш, що...
– Я теж тебе люблю, – вона обдарувала принца люблячим поглядом. – Я не думав, що у смертної так швидко вийде освоїти частинку магії. - Локі дивився на сніг, що падає на килим.
– Можу, вмію, практикую, – діловито відповіла Єлень, гордовито задираючи ніс.
– А-ну, – чоловік перегорнув сторінки, - спробуй це, – він тицьнув пальцем в потрібний розділ.
Єлень швидко і уважно прочитала. Вона зробила все так, як було написано. Сніг перестав йти, і замість нього з’явився серпанок. Дуже дивний серпанок. Він нібито був живим.
– І що це? – запитала вона і скривилася.
– А я вже подумав, що ти природжений маг, – з якоюсь легкістю в голосі зауважив Локі. Єлень перевела на нього погляд, повний здивування.
– І все ж – що це?
– Повинна була вийти пташка, – Локі заглянув у книгу. – Так, саме вона.
– Почекай, – вона прочитала все ще раз. – А! Ну, так зрозуміло тепер все! - дівчина знову повторила рух, на цей раз змінивши його, в точності, як у книзі. Біла імла в мить обернулася на такої ж субстанції пташку. Локі стояв з відкритим ротом.
– У твоєму роду не було відьом? – поцікавився він.
– Хто знає, – знизавши плечима, відповіла вона.
– Ну, з цим ти точно не впораєшся, – Локі знову почав гортати книгу. – Ось, – бог ткнув пальцем у сторінку.
– Змінити свій вигляд? Ти серйозно? – почала вона. – Хочеш отримати замість мене бородатого мужлана?
– Навіщо мені ще один Одін? – запитав Локі. – Добре, припини сміятися, – наказав принц і перегорнув ще кілька сторінок. – Це були одні з найлегших заклинань. А впораєшся ти з більш важким?
– Не знаю. Потрібно спробувати.
– Спробуєш? – він тицьнув пальцем в ще одне заклинання. Єлень стала читати і спробувала зробити його, але, мабуть, тренуватися їй доведеться довго.
– Краще повернемося на легкі заклинання, а то з цими я зараз засмучусь і взагалі нічого робити не буду, – вона гірко хмикнула і подивилась на Локі. Принц обдарував її поглядом своїх зелених очей і помахом руки перегорнув сторінки книги.
У двері постукали.
– Увійди! – гукнув Локі. У покої увійшла, захекавшись, фрейліна. Вона абияк присіла в реверансі.
– Ваше Високосте, – почала вона, – Всебатько чекає вас. – Локі кивнув і вийшов геть із кімнати разом зі служницею. Єлень провела його поглядом, важко зітхаючи.
***
Масивні двері відчинилися перед принцом. Локі стрімким кроком пройшов в покої Всебатька. Після того, як Фріґґ покинула палац, покої перестали віддавати теплом і затишком. Йому стало некомфортно.
Одін стояв до нього спиною, вдивляючись у вікно. Перед його поглядом пролітали дрібні сніжинки, а сірість хмар говорила про те, що скоро сніг піде сильніше і запорошить всю землю. Внизу метушилися слуги, займаючись своєю роботою.
– Зима прийшла, – почав бог. – Скоро все запорошить снігом, і до весни ми будемо в безпеці. Але як тільки зійдуть сніги, і погода налагодиться, зігріє сонячними променями землі, на які вийдуть фермери, наш світ зануриться у темряву війни.
– Можливо, цього вдасться уникнути, – припустив Локі.
– Ні, не вдасться, – негативно захитав головою Одін, повертаючись до Локі. – Я відправив Тора в землі світлих альвів. Сподіваюся, ельфи погодяться нам допомогти в битві з їх темними братами. Якщо ж ні, то доведеться нам туго.
– З моменту останньої війни пройшло не так багато.
– Асґардці ще не відійшли від попередньої війни, як у двері стукає нова, – промовив тихо чоловік. – Як смертна? – перевів він різко тему розмови.
– Вже набагато краще. Рана затягнулася.
– Швидко, – кивнув Одін. – Занадто швидко, як для смертної.
– Лікарі готували для неї мазі. Це допомогло загоєнню.
– Зрозуміло, – цар знову відвернувся до вікна. – Вона швидко вчиться. Схоплює все на льоту.
***
– Щось трапилося? – запитала Єлень, коли в покої увійшов Локі.
– Нічого страшного.
– Не хочеш говорити, то й не треба, – відповіла вона, знизуючи плечами. – Продовжимо наше заняття?
– Не зараз, – він підійшов до столу і закрив книгу.
– Шкода. Я вже в азарт увійшла, – Єлень сіла в м’яке крісло.
– Ми могли б піти прогулятися, – запропонував принц. – Там снігу випало небагато…
Єлень моментально скочила зі свого місця і побігла одягатися.
– Я готова! – оповістила вона принца. Він лише посміхнувся і похитав головою.
Вони вийшли з палацу, і в Єлені знесло дах. Вона металася туди-сюди, намагаючись все ж потрапити в чоловіка сніжкою. Кулька снігу знову полетіла у бік Локі. Впала поруч, не долетівши до цілі. Локі не звертав на дитячість Єлені уваги. Це змушувало її знову і знову повторювати свої спроби. Сніжки, раз по раз, пролітали повз, або взагалі не долітали. Єлень здалася. Важко зітхнула і перестала метатися з боку в бік. Локі, кинувши на неї оком, хитро посміхнувся і начарував собі сніжку. Єлень дивом встигла уникнути сніжки, що летіла в її бік. Зворотна сніжка пролетіла богу прямо в голову. Він стояв спантеличений.
– Ну, все... – протягнув чоловік, прибираючи сніг з обличчя.
Єлень запищала і кинулася навтьоки звідти. Зупинилася вона не скоро. Тільки тоді, коли її серце стало шалено калатати в грудях, а дихання збилося. Вона прокляла той день, коли проміняла спорт на торт. Обернувшись, побачила, що Локі стояв на тому ж місці.
– Попалася! – він схопив її за плечі і повалив на сніг. Єлень реготала, намагаючись вирватися, але Локі міцно тримав її. Дівчина додумалася закинути чоловікові за комір жменьку снігу. – Гей! Що ти робиш?! – він швидко схопився на ноги і став прибирати залишки снігу. В цей час Єлень, не втрачаючи ні хвилини, зліпила ще одну сніжку і кинула її в принца.
– Якщо я тебе наздожену, – почав той, струшуючи свій одяг від снігу, – я не знаю, що з тобою зроблю.
Єлень не дочекалася кінця його промови і побігла. Вони мчали по коридору, раз у раз збиваючи перехожих з ніг.
– Єлень! – голос трикстера звучав голосно і власно. – Зупинись, поки не пізно!
– Ні! – крикнула вона, регочучи, і завернула в черговий коридор. Тупик. Вона спробувала вибігти звідти, але Локі наздогнав її.
Чоловік єхидно посміхнувся і облизав губи.
– Попалась! – Він наскочив на неї і згріб в свої обійми. Єлень запищала і спробувала вирватися, кумедно звиваючись в його сильних руках. Служниця, що проходила повз нішу, оторопіла, помітивши їх, але вирішила поспішно піти. Єлень розреготалася ще сильніше, відчуваючи, як починає гикати. Локі теж це помітив. Трохи послабив свою хватку і з цікавістю покосився на неї.
– У чому справа? – злегка посміхаючись, спитав він.
– Мене трохи... Ік! Трохи не доробили. Тепер... Ік! Коли сильно сміюся – ікаю, – вона знову гикнула, а потім спробувала затримати дихання. Вийшло погано, бо, дивлячись на Локі, що задихався від сміху, вона знову сама розсміялася. Сміх її змішувався з гикавкою. Локі не міг зупинитися, щоб не сміятися з неї.
– Ти, – почав він, переводячи дихання після тривалого сміху, – ти – ходяче непорозуміння!
– О, дякую, – переставши гикати, промовила Єлень. – Це найкращий комплімент в моєму житті!
Повернулися в покої вони не відразу. Вирішили прогулятися в зимовому саду. Прогулюючись по алеях серед рослин, Єлень щебетала, подібно пташці. Локі її слухав у піввуха.
***
Фріґґ, сидячи в кріслі, нетерпляче потирала руки. Скульд*, одна з сестер Норн, сиділа перед нею на шкурі ведмедя, розкинувши руни.
– Ну? – подала Фріґґ, соваючись в кріслі.
– Все це дивно, – почала Скульд. – Я не бачу її майбутнє. Немов... Немов його приховали. Сховали за сімома замками, – норна задумалася, а потім різко перевела погляд на Фріґґ. Цариця насторожилася. – Гадаю, нам не варто в це втручатися, Фріґґ. Хай буде все так, як повинно бути.
Скульд встала і хотіла вже зібрати руни зі шкури, але цариця зупинила її.
– Зроби ще один розклад. Останній, – попросила богиня.
– Це нічого не дасть, – захитала головою Скульд.
Фулла, яка була присутня на ворожінні, раптом стрепенулася.
– Не на Єлень роби розклад, – промовила служниця. – На Локі.
***
– Батько? – Локі пройшов в покої Всебатька. Вартовий з гуркотом зачинив за богом підступності двері. Одін статечним помахом руки запросив його сісти навпроти нього, в такому ж кріслі з різьбленою спинкою. Локі сів.
– Батько, я прийшов поговорити.
– Уважно слухаю, – Всебатько відклав у бік книгу, яку читав, і обдарував бога уважним поглядом сірого ока.
– Я хочу взяти Єлень за дружину.
– Що? – здивовано перепитав верховний бог асів.
– Я хочу зробити її своєю дружиною, – повторив Локі.
– Цьому не бути, – відрізав Одін. – Смертна ніколи не стане в пантеон з богами. Навіть і не думай про це. – Локі хотів заперечити, але батько йому такої можливості не дав. – Я заплющував очі на те, що ти возишся з нею, як з малолітнім дитям. Я заплющував очі на те, що ділиш з нею своє ложе. Я на багато що дивився крізь пальці, але на це... – цар похитав головою. – Я не дозволю, щоб якась смертна...
– Я не впевнений, що вона смертна, – перебив тепер бог підступності. Його обличчя стало напруженим, а вид – рішучим. – У смертних немає здібностей до магії. Не у всіх.
– Ще краще! – викрикнув бог. – Відьма в царській династії! Шикарно! Чому б і ні? – бог знизав плечами. – Ось, що я тобі скажу, Локі, – єдине око Одіна загрозливо засяяло, – я можу на багато чого заплющити очі. Зробити так, як робив завжди у твоєму випадку. Навіть тоді, коли ти вбив Бальдера*. Зробиш так, як захочеш – нарікай на себе. Я забороняю тобі одружуватися на смертній, ким би вона не була! – заревів цар.
***
Скульд перемішала кістки з рунами і кинула в коло. В її підсвідомості спливли моменти майбутнього. Вона побачила.
– Смерть, – почала вона, закотивши очі і блукаючи руками над рунами. Голос її став загробним.
– Смерть Локі? – запитала цариця.
– Смерть близько. Вже скоро. Багато асів загине. Кров. Кров рікою буде стікатися по стінах палацу. Божевілля. Відчай. Біль втрати. Бажання знищувати світи. Лють. Бачу ліс. Ліс. Він шукає. Шукає спосіб, як повернути її.
– Кого її? – дивується Фріґґ.
Скульд закричала, схопившись руками за голову. Бачення майбутнього пішло.
– Скульд, відповідай же! – зажадала богиня.
– Локі потрібна твоя допомога. Повертайся до палацу, цариця. Все одно тут нам не дізнатися таємниці смертної. Навіть через майбутнє Локі.
– Ти говорила про смерть. Чия смерть? – поцікавилася Фулла.
– Не знаю, – зізналася жінка. – Не знаю.
– Скульд, – почала Фріґґ, стомлено потираючи перенісся, – в чому потрібна моя допомога?
– Локі хоче одружитися на цій смертній. – Від цих слів
матір царевича та її служниця відкрили роти і перезирнулися.
– Що він хоче? – не вірячи своїм вухам, перепитала Фулла.
– Ти повинна йому в цьому допомогти.
– Одін не дозволить.
– Вже не дозволив, – підтвердила норна. – Але він повинен це зробити, всупереч слову Всебатька. Інакше... – Скульд замовкла, заглибившись у свої думки. – Хай там як, – продовжила вона, – Локі зовсім відіб’ється від рук.
Фріґґ важко зітхнула, відкинувшись на спинку крісла. Фулла мовчки, опустивши голову, чекала її наказу.
– Скажи мені, норна, – почала жінка після хвилини роздумів, – ти змогла б дізнатися майбутнє, якби Єлень була перед тобою?
– Боюсь, якщо її доля прихована, то ніхто не дізнається її майбутнє.
– Але спробувати варто.
***
День наближався до вечора, коли Фріґґ повернулася до палацу. Насамперед, богиня зустрілася з Локі і висловила йому свою точку зору з приводу рішення Всебатька. Локі така позиція сподобалася, і він підбадьорився.
Єлень сиділа на підлозі в бібліотеці і читала книгу. Захоплюючий сюжет полонив її на кілька годин, що вона і не помітила, як за вікном стемніло. «Ні, пора закінчувати», – подумала вона і, закривши книгу, піднялася. Єлень повернула книгу на місце і попрямувала до опочивальні.
Не встигла вона вийти з бібліотеки, як відразу відчинилися двері, і в покої вбігла фрейліна.
– Щось трапилося? – стурбовано запитала Єлень. Рагна важко дихала після бігу.
– Вам наказано швидко одягатися, пані, – пробелькотіла дівчина.
– Куди?
– Потім все дізнаєтесь, – Рагна підло посміхнулася.
«Ну що ж, подивимося».
Остаточним вибором смертної стала синя сукня зі срібною вишивкою. На атласній тканині срібними нитками були вишиті квіти і різні візерунки. Вишивка була на подолі, рукавах і комірі сукні. З волоссям Єлень спеціально нічого не робила. Воно встигло накрутитись за той час, поки вона ходила з високою зачіскою. І тому пасма спадали красивими хвилями на її плечі і спину.
– Куди ми йдемо? – запитала Єлень фрейліну, виходячи з покоїв.
– Мені велено мовчати, – відповіла та і захихотіла.
Смертна лише глибоко зітхнула. Вони минули кілька коридорів, сходи і ще кілька коридорів.
– Вам сюди.
Вони зупинилися біля дверей. Єлень перевела погляд на фрейліну, але та лише кивнула на двері. Відкривши їх, смертна увійшла всередину приміщення. Двері за нею зачинилися, залишаючи дівчину в темному приміщенні. «Вічна темрява», – подумала вона, озирнувшись. Раптом її погляду постала чарівна картина. Як тільки завіси, не без допомоги магії, роз’їхалися в різні боки, вона побачила нескінченний простір з безліччю зірок і сузір’їв, яких раніше вона не бачила. Весь цей простір переливався різними кольорами. Десь виднілися яскраві спалахи, десь пролітали комети. Єлень, зачарована красою космосу, навіть не помітила, як дивилася на це все з відкритим ротом.
– Гарно, – порушив тишу принц. Єлень здригнулася від несподіванки. – Це моє улюблене місце.
– Тепер тобі доведеться ділити його зі мною, – прошепотіла вона і підійшла ближче до вікна.
– У мене є ще один сюрприз для тебе, – Локі дістав її телефон і простягнув дівчині. – Ось. Я не до кінця розібрався, як ця штука працює, але, здається, я зміг повернути його до життя. – Єлень взяла річ з його холодних рук. Натиснула на кнопку, і світло екрану засліпило її на деякий час. Вона зменшила яскравість.
– Як ти...
– Зміг його зарядити? – продовжив Локі. – Іноді молот Тора приносить користь. Але тільки іноді.
– Зараза, – вона покрутила телефон в руці. – Як я раніше не додумалася? Це ж елементарно! Молот Тора виробляє блискавку, а блискавка – гігантський електричний іскровий розряд в атмосфері. Потужність цього розряду – від 1 до 1000 кВт. Але, як ви примудрилися зробити так, щоб його не рознесло на друзки? – Єлень покрутила телефоном перед носом трикстера.
– Тор – бог грому і блискавок, це вже у нього питай.
– Грозова енергетика, – мовила вона, задивившись на пейзаж за вікном.
– Я іноді дивуюся, звідки у тебе стільки знань і як вони всі зберігаються у твоїй голові?
– Іноді я сама в шоці від себе, – відповіла Єлень і посміхнулася. – Дякую.
– Завжди будь ласка.
– Може, ти ще й спосіб знайдеш, як добути Wi-Fi?
– Що? – брови принца злетіли вгору.
– Добре, забудь про це.
Локі провів Єлень до невеликого столика, який ломився від страв. Він клацнув пальцями, і кілька свічок, що стояли на столі, загорілися, освітлюючи невеликий шматочок простору. Єлень крадькома витерла сльозу, адже до цього ніхто навіть і не думав балувати її романтичними вечерями. Завжди ініціатором чогось була вона сама. А сьогоднішня ситуація показала їй, що Локі дійсно не все одно, і що він, хоча б іноді (не рахуючи моментів, коли вона несе маячню) слухає її, а головне – чує і запам’ятовує все.
– Ти шикарно виглядаєш, – відпустив комплімент бог.
Від цих слів щоки Єлені залились рум’янцем, і вона збентежено посміхнулася. Більшого від дівчини і не було потрібно. Локі вистачило її зніяковіло опущених очей і легкого рум’янцю на щоках. У ньому знову прокинулося бажання згребти смертну в свої обійми і насолоджуватися теплом її тіла.
За приємною розмовою і за келихом вина час пролітав дуже швидко. Єлень була впевнена, що вже давно перевалило за північ, але вона не відчувала ні краплі втоми. Бо не хотіла, щоб цей вечір закінчувався. Локі ж сидів і дивився в панорамне вікно, за яким сяяли зірки і пролітали комети. «Вже час», – подумав бог і непомітно вивудив з гаманця, що висів на його поясі, щось маленьке, круглої форми. Єлень, звичайно ж, цього не помітила. Була зайнята розгляданням космічного пейзажу, який заворожував і зачаровував її. Локі тихо підвівся зі свого місця і підійшов до дівчини. На обличчі Єлені тієї ж миті проскочило декілька гримас.
Спершу вона подумала, що вже час повертатися в покої, і сумно скривилася – йти не хотіла. Але потім, коли вона спробувала встати, чоловік безцеремонно змусив сісти її назад на стілець, вона здивувалася, звівши брови на переніссі.
– Я не майстер красиво говорити про кохання, Єлень, – почав він. – Свою відданість і любов я звик доводити справами. Але не з тобою. Поруч з тобою мені хочеться говорити про свої почуття і наміри, – Єлень примружила одне око, намагаючись зрозуміти, до чого він веде.
Десь у підсвідомості вже закралася думка, але Єлень відганяла її, не вірячи в таке.
– Єлень, ти стала для мене втіхою в житті. Не знаю, як так сталося, що простій смертній вдалося повністю заволодіти мною, але, видно, це було визначено долею.
Єлень перестала мружити одне око і сиділа мовчки, дивлячись богу підступності прямо у вічі.
Він помітно нервував.
– Єлень, – він зібрався з духом і опустився на одне коліно перед нею. Смертна стримала посмішку, – я хочу, щоб ти завжди була поруч зі мною. І в горі, і в радості. Єлень, ти вийдеш за...
– Так! – вигукнула вона, не чекаючи останнього слова.
Вона зісковзнула зі стільця вниз і впала на коліна поруч з Локі. Міцно обійняла його за шию і притиснулася до чоловіка всім своїм тілом.
Локі полегшено зітхнув і посміхнувся, дивлячись на догораючу свічку на столі.
Він притиснув Єлень до себе і довго тримав у своїх обіймах.
Чоловік знову відчув те спопеляюче бажання і не стримався. Блукав губами по її оголеній шиї і плечах, залишаючи сліди від поцілунків.
Єлень раптом відсторонилася від нього і заглянула в очі. На її губах грала підла посмішка. Локі не зводив погляду з її губ.
– До весілля ні-ні, – вона широко посміхнулася, а її блакитні очі хитро поблискували.
Локі взяв її руку і надів перстень на безіменний палець.
– Раніше цього було достатньо, щоб пара могла вважати себе подружньою парою, – він нахилився до неї, знову цілуючи її шию.
Єлень важко зітхнула, за інерцією закидаючи назад голову.
А за вікном сяяв мільярдами зірок космос, переливаючись в різних кольорах і відтінках. Комети пролітали над царством бравих асів, залишаючи після себе трохи помітне світіння. Але ніхто вже не бачив цього. Боги спали, а двоє коханців були зайняті більш цікавою справою.



Олена Півненко

Відредаговано: 06.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись