Єлень: Пряжа долі

Розмір шрифту: - +

Глава 13

День для Локі не задався з самого ранку.
У двері його покоїв хтось довго і наполегливо стукав, від чого прокинулася Єлень і тихо обматюкала вранішнього гостя. Локі неохоче піднявся на ноги і, накинувши на голе тіло халат, підійшов до дверей і відчинив їх. Кулак застиг у повітрі саме вчасно. Локі навіть оком не моргнув.
– Вам велено негайно з’явитися в покоях Всебатька, – промовив вартовий, приймаючи вид повної серйозності.
– Щось трапилося?
Вартовий подивився через плече трикстера, натикаючись поглядом на жіночу фігуру, яка вже сиділа на ліжку в чоловічій сорочці, накинувши на плечі і прикривши груди ковдрою. Волосся її було розпатланим, а очі – сонними, але чоловік знав, що вона вже давно не в сонному стані. Слухала дівчина їх уважно, насторожено.
Локі помітив цей погляд вартового і зачинив перед його носом двері. Повернувшись в ліжко, Локі притягнув до себе Єлень, бажаючи продовжити те, від чого вчора вони заснули.
– Стій. Почекай, – Єлень вирвалася з його сталевої хватки, подібно слизькій рибі, яка вислизає в останній момент з рук рибалки. – Тебе чекає батько, – вона вперлася руками в його груди, збільшуючи відстань між ними.
– Це неважливо, – прошелестів Локі, долаючи цю відстань.
Його руки ковзнули під сорочку, від чого Єлень зойкнула. Локі, покриваючи її губи поцілунками, посміхнувся. Знав, від чого вона зойкнула. Руки у нього завжди були крижаними, а тіло Єлені – занадто теплим.
Але вона зойкнула ще раз, коли двері в покої опального принца з гуркотом відчинилися, і в кімнату увійшли кілька вартових.
Йти далі порога вони не наважилися, але вигляд їх був загрозливий. Єлень вперлася руками в груди чоловіка, ошелешено дивлячись на озброєних стражників.
Локі, чортихнувшись собі під ніс, натягнув на плечі дівчини ковдру і укутав її. Сам же, запинаючи халат і натягуючи на свій зад штани, піднявся з ліжка.
– Невже так йому кортить? – поцікавився трикстер, гидко усміхнувшись, ховаючи за цією посмішкою і зухвалістю страх. Знав, на що готовий піти Всебатько, щоб домогтися свого. І найбільше він боявся того, що цим всім могла виявитися його Єлень. Його беззахисна Єлень.
Він і троє охоронців вийшли, залишаючи в покоях молодшого принца четвертого вартового.
– Це що таке? – обурився Локі.
– Наказ Всебатька, – сухо відповів вартовий, закриваючи двері в покої Локі. Трикстер насторожився. Не подобалося йому все це.
Єлень сиділа на ліжку, не рухаючись. Її перелякані блакитні очі втупилися у вартового, який, в свою чергу, не зводив погляду з неї. Про себе чоловік зазначив, що смак у бога підступності був відмінним. Як у виборі зброї, так і у виборі жінки. Він уже зустрічав її колись. Коли вона ледь не врізалася в нього, виходячи з кухні з тацею в руці. Тоді на її щоці була мука, і він мимоволі подумав, що вона одна з нових кухарок, але потім зрозумів, що помилився. Колись бачив їх з принцом разом.
Світловолосий кремезний вартовий стояв нерухомо, спопеляючи дівчину поглядом сірих очей. Єлень зніяковіло відвела свої очі в бік, натягуючи на себе ковдру мало не до вух. Чоловік посміхнувся, відчуваючи, як в ньому закипає кров. Вона, смертна, була для нього чимось новим і незвіданим. А все, що незвідане – хотілося швидше відкрити. Його думки перервав звук розчинених дверей. У покої увійшла світловолоса фрейліна, і вигляд у неї був грізний.
– Покиньте покої, – промовила вона голосно і твердо. – Леді Єлень повинна вдягнутися.
– Наказ Всебатька: не залишати покої ні за яких умов, – відповів чоловік. – Нікого не випускати, і нікого не впускати.
– Наказ цариці Фріґґ: леді Єлень терміново повинна з’явитися в її опочивальні, – Фулла прийняла вид повної впевненості й непохитності. – Покиньте покої. Негайно.
***
Локі вели неопалюваними коридорами, від чого у трикстера пішли мурашки по шкірі. Але він цього не помічав. Як не помічав і того, що вартові не зводили з нього пильного погляду, тримаючись за ефес меча. Він думав про неї. Боявся, що з дівчиною може щось трапитися. За себе він уже давно не переймався. Знав, що викрутиться з будь-якої ситуації. Але ось з Єленню було складніше. Вона могла постраждати через нього.
Його безцеремонно заштовхнули в покої царя. Локі вилаявся, далеко не під ніс, погрожуючи кулаком. Всебатько стояв до бога підступності спиною, втупившись у вікно. Було видно, що цар уже давно на ногах.
– Варта вільна, – промовив він, повертаючись до трикстера. Вигляд у нього був зневажливий. Локі напружився. Як тільки в покоях вони залишилися наодинці, цар продовжив. – Ти не послухався мене. Вирішив піти проти батькової волі... – Одін підійшов до невеликого столика, на якому спочивав ні в чому не винний залізний графин з водою, який з гуркотом полетів на підлогу. Цар важко і люто дихав. – Та ти знаєш, що я з тобою зроблю?! – гаркнув він, але відразу осікся, помітивши пирхання Локі. – О-о-о, – протягнув цар. – За себе ти не боїшся. – Одін зауважив зміни в обличчі бога підступності. Локі розлютився, але у той же час – був наляканий.
– Зі мною можеш робити все, що захочеш, а Єлень не чіпай. Вона нічого про нашу розмову не знала, інакше... – Локі осікся.
– Інакше, що? – перепитав цар.
– Інакше вона б не погодилася, – видавив з себе принц.
Бог голосно розсміявся, від чого у Локі по тілу пройшли дрижаки.
– Сентиментальність! – він не встиг нічого додати більше.
У покої без стуку увійшла цариця, а слідом за нею і смертна – налякана і схвильована.
– Я не кликав тебе, – відмахнувся від дружини цар.
– Знаю, – чарівно посміхнувшись, мовила богиня. – Тому я прийшла.
– Її навіщо з собою притягла? – Одін гидливо
покосився у бік смертної. Єлень блукала схвильованим поглядом по покоях. Вона дивилася на кожного, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Локі стояв на своєму місці, не дивлячись на дівчину. Вперше в житті йому було соромно від того, що він підставив під удар того, кого любить.
– Щоб нарешті розібратися у всьому, – Фріґґ статечно сіла в різьблене крісло, закинувши ногу на ногу, а руки поклавши на підлокітники. Одін мовчки стежив за своєю дружиною. Він вже аж кипів від злості. – Ні я, ні Скульд не скажемо тобі абсолютно нічого про смертну. Сам знаєш: я не маю права розповідати таємниці смертних. Але одне, і це точно, ми тобі скажемо в один голос: весілля бога і смертної буде. Хочеш ти того чи ні.
– Жінко, – злостиво прошипів Всебатько.
– Я не хочу, аби мій син страждав, – твердо промовила вона, витримуючи на собі погляд чоловіка.
– Ви двоє, – звернувся Одін до Локі і Єлені, – вийдіть геть. – Локі мовчки і швидко вивів Єлень з покоїв.
– Що ти знаєш про неї такого, раз вирішила заступитися?
– Небагато. Але досить і того, що бачила Скульд.
– І що ж? – нетерпляче запитав бог.
– Єлень – онука однієї відьми, яка обвела своїх богів навколо пальця, а тепер повинна віддати їм не тільки свою онуку, а й власне життя.
– Невже, це та історія...
– Саме та, – Фріґґ підступно посміхнулася.
***
– Локі, у чому справа? – почала допитуватись Єлень, вийшовши за двері. – Що відбувається?!
– Тихіше, – Локі спробував її заспокоїти, але Єлень вислизнула від нього.
– Говори, негайно! – прошипіла вона.
– Я пішов проти волі батька, щоб взяти тебе за дружину.
– Що? – Єлень дивилася на нього величезними від подиву очима.
– Я кохаю тебе, смертна, і хочу прожити з тобою життя, яким би воно не було.
– Ти... Ти пішов проти волі батька заради мене?
Їх розмову порушили Одін і Фріґґ, що вийшли з покоїв.
– Я даю свій дозвіл на цей шлюб, – промовив бог. – Тільки прошу, зіграйте ваше весілля якомога швидше і без зайвого шуму, – він не став слухати вдячні слова Локі. Пішов коридором до тронної зали.
– Що ти йому сказала? – запитав Локі, дивлячись на матір.
– Нічого, – жінка хитро посміхнулася і теж пішла.
***
Весілля вирішили зіграти в той же вечір.
Біла сукня відмінно сиділа на смертній. Волосся вона сама виклала у зачіску. Залишилося дочекатися майбутнього чоловіка.
За вікном вже давно стемніло. Вітер тріпав гілки дерев і страшенно завивав. Єлень вмостилася в кріслі і почала нервово потирати руки. Раптом пролунав скрипучий звук відчинених дверей. У покої через потаємний хід увійшли Локі і Скульд. Дівчина піднялася зі свого місця і попрямувала до них. Трикстер взяв її за руку і підвів до каміна. Знову пролунав знайомий скрип. З тіні вийшли Тор, Фріґґ і Вар*. Вони тримали в руках запалені смолоскипи.
Перед парою встала Вар. Вона дістала якийсь сувій.
– Клянешся ти, Єлень, донька невідомого смертного, бути вірною дружиною своєму чоловікові?
– Клянусь.
– Клянешся ти, Локі, син Одіна, бути вірним чоловіком своїй дружині?
– Клянусь.
– Клянешся ти, Єлень, завжди бути поруч і підтримувати чоловіка в усіх його справах?
– Клянусь.
– Клянешся ти, Локі, бути справедливим по відношенню до дружини?
– Клянусь.
Вар весь цей час записувала їх клятви, і ось тепер вона поставила свою печатку. Богиня простягла сувій іншим присутнім, і ті теж поставили свої печатки. Черга дійшла і до молодих.
– Поставивши свої печатки, ви вже не зможете розірвати ваш союз. Тільки, якщо один з вас помре, – промовила та і простягнула сувій принцу. Локі поставив свою печатку і простягнув сувій смертній. У Єлені печатки не було
– Розпишись, – тихо підказав їй бог. Єлень підійшла до столу і вийняла з чорнильниці перо. Сяк-так вона поставила свій підпис і повернула сувій принцу. Тобто, тепер уже своєму законному чоловікові.
– Пора провести молодят на їх шлюбне ложе, – пролунав мелодійний голос Фріґґ. Всі встали в дві колони, освітлюючи їм шлях до ліжка. Єлень вся трусилася від хвилювання. Здогадувалася, що зараз має статися – їхня перша шлюбна ніч на очах у всіх. Але виявилося, зовсім навпаки. Боги виконали давній обряд і на цьому все закінчилося. Вони пішли так само, як і прийшли, залишаючи молодих наодинці.
***
– До чого вони готуються? – запитала Єлень, намагаючись наздогнати чоловіка. Локі швидким кроком прямував до Всебатька. Її ж покликала Фріґґ. Вона вже здогадувалася, навіщо і чому. Пройшла пара тижнів з моменту їхнього одруження. Майже кожен день Фріґґ викликала її до себе, допікаючи розпитуваннями. Єлень це починало дратувати, і вона намагалася знайти будь-які лазівки, щоб більше не потрапляти цариці на очі. Слуги прикрашали палац хвойними гілками, від чого в коридорах стояв запах хвої. Інші плели вінки з ялинових гілок, при цьому щось примовляючи.
– До Йолю*, – відповів принц. Єлень протяжно промичала.
– Я не встигаю за тобою! – вона смикнула чоловіка за рукав і зупинилася. – Не лети, – Локі зупинився і обернувся.
– Нам не можна змушувати Одіна чекати.
– Нестерпний паразит, – пробурчала дівчина.
– Я все чую!
У тронній залі підготовка проходила не гірше. Слуги бігали з кута в кут, розвішуючи зелені гірлянди з гілок. Розставляли столи. Чистили плитку в тих місцях, де вона була брудною, а також начищали до блиску трон Всебатька. Вони увійшли до зали. Цариця стояла з сувоєм в руках і щось обговорювала зі слугою. Той уважно слухав її, пропонуючи свої ідеї.
– Мамо, – Локі і Єлень підійшли до цариці. Вона перевела на них побіжний погляд.
– Тут список страв, які повинні бути на святковому столі, – вона простягла сувій слузі. Той взяв його і швидко зник з поля зору.
– Мамо, де батько? – поцікавився трикстер, охопивши поглядом залу.
– Твій батько на балконі разом з Тором, – якось байдуже відповіла жінка. Бог тільки кивнув і попрямував на балкон. Єлень хотіла піти за ним, але він її зупинив.
– Побудь тут. Там холодно, не хочу, щоб ти злягла з температурою напередодні Йоля, – Локі обдарував її турботливим поглядом.
«Зрадник», – подумала вона. Цариця уважно оглянула її худеньку фігуру. На думку Фріґґ, дівчина вже має носити дитину.
– Ходімо зі мною, – наказала цариця і потягнула Єлень в бік прихованої ніші, яка перебувала за троном Всебатька. – Ну, розповідай, – зажадала жінка. –Я бачу, твій стан, яким був, таким і залишився.
– Це тимчасово, – дівчина різко замовкла. «Язик мій – ворог мій. Єлень, скільки разів ти собі говорила: перш, ніж що-небудь сказати – подумай».
– Так значить, ти при надії? – в світлих очах цариці асів спалахнула радість і надія.
– Не зовсім... – почала смертна. Цариця, чи то роздратовано, чи то гнівно зітхнула. – Мені шкода, – промовила Єлень і опустила голову.
– Ти не винна, – вона взяла її руку в свою. – Локі говорив мені, – почала вона, – що ти вже носила під серцем дитя. Я сподіваюся, що це повториться. Коли останній раз у тебе були
жіночі дні? – обличчя смертної одразу почервоніло від сорому.
– У середині минулого місяця, – пробелькотіла вона і зніяковіло опустила очі.
– Отже, є надія на те, що в цьому місяці ти понесеш, – голос цариці пролунав віддалено. Так, нібито це її думки вирвалися назовні без її на те дозволу.
– Де моя цариця? – пролунав голос Одіна.
– Ми тут! – цариця вийшла з ніші. Єлень видихнула і пішла за нею. – Обговорювали дещо, – широко посміхаючись, поінформувала вона свого чоловіка.
– Коли ти порадуєш мене племінниками? – запитав Тор. На його обличчі сяяла безглузда посмішка.
– Коли твій брат зволить до мене доторкнутися, – відповіла Єлень майже правду.
Локі перевів на неї здивований погляд. Єлень злегка знизала плечами, і Локі ледве помітно посміхнувся.
– Локі, – Тор поплескав його по плечу, – я хочу племінників!.
– Хотіти не шкідливо, – фиркнув він.
Тор хотів ще щось додати, але його перебив Одін.
– Припиніть обидва! – наказав цар. Бог грому подивився на батька і сперечатися не став. – Я зібрав вас не з цього приводу, – Всебатько перевів погляд на Єлень, і так само, як і його дружина, ковзнув поглядом по її фігурі.
– Так значить, я не приділяю тобі потрібної уваги? – прошелестів голос принца над її вухом. Він обігнув Єлень і обперся ліктем в стіл.
– Я повинна була хоч щось йому відповісти, – виправдалася дівчина, не відриваючи погляду від зеленої гірлянди.
– Одружені два тижні, а ти вже навчилася обмовляти чоловіка, – помітив трикстер.
– Хто б говорив, – в’їдливо відмовила Єлень.
– Хочеш сказати, учень перевершив свого вчителя?
– Я нічого не хочу сказати. Тільки запитати. Ти не хочеш поставити святкову ялинку в наших покоях? – вона перевела погляд з гірлянди на чоловіка.
– Навіщо?
– У моєму світі так прийнято. На Різдво завжди ставлять ялинку.
– Але у нас не Різдво.
– Так, але мені хотілося чогось... знайомого, розумієш? – Єлень дивилася на трикстера в надії знайти в його очах розуміння. – Знаєш, це як своєрідна віддушина, – Локі здивовано дивився на неї. – Гаразд, не хочеш – не треба, – вона подала гірлянду служниці, яка підбігла до столу.
– Я ж ще нічого не відповів, – Локі посміхнувся.
– Я це зрозуміла по твоєму погляду. Не хочеш, я змушувати не стану, – смертна спробувала зосередитися на ялинових гілках.
– О, Норни! Та хочеш ялинку – зараз скажу слугам, і вони її принесуть. Тільки я не розумію, який в тому сенс? Навіщо вона тобі? Поясни.
– З ялинкою у мене пов’язані особливо теплі почуття.
– Це було твоє перше кохання? – насмішкувато спитав трикстер, і його губи розпливлися в усмішці.
– Дуже смішно, – дорікнула йому Єлень. – Просто я з дитинства допомагала мамі прикрашати це дерево. Ти не уявляєш, як тоді було весело. А потім ми включали новорічну гірлянду і дивилися на її вогники. Це як шматочок чарів в твоєму домі.
– Наче мені не знати, що таке чари в домі, – Єлень тут же легенько, але злісно вдарила його в плече. – Все, все, Валькірія ти моя, – сміючись, промовив принц.
– Для мене це важливо, – тихо сказала дівчина, сумно опускаючи очі.
– Добре.
– І ще нам знадобляться ялинкові іграшки.
– Якщо треба – дістанемо. Гей! – він покликав молодого хлопчину. – Як тебе звати?
– Торбйорн, Ваша Високосте, – відповів той.
– Торбйорн, у тебе буде особливе завдання, – почав принц. – Потрібно принести в мою опочивальню найкрасивішу і пухнасту ялинку. І, як можна швидше, бо моя дружина збожеволіє, якщо її не принесуть, – Локі постарався дослівно показати, як це станеться. Єлень обдарувала його злісним поглядом. Хлопчина хихикнув.
– Буде зроблено.
– От і все, – принц розвів руками в боки.
– Дякую, – Єлень підійшла до нього, і він згріб її в свої обійми.
– У вас, у смертних, стільки дивних традицій.
– Є трохи.
***
– Єлень, – Локі відчинив двері до покоїв, але залишився стояти в коридорі, – дивись, що тобі принесли, – на його обличчі заграла посмішка.
Єлень вийшла в коридор і побачила красиву пухнасту ялинку.
– І ось ще, – принц простягнув їй одну з коробок. Дівчина відкрила її і виявила там новорічні прикраси.
Ялинку поставили неподалік каміна, майже біля самого вікна. Вона була такою величезною, що її верхівка діставала до стелі. А ще від неї приємно відгонило хвоєю, що Єлені дуже подобалося.
– Все готово! – відчеканив хлопчина Торбйорн.
– Дякую, – Локі дістав з гаманця кілька золотих і вклав їх в руку слузі. – Можеш йти, – двері зачинилися зі зворотного боку. – Чи вдоволена, серденько? – запитав бог і підійшов ближче до дівчини.
– Де прикраси? – Єлень загорілася бажанням прикрасити дерево.
– Гей! А як же віддячити чоловікові? – ображено запитав Локі. – Я, між іншим, теж докладав зусиль до цього всього, – він показав рукою на ні в чому не винну ялинку.
– Ось коли прикрашу дерево, тоді і віддячу, – швидко відповіла смертна і почала розбирати коробки з іграшками. – До речі, де ти їх знайшов? – поцікавилася вона, коли дістала одну з них і одягла на гілочки дерева.
– Спустився у Мідґард, – знизавши плечами, відповів принц. – Я помітив, що там теж йдуть приготування до свята.
– Так... – розчаровано протягнула Єлень. – Міг би і мене з собою взяти.
– У мене було не так багато часу. – Дівчина важко зітхнула. – Може, тобі допомогти? – Локі підійшов до коробки з іграшками і почав діставати по одній.
– Так. З нас двох ти вищий, – Єлень вказала пальцем на верхівку ялинки. На її обличчі розпливлася підла посмішка.
– Я так і знав! – випалив принц. Єлень мимоволі захихотіла.
– Локі, подай, будь ласка, он ту іграшку, – вона вка-
зала на червону кульку. Локі взяв її і простягнув дівчині.
– Це була остання? – стомлено запитав чоловік.
– На жаль, так.
– Нарешті, – промовив принц і голосно зітхнув. – У наступному році ніяка сила не змусить мене принести в покої ялинку, – попередив її чоловік. – Як би сильно ти не просила.
– Навіть так сильно? – Єлень підійшла до нього і міцно обняла.
– Навіть так сильно.
– А якщо про це попросять наші діти?
– Все одно ні! – твердо і впевнено відповів він.
– Це ти зараз так кажеш.
– Ні, Єлень, я не жартую. Більше ніяких ялинок в моїх покоях.
– У наших покоях, – виправила вона його.
– Це все одно мої покої. Покої молодшого принца.
– Вже ні, – Єлень вивільнила його зі своїх обіймів і підійшла до коробки, що лежала без діла на підлозі.
– Жінко, це мої покої, – не вгамовувався трикстер.
– Як скажеш, – віддалено відповіла вона.
–Ай! Якщо знадоблюся, я в бібліотеці, – промовив Локі і пішов.
– Добре, – відповіла вона, продовжуючи збирати коробки.
Єлень склала всі коробки в одну велику і сховала їх в невеликій кімнатці. Зачинивши за собою двері, вона підійшла до ялинки і сіла поруч на підлогу. В голові яскравими картинками спалахнули спогади. І не обійшлося без її улюблених різдвяних лосин з оленями і теплої піжами пінгвіна. «Доросла, але з душею дитини», – любила говорити її мати, бачучи цю безглузду картину. У ті моменти Єлень просто розводила руками і продовжувала наряджати ялинку.
Дівчина дістала свій мобільний, який, завдяки принцу,
не сідав вже довгий час. Єлені досі не сказали, як його зуміли
зарядити без небезпеки для його життя. На екрані висвітилися дрібні значки. Вона зайшла в галерею і почала переглядати свої старі фотографії. А ось і ті новорічні. Вона мимоволі захихотіла.
У цей момент з бібліотеки вийшов Локі.
– Чого ти хихикаєш? – поцікавився він.
– Просто, подивися на це, – Єлень простягнула йому свій телефон.
Локі спочатку закотив очі, а потім зайшовся гучним сміхом.
– Дитя... – простягнув той.
– Так.
– А це що таке? – Єлень навчила бога користуватися мобільним, і тепер чоловік без особливої складності наблизив фотографію. – Штани з оленями?
– Так. Мені вони завжди подобалися, – відчеканила смертна і спробувала забрати телефон.
– І скільки ще таких фото? – Локі спеціально підняв руку вгору, щоб вона не дістала.
– Мільйони.
– Так-так, – він сів у крісло.
Єлені нічого не залишалося, як сісти до нього на коліна, щоб, в разі чого, закрити собою екран телефону. Занадто багато компрометуючих фото. І не тільки її власних.
– Локі, – почала вона, розглядаючи разом з принцом фотографії, – у нас немає жодної спільної фотографії.
– І що ти пропонуєш? – з острахом в голосі запитав той. Єлень вирвала телефон з його рук і включила фронтальну камеру.
– Пропоную швидко це виправити! – принц нічого не встиг відповісти, а вона вже зробила пару знімків.
***
– Єлень, ми спізнимося на свято! – поквапив дівчину принц.
– Мені залишилося нафарбувати губи. Ми встигнемо!
– О, Норни! – викрикнув принц.
– Все, я готова, – вона вийшла в коридор, де на неї чекав Локі.
– Ти, – Локі оглянув смертну з голови до ніг, – шикарно виглядаєш.
– Дякую.
– Тепер мені доведеться вартувати тебе, щоб ніхто не вкрав, – він простягнув їй руку, і Єлень із задоволенням вклала в його долоню свою.
Двері до зали відчинилися, і вони увійшли.
– Його Високість принц Локі і його дружина леді Єлень! – прокричав в гамір натовпу глашатай.
Всі присутні у залі обернулися і спрямували свої погляди на них. Під напором стількох очей (як би це не дивно прозвучало) смертній стало ніяково. Не звикла вона до такої уваги.
– У тебе рука тремтить, – помітив принц, тихо прошепотівши.
– І не тільки рука.
– Пам’ятаєш, що я тобі казав?
– Зберігати спокій; йти з рівною спиною; посміхатися, якщо цього вимагатиме ситуація, і не втручатися у розмову, чекати, поки спитають, говорити коротко – я все пам’ятаю, – пробелькотіла Єлень настанови чоловіка.
Вони наблизилися до столу, який ломився від різних страв. Локі люб’язно підсунув їй стілець, допомагаючи сісти.
– Я радий, – почав цар, – що всі представники дев’яти світів зібралися тут напередодні свята Йоль! Тож нехай почнеться бенкет! – Він підняв кубок з вином і зробив ковток.
Гості зашуміли і теж припали губами до кубків.
– Одін сказав, що тут представники всіх дев’яти світів, – почала Єлень пошепки, нахилившись ближче до Локі, – а де ж люди?
– Сидить поруч зі мною.
– Локі...
– Вони сидять отам, – принц вказав дівчині виделкою на кількох людей, які сиділи між асами і ваннами.
Коли всі гості наїлися, настав час світських бесід. Поки Локі розмовляв з ванахеймською знаттю, Єлень попрямувала у бік мідґардців.
Двоє хлопців і одна дівчина не відразу помітили її наближення.
– Леді, – один з них ввічливо вклонився і відрекомендувався. – Мене звати…
Єлень безцеремонно перебила його.
– Мені відомо ваше ім’я, сер Лейф, – вона злегка посміхнулася
– Радий, що мою скромну персону знають, – ніяково посміхаючись, відповів той.
– Я б хотіла розпитати вас...
– Про те, що відбувається у Мідґарді?
– В яблучко!
– У нашому світі все відносно спокійно. Нічого не віщує великої небезпеки. Хвилюватися нема чого.
– Зрозуміло, – відповіла Єлень. – Можу я попросити вас про щось?
– Завжди до ваших послуг, мадам.
– Тоді слухайте... – Її губи розтягнулися в змовницькій усмішці.
***
– Про що вона щебече з ним? – запитав Тор у Локі.
– Гадки не маю.
– Не ревнуєш? – Тор штовхнув брата в бік.
– Ні.
– Та невже! По очах бачу, що це так.
– Мої очі оманливі, Тор.
– Тільки не зараз.
– Я не ревную! – крикнув Локі.
Весь зал обернувся на крик молодшого принца.
– У чому справа? – Єлень підійшла до чоловіка.
– Ні в чому, – він поставив свій кубок на стіл і попрямував в сторону балкону.
Морозний вітер застав дівчину зненацька. «Не думала, що в Асґарді може бути настільки холодно». Єлень сильніше закуталась в легку шаль. Локі стояв, спершись руками об перила.
– Локі, – вона підійшла до нього, – що сталося?
– Нічого.
– Стислість – сестра таланту, я зрозуміла. І все ж…
– Тор, напевно, вже розповів.
– Що ти приревнував мене? Я це сама почула. Вся зала теж.
– Про що ти щебетала з ним? – його голос прозвучав загрозливо.
– Збрехати не вийде – ти ж все одно дізнаєшся. Я попросила його дістати дещо. Але не скажу, що саме. Це сюрприз.
Локі про щось задумався. У залі заграла музика.
– Ходімо, – Локі взяв її за руку і потягнув у бік дверей.
Вони повернулися до зали.
«Як же тут тепло...», – подумала смертна.
Її думки обірвав різкий ривок. Це Локі притягнув її ближче і закрутив у танці.
– Я погано танцюю, – прошепотіла Єлень.
– Я вже помітив, – він притиснув Єлень ближче до себе.
***
– Локі, – звернулася Єлень до чорнявого чоловіка, – ти ж казав, що Веселковий міст закритий для Мідґарду. Але сьогодні я побачила тут представників своєї раси. Як це розуміти?
– Дуже просто, – почав трикстер. – Не всі люди взяли нову віру, а ті, хто залишилися вірні нам, – можуть брати участь у бенкетах.
– Все так заплутано, що у мене мозок зараз вибухне, – зітхнула Єлень.
***
– Посилка з Мідґарду, – промовила Рагна, увійшовши в кімнату.
– Нарешті! – радісно вигукнула Єлень і півелася з ліжка. Вона підійшла до дівчини і забрала у неї коробку.
– Що там? – поцікавилася служниця.
– Це секрет, – відповіла смертна і перенесла коробку в іншу кімнату.
У покої увійшла леді Кенна.
– Принц Локі чекає вас унизу. Він просив передати, щоб ви скоріше збиралися, – промовила вона і підійшла ближче.
– Що він вже задумав? – прошепотіла Єлень і посміхнулася.
– Гадки не маю, – правдиво відповіла фрейліна.
Єлень одяглася в теплі речі і поспішила вниз. Помітивши її, Локі злегка посміхнувся і попрямував до неї назустріч. Навколо них все було в снігу, а морозний вітер щипав Єлень
за щоки і ніс, від чого весь рум’янець з її обличчя зійшов, і вона стала схожа на живого мерця. Локі ж така погода не приносила дискомфорту.
– Куди ми їдемо? – поцікавилася дівчина, помітивши запряжених коней.
– Я залишу це в таємниці, – на обличчі Локі з’явилася змовницька посмішка.
Вони виїхали з двору у супроводі двох вартових, переодягнених в простий одяг. Локі, до речі, теж не виглядав надто багато.
– Може, хоч тепер скажеш мені, куди ми їдемо?
– Ні, – бог широко посміхнувся і пришпорив чорного жеребця.
– Ну, добре, – мовила Єлень собі під ніс і пришпорила свого коня.
Так само зробили і кілька чоловіків, що їхали позаду них. Вони виїхали за межі міста. Єлень вже знемагала від цікавості, але, коли вдалині показалися шатра і безліч веселих людей, її інтерес наполовину пройшов.
– Що це?
– Ярмарок, – посміхаючись, відповів чоловік. – Я вважав, тобі буде корисно розвіятися.
Єлень лише посміхнулася йому у відповідь.
Спішившись, дівчина спершу стала розглядати прилавки з різним начинням.
Локі наздогнав її, віддавши розпорядження двом чоловікам, і почав роздивлятися товари разом зі своєю дружиною.
– Знаєш, – почав він, – чим добрий йольський ярмарок?
– Ні, – відповіла дівчина і перевела на нього свій зацікавлений погляд.
– Товари привозять з усіх дев’яти світів. Ну, тільки з тих, які мають щось для продажу.
– І навіть з Мідґарду є товари? – запитала Єлень.
– Раніше зустрічалися, а зараз – я і не знаю, – відповів принц і знизав плечима.
Єлень зітхнула і знову стала розглядати товари на прилавку.
– Купуйте! Купуйте! – чулися з усіх боків голоси продавців.
– Локі, – звернулася вона до чоловіка, – а чому саме за межами палацу?
– Є побоювання, що хтось може проникнути до палацу і нашкодити. Та й місця тут більше, – він розвів руками, обводячи місцевість в невидиме коло.
– Підходьте! Вибирайте! Тільки у нас найкращі товари! – кричала жінка, одягнена в дорогий кожушок. – Проходьте,
проходьте! – запрошувала вона Єлень, і дівчина не змогла відмовити їй в цьому. – У нас є найкрасивіші тканини. З усіх світів! – говорила жінка, поки Єлень розглядала товар на її прилавку.
До них підійшов Локі.
– Тобі щось подобається? – тихо запитав він.
– Ця тканина гарна, – смертна тицьнула пальцем у неї.
– За скільки віддаєте? – поцікавився Локі.
Жінка обернулася.
– П’ять золотих, – відчеканила та, попутно знявши мірки з принца.
– Дорогувато... – протягнув Локі.
– Так вона ж заморська! Такої ніде не знайти! – запевняла їх жінка.
Єлень хотіла була вже розплатитися, але тут Локі знову вліз.
– Здається мені, я бачив таку саму тканину, - промовив принц. – І вона коштувала дешевше, ніж ця, – він узяв тканину в свої руки і помацав її. – Та й якість тієї було краще, – бог уважно розглядав тканину з міною знавця.
– Знаєш що, дорогий мій, – жінка вирвала з рук Локі тканину, – йди і купуй там, де бачив. Раз розумний такий.
Останнє вона пробурчала собі під ніс, але Єлень це почула.
Локі хотів щось заперечити з цього приводу, але дівчина його випередила.
– Ми візьмемо кілька метрів вашої тканини, – вона розпливлася в добродушній усмішці, і торговка миттєво змінилася в обличчі.
Жінка стала відміряти відріз.
– Міг би і промовчати. Цієї тканини ніде немає.
Локі єхидно посміхнувся.
– Ваша тканина, – жінка загорнула тканину і простягнула її смертній.
Єлень забрала тканину і вклала їй в руку золоті монетки.
– Більше не роби так, – промовила дівчина, коли вони з Локі відійшли від прилавку.
– Гаразд, – відповів той і тут же зник у натовпі.
Єлень озирнулася на всі боки, але, крім двох вартових, переодягнених у звичайний одяг, більше нікого поруч не побачила.
– Паразит, – пробурчала вона і попрямувала дивитися товари далі.
Йольський ярмарок ряснів різнобарвними шатрами і різними речами. Очі у Єлені, як у будь-якої іншої нормальної жінки, розбігалися в різні боки. Купити їй хотілося все. І побільше. Багато вбрані торговці то тут, то там зазивали перехожий люд до своїх крамниць, показуючи їм товари. А було дійсно багато всякого мотлоху, в якому рідко траплялося щось якісне і хороше.
Часто біля прилавків Єлень зустрічала музикантів, які грали на інструментах, тим самим привертаючи увагу перехожих. Вартові серед натовпу не могли так вертко прослизати, як дівчина, і залишилися заточені, десь позаду смертної, в натовпі роззяв. А ті слухали пісню барда, що грав на лютні в одній із крамниць. Двоє чоловіків голосно, не стримуючись, вилаялися, пробиваючи собі дорогу. Але від Єлені вже й слід прохолов. Смертна перебігала від одного прилавка до іншого, розглядаючи вивалені на них товари. З корчми, недалеко від неї, віяло теплом та їжею, але це мало хвилювало зацікавлену дівчину. Настрій її відразу ж підвищився, коли вона зупинилася біля однієї з небагатьох ювелірних крамниць.
– У нас найкращі метали і камені! – промовив бородатий чоловік і широко посміхнувся. Єлень і сама злегка посміхнулася. Вже чула одне і те ж стільки разів, що з рахунку збилася. Дівчина почала розглядати роботи ювеліра. Серед усіх прикрас їй сподобалася каблучка. Вона була найпростішою, без каменів, але витіювато спліталася в цікавий знак. Єлень взяла її і простягнула торговцю.
– Скільки вона коштує? – поцікавилася смертна. Торговець скептично подивився на смертну, потім – на каблучку. – Скільки коштує? – перепитала Єлень, розуміючи, що відповіді не буде, і що торговець явно задумався.
– Ну... – протягнув той. – За десять золотих я вам її віддам, – поміркувавши, відповів бородань.
– За десять золотих? – пролунав знайомий голос.
Єлень перевела погляд на чорнявого чоловіка, який з’явився поруч з нізвідки.
Локі стояв, спираючись однією рукою в прилавок, а другу поставивши в бік, і широко усміхався.
– Щось ти продешевив, Убе, – продовжив він.
– Я ж знаю, кому продешевити можу, – посміхаючись, відповів торговець.
– Як ти здогадався, що вона моя дружина?
– А то я не знаю візерунків на своїй власній каблучці! – вигукнув той і кивнув у бік Єлені. – Ти ж сам попросив мене викувати обручку для твоєї нареченої! Забув, мабуть? – поцікавився той. Локі нічого не відповів, а тільки засміявся. – Познайомиш нас?
– Єлень – моя дружина, – представив Локі смертну своєму другові.
– Убе, торговець, ювелір і старий знайомий вашого чоловіка, – відрекомендувався рудобородий чоловік, злегка схиливши голову.
– Приємно познайомитися, – Єлень простягнула руку для рукостискання.
– Навзаєм, – той прийняв її жест і потиснув руку дівчини.
– Скільки коштує ця каблучка насправді? – поцікавився Локі.
– О ні! Я тобі не скажу!
– Убе, – наполягав бог.
– Єлень, забирай каблучку. Це мій тобі подарунок, – торговець вклав її у руку смертної, коли Єлень збиралася повернути прикрасу на місце.
– Але так не робиться. Це ваша робота... – почала вона, але басовитий голос ювеліра перебив її.
– То ви обоє-рябоє, як я подивлюся! – викрикнув чоловік, плеснувши в долоні.
– Саме так. Сперечатися марно, Убе. Зізнавайся, скільки коштує каблучка насправді? Не примушуй мене читати твої думки.
– Не скажу.
– Двадцять п’ять, так двадцять п’ять, – промовив Локі і дістав з гаманця двадцять п’ять монеток.
– Локі, що це? Прибери, – торговець відмовлявся приймати гроші.
Раптом з-за спини Убе з’явився маленький хлопчик. Років п’яти на вигляд. З білосніжним, як льон, кучерявим волоссям.
Хлопчисько дивився на них небесно-блакитними оченятами і не розумів, що відбувається навколо.
– А-а-а! – протягнув Локі. – Свенельд, – звернувся він до хлопчика, – чого ти там ховаєшся?
Хлопчик, запримітивши Локі, вибіг з-за прилавку і кинувся на руки до опального принца.
– Ух ти який! – Локі схопив його і підняв на руки.
– А ти покажеш фокуси? – відразу поцікавився маленький Свенельд.
– Звичайно, покажу. Але не сьогодні, – на обличчі малюка проступила гримаса розчарування. – Проте я дам тобі красиві монетки, – змовницьки мовив Локі. Обличчя хлопчика прояснилося від цікавості.
– Локі... – Убе хотів щось заперечити з цього приводу, але Локі його перебив.
– Це не для тебе, а для дитини, – він узяв золоті монетки і, вклавши їх у невеликий мішечок, віддав хлопцеві. – Купиш собі стільки солодощів, скільки захочеш, – мовив Локі.
Очі хлопчика округлилися. Він спритно зістрибнув з рук і побіг в першу-ліпшу крамницю за солодощами.
– Ну, Локі... – простягнув ювелір.
Бог єхидно посміхнувся.
– Це його син? – поцікавилася Єлень, коли вони, попрощавшись, відійшли від лавки ювеліра.
– Так.
– Він такий миленький.
– І хитренький, – додав принц.
Єлень захихотіла, згадавши, як спритно Свенельд зіскочив з рук принца, отримавши легкі гроші.
– Де ти пропав, коли ми купили тканину? – згадала смертна.
– Була деяка справа, – відповів чоловік. Єлень примружилася і недовірливо зиркнула на бога підступності. – Потім дізнаєшся.
Вони оглянули всі прилавки і, коли купили все те, що було потрібно, вийшли на площу.
Діти бігали і кричали, ховаючись за перехожими або деревами від сніжків, що летіли в них. Інші ліпили сніговиків, але більшість їх була на льодовому катку і на гойдалках.
– Ходімо, – Локі потягнув Єлень у бік замерзлого ставка.
– Я не вмію кататись на ковзанах! – запанікувала дівчи-
на, але викрутитися їй не вдалося. Локі міцно тримав її.
– Навчимо! – хитро посміхаючись, відповів він.
З горем навпіл, Єлень якось встала на ковзани, але все одно виглядала, як корова на льоду. Її дупа вже не відчувала болю, коли вона раз у раз приземлялася на неї.
– Локі, я впаду. Знову, – промовила вона, коли Локі залишив її одну, а сам відійшов далі, щоби Єлень, таким чином, навчилася кататися на ковзанах.
– Не впадеш, якщо не будеш завалюватися корпусом вперед. Ну ж бо!
Єлень зробила глибокий вдих і невпевнено рушила в його сторону.
Все було б добре, якби вона могла тримати рівновагу. Тому, не доїхавши до Локі, смертна похитнулася і мало не гепнулася носом об твердий лід. Локі встиг її підхопити.
– Я ж казала, що виглядаю, як корова на льоду! – злісно випалила дівчина, попутно лаючись, як чоботар.
– Ти виглядаєш дуже навіть чудово на льоду. Просто тобі потрібно підучитися, – бог хотів знову від’їхати від неї. Єлень це помітила і вирішила, що на сьогодні ганьби з неї більш ніж достатньо.
– Так, все. Досить на сьогодні навчань. Я вже втомилася падати, – Локі все одно відпустив її і попрямував до берега. – Гей! – гукнула вона його.
– Хочеш на берег – навчися кататися! – гукнув він у відповідь, навіть не дивлячись у бік дівчини.
В той момент смертній захотілося розірвати його на частини. Залишити її посередині замерзлого озера – це все одно, що залишити сліпе кошеня в глибокій бочці з водою і чекати, коли воно навчиться плавати. Вона озирнулась на всі боки – нікого. Нікого, хто б міг їй допомогти. Одні діти. Постоявши ще кілька хвилин, Єлень все ж таки зважилася зробити перший крок. За ним другий, третій. І таким темпом, не поспішаючи, вона дошкандибала до берега.
– А говорила, що не зможеш навчитися, – помітив Локі.
Єлень зняла ковзани і взулась в холодні чоботи. Піднявшись з лави, вона обдарувала принца гнівним поглядом.
– А ну, йди сюди, паразит, – прошипіла вона, прямуючи до нього з бойовим виглядом.
– Єлень, спокійно. Тут же діти, – Локі почав відступати назад, а потім тікати.
Вони бігали по площі, сміючись і кидаючись один в одного сніжками. Всі діти, та й дорослі теж, сміялися з них. Хтось навіть робив ставки на переможців бою. Зрештою, мокрі і втомлені, вони впали на першу-ліпшу лавку.
– Ну ви даєте! – пролунав гучний голос Тора. – Діти! – він залився розкотистим сміхом.
– А сам, не дитина? – поцікавився Локі. – Хто в минулому році всі цукерки з’їв? Я чи хто?
– А, які смачні вони були! – ностальгічно промовив Тор, згадуючи їх смак.
Єлень неголосно захихотіла.
– Що далі за планом? – запитала вона у Локі, коли, відпочивши, вони прогулювалися по засніжених стежках майданчика.
В повітрі пролітав невеликий сніжок і відчувався зростаючий мороз. Єлень машинально зіщулилася від раптового морозного вітру. Помітивши це, Локі запропонував піти в найближчу корчму.
Поки вони дійшли туди, сніг пустився ще сильніше.
Локі відчинив масивні двері і пропустив Єлень всередину, так само пропускаючи пару сніжинок і крижаний вітер.
– Ласкаво просимо! – пролунав мелодійний голосок корчмарки.
Вони пройшли до вільного столика, якраз біля вікна. Локі поцікавився, що є випити, крім елю. Корчмарка сказала, що, крім нього, є тільки тепле коров’яче молоко для дітей. Єлень дивилася у вікно, не слухаючи, про що вони говорять.
– Єлень, – почувся голос Локі.
Вона обернулася до нього, і по обличчю зрозуміла, що це не перший раз він її кличе.
– Ти будеш пити молоко?
– Так, – відповіла вона.
Отримавши чергове замовлення, корчмарка пішла у бік кухні.
– Через сніг зовсім нічого не видно, – мовила Єлень, відпиваючи з кухля тепле молоко.
– Якщо він піде ще сильніше, нам доведеться зняти тут кімнату, – зауважив бог.
– Схоже, потрібно зробити це просто зараз, – вона перевела погляд з Локі у вікно. – Сніг не хоче припинятися.
Двері зі скрипом відчинилися, і в приміщення влетіли дрібні сніжинки і холодний вітер. У корчму увійшли двоє чоловіків.
– Там таке мете, що ні чорта не видно! – промовив один з них, так щоб усі почули.
Єлень подивилася на Локі, але помітила, що його за столом уже не було. Вона перевела погляд на стійку, за якою стояла корчмарка. Локі був там. Він про щось домовлявся з нею.
– Сьогодні нам доведеться переночувати тут, – промовив він, сідаючи назад за стіл. Десь, в іншому краю приміщення, почулася хмільна пісня. – Ходімо нагору. Це місце тільки вдень пристойне. Увечері тут робити нічого.
Вони піднялися наверх і, розшукавши свою кімнату, розмістилися в ній.
– Мої ноги мокрі, – помітила Єлень, коли зняла чоботи.
– Мої не краще.
– Потрібно залишити їх біля каміну. Нехай просохнуть, – вона взяла взуття і поставила ближче до вогнища.
Пролунав стукіт. Локі підійшов до дверей і відчинив їх.
– Це від господині закладу, – промовив жіночий голосок. Локі прийняв щось із рук і замкнув двері.
– Ти ба! За окрему плату нам принесли нову, а головне чисту постільну білизну!
– На мій погляд, вона здогадалася, що ти з королівської сім’ї, – припустила смертна. Локі поклав білизну на ліжко і підійшов до каміну.
– Як на мене, кілька додаткових монет зробили свою справу.
– Локі, у тебе на лобі написано, що ти син царя. Вона зрозуміла це і вирішила догодити тобі, – дівчина злегка посміхнулася і попрямувала до ліжка, щоб застелити його.
Закінчивши з постіллю, Єлень зняла верхній одяг і залізла під теплу ковдру.
Локі сидів біля каміну, про щось розмірковуючи.
Сніг продовжував падати. Навіть пустився ще сильніше.
– Я сподіваюся, ми завтра виберемося звідси, – подала голос смертна.
Локі перевів на неї погляд зелених очей.
– Я теж на це сподіваюся. Ну, а поки, – він ліг поруч з нею, – я не дозволю тобі замерзнути, – його губи накрили вуста Єлені у вимогливому поцілунку.
***
Він прокинувся раніше за неї. Єлень мирно спала і була схожа на маленьку дівчинку. Вона злегка сіпнулася. Локі обійняв її і притягнув ближче. Він не думав, що зустріне дівчину, яку зміг би покохати так само, як Сіґюн. Пройшла тисяча років. Тисяча років страждань, журби і нестерпного болю. Але він знайшов її, частинку своєї втраченої душі.
Вона швидко збиралася. Одягається. Метушиться по маленькій кімнатці, застеляє ліжко, запитує:
– Навіщо ти це робиш?
Відповідає лише знизавши плечима. Відходить від ліжка і ледь не падає.
– Чорт! – злітає з її губ.
Виходять з таверни. Вона вправно підіймається на свого коня. Як же граційно вона рухається. Як велично сидить у сідлі. І виникає таке відчуття, ніби вона у сідлі з самого дитинства. Її волосся розвивається на морозному вітрі; щоки і ніс почервоніли; очі здаються блакитними, навіть синіми. Вона робить глибокий вдих, і виривається клубочок пари з відкритого рота. Пускає коня галопом.
Локі сліпо слідує за нею. Раптом вона різко зупиняє коня, з легкістю зістрибує з нього і дивиться на чоловіка такими чистими, по-дитячому невинними, очима. Посміхається. Завжди посміхається. Навіть, коли їй погано. Спритно вивертається з його обіймів і біжить у бік палацу. Регоче.
Локі зауважує, що і сам він сміється. Дивиться на це диво лагідно і розуміє, що, якщо втратить її, – не зможе вже повернутися до життя. До колишнього життя. В голову відразу, як настирливі мухи, влітають думки: щастя буде тривати недовго. Вона смертна. Хмуриться. Вона зауважує це і тихо питає, так, щоб ніхто не почув:
– Щось трапилося? – Локі заперечує. Вона дивиться йому прямо у вічі – не вірить. Але все ж відступає, не розпитує, не говорить зайвого. Знову посмішка. Легкий поштовх в плече і фраза:
– Щоб там не сталося, завжди приймай це без страху і сумнівів. І так, – вона тицяє в нього своїм довгим, тоненьким пальчиком, – не забувай посміхатися. Посмішка відлякує погані речі.
Намагається дізнатися у неї: як їй це вдається? Як можна весь час посміхатися? А вона регоче.
– Посміхаючись, людина позбувається поганих думок і людей.
Локі скептично ставиться до її відповіді, і каже, що це виглядає, як слабоумство. Вона заперечливо хитає головою. Проскакують думки: «Як же тобі пояснити це? Як пояснити, що до цього приходять через сльози і біль. Як?». Спливають зовсім каламутні і не надто яскраві картинки її минулого. Вона, мимоволі згадуючи, кричить про це. Локі мовчить. Не ставить більше ніяких запитань.
Єлень стоїть біля вікна, загорнувшись у теплий плед. Локі сидить за роботою за письмовим столом. Єлень дивиться у вікно. Дивиться так, як дивляться діти: з ненаграним інтересом. А за вікном пролітають дрібні сніжинки. Відчуваючи на собі його погляд, вона різко обертається і посміхається. Блакитні очі не зводить з Локі. Бог піднімається з-за столу, підходить ближче. Вона швидко відвертається і дивиться кудись у далечінь. Локі обіймає її. Цілує в щоку. В шию, а вона – сміється. Сміється тихо і підставляє губи для поцілунку. Її волосся приємно віддає м’ятою. Чоловік вловлює цей запах, і бажання зірвати з неї одяг зростає сильніше. Не витримує і розвертає її до себе. Бере її обличчя в свої руки і залишає на губах вимогливий поцілунок. Підхоплює і садовить на туалетний столик. Теплий плед падає на підлогу. На ній – легка, напівпрозора нічна сорочка.
Локі різким рухом руки зриває тканину, і дівчина залишається голою. Він притягує її до себе. Єлень закидає назад голову, підставляючи шию для поцілунків. Тихо зітхає. Вона розстібає його сорочку, ледве торкаючись її пальцями. Руки, як завжди, злегка тремтять. Знімає сорочку і кидає її на підлогу. Локі притягує Єлень ще ближче. Розстібає ґудзик на штанях. Входить в неї, а вона видає ледве чутний стогін.
Її голова спочиває на його грудях. Єлень злегка сопе. Локі гладить її волосся. Воно, як і завжди, віддає м’ятою. Вона ворушиться, намагаючись лягти зручніше, і закидає на нього свою ногу. Окуповує праву частину його тіла. Знову видно, яскравими картинками, її думки. Точніше, її сон. Їй сниться сім’я. Її рідний дім. Друзі. Навіть улюблений кіт. Шепоче крізь сон: «Мама...».
На шкіру бога підступності скотилася сльоза.
– Розкажи про свою сім’ю, – просить її трикстер за сні-
данком.
Вона перестає жувати і переводить на нього якийсь невпевнений погляд. Проковтує їжу.
– У мене велика сім’я. І я тобі вже розповідала.
– Розкажи про всіх. Знову.
– У мене чудові батьки, люблячі бабусі і дід, маленькі шибайголови: два братики і сестрички.
– А друзі? Є?
– Є. Дві кращі подруги: Роузі і Шерідан. Шеррі видає з себе відьмачку і намагається всім це довести. З Роузі вони не особливо ладнають. І я знаходжусь ніби між двох вогнів. Роузі – реалістка, а Шеррі – фантазерка. Вона вірить у дива, вірить у магію. Мрійниця від мозку і до кісток.
– А хіба ти не віриш у магію? – перепитав Локі.
– До тебе я не вірила в її існування. Я вірю в науку, в наукові дослідження.
– І все ж, магія існує. Як і дива.
– Тепер я це не заперечую, – вона знову посміхається.
– Ти сказала, що у тебе один дід.
– Так. Другий помер.
– Ти вірила у богів, але заперечувала магію. Щось тут не сходиться.
– Я не заперечувала, я не вірила в неї. До недавніх подій. Це різні речі.
– Викрутилася.
– З ким поведешся, від того й наберешся, – в її словах промайнула уїдлива нотка.
Вона задумалася. Мрійливо облизує нижню губу, а потім різко виходить зі своїх думок.
– Я скучила за ними.
Локі хоче їй допомогти. Хоче, щоб вона знову побачилася зі своєю сім’єю. Але егоїстична частина трикстера забороняє
йому це зробити. І він підпорядковується їй. Знаходить тисячу виправдань перед нею, а вона вірить.
***
Робота кипіла з самого ранку.
Єлень, леді Кенна і Рагна готували святковий стіл і прикрашали покої. Смертна заздалегідь попросила леді Кенну підготувати її старі покої для свята. Вони відмінно підходили. Залишалося тільки розвісити святкову мішуру і перенести ялинку.
З ялинкою була окрема історія, через що вони з Локі посварилися.
– Ну, будь ласка! – вона не переставала наполягати.
– Ні, Єлень, я не збираюся тягати це дерево з одних покоїв в інші, – Локі сидів за своїм письмовим столом і щось старанно креслив.
– Я ж не змушую тебе прямо зараз її переносити. Коли звільнишся.
– Я сказав ні, отже – ні! – гнівно вигукнув він.
– Добре, тоді скажу леді Кенні, що святкова вечеря буде проходити в наших покоях!
– Єлень, не випробовуй моє терпіння!
– Та що з тобою?! – вигукнула вона. – З самого ранку на нервах!
– Тому що хтось вміє зіпсувати настрій!
Єлень вилетіла з покоїв, як куля. «Невже так важко мені допомогти?»
– Що вже знову у вас сталося? – пролунав голос громовержця.
– А має щось статися? – розгнівано запитала вона.
– У тебе іскри з очей летять, і волосся дибки встало. Швидше за все, Локі...
– Твій братик мене до ручки доведе скоро! – вона безцеремонно перебила Тора. – Я попросила його перенести ялинку в інші покої. Але ні, йому з усього потрібно роздути скандал!
– І ти сердишся через ялинку? – з насмішкою перепитав бог грому.
– Ні. Я злюся, тому що... тому що... тому що я злюся, і все! – важко дихаючи, Єлень схрестила руки на грудях.
– Хочеш, я можу допомогти тобі з цим деревом?
– Тільки якщо гарненько огрієш його молотом по голові, щоб він перестав бути таким упертим, – промовила вона. Тор звів брови до перенісся і здивовано глянув на дівчину. – А! Ти про ялинку! Якщо тебе це не обтяжить.
Тор засміявся так, що його сміх розлився по всьому коридору.
– Чого ви тут іржете?! – відчинивши двері, гаркнув Локі.
Єлень мимоволі підстрибнула на місці від несподіванки, а Локі так само швидко зачинив двері.
– Тор, – звернулася вона до громовержця, – можна твій молот позичити?
– Ти його не піднімеш! – регочучи, зауважив громовержець.
– Тоді візьмемо качалку, – вона замислилась, як це буде виглядати з боку, і зареготала. – Мені на кухню потрібно. Забрати таці. Чи не допоможеш мені? – запитала вона Тора. – А то я боюся питати у цього психа що-небудь.
Тор схвально кивнув і попрямував з нею вниз.
– А чого він на нервах з самого ранку? – поцікавився Тор, спускаючись сходами.
– У мене стільки матірних епітетів, але я утримаюсь. І, якщо чесно, я поняття не маю, що з ним таке. Ми прокинулися, поснідали, він запитав про мою сім’ю, а потім ні з того, ні з сього став злющий.
Вони увійшли на кухню, і служниці піднесли їм таці з готовою їжею. Все це піде на святковий стіл. Сьогодні Новий рік. Нехай тут його і не святкують, але Єлень не змогла не внести свою лепту.
– Тобі не важко? – поцікавився Тор.
– Ні.
Вона запросила всіх, кого знала в цьому палаці. Але погодилися прийти не всі. Всебатько і Фріґґ сказали, що хочуть побути наодинці, Сіф не хотіла сидіти з Локі за одним столом, а друзі Тора просто проігнорували її запрошення, посилаючись на різні доручення, які, природно, їм ніхто не давав.
Прийшли тільки Тор, леді Кенна і Рагна. Локі неохоче, але все ж погодився.
– Вже майже все готово, – пробелькотіла Рагна, забираючи у Єлені піднос.
– Непогано, – помітив Тор, оглядаючи кімнату. – Так,
ялинки не вистачає. Піду за нею, – він змовницьки посміхнувся і вийшов.
Через кілька хвилин всі почули:
– О, Норни! Як же ви мене дістали! Забирай трикляту ялинку і забирайся геть, Тор! – волав Локі.
Єлені стало прикро. Адже це свято вона любила більше, ніж свій власний день народження.
– Не переймайся, – до неї підійшла леді Кенна і поклала руку їй на плече. – Ти ж знаєш Локі, його настрій змінюється з
кожною секундою. Не звертай на це уваги.
– А ось і ялинка! – крикнув Тор і заніс до кімнати зелену красуню. – Правда, я дорогою іграшки розгубив.
Було вже близько дев’ятої, а Локі все не було. Єлень метушилася по кімнаті в маленькій чорній сукні і в триклятих туфлях, які натирали ноги. Вона зупинилася біля дзеркала і знову глянула на себе. А потім продовжила бігати по кімнаті. Вона заздалегідь сховала подарунки під новорічним деревом, і за них не переживала. Але переживала за нестерпного Локі. Двері відчинилися, і в покої увійшов опальний принц.
– Локі, ми не запізнимося через тебе, – промовила вона. Чоловік, побачивши смертну в такому вбранні, завмер в дверному отворі. – Чого ти встав як укопаний? – вона підійшла ближче. – Ходімо, – Єлень обігнула його і попрямувала в святкову кімнату.
Всі гості зібралися, і вони приступили до трапези. За їжею і розмова зав’язалася, а після декількох кубків елю – вульгарні жарти Тора і історії з їхнього дитинства і юності.
Це був прекрасний вечір. Навіть Локі, трохи захмелівши, став веселитися з усіма і нарешті зняв маску похмурості зі свого обличчя.
Годинник пробив північ.
– А зараз час подарунків, – промовила Єлень і піднялася зі свого місця. – Це для Тора, – вона простягла йому запечатану пляшку з хорошим віскі. – Це для леді Кенни, – дівчина віддала коробку з журналами і книгами з в’язання, а також з нитками і спицями. Стара фрейліна давненько скаржилася, що не може придумати новий візерунок, або у неї зламалася спиця, або ще щось в цьому роді. – Рагно, тримай, – Єлень вручила їй коробку, в якій були зібрані кращі романи Мідґарду. Вона любить таке читати.
І, нарешті, черга дійшла до Локі.
– А це тобі, – вона простягла велику коробку.
– Що там? – поцікавився Локі.
– Відкрий, – Локі забрав з її рук коробку і відкрив її. – Це чоловічий костюм. Я подумала, тобі він має сподобатися.
Локі багатозначно хмикнув.



Олена Півненко

Відредаговано: 06.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись