Єлень: Пряжа долі

Розмір шрифту: - +

Глава 3

«Мої душі відмінно впоралися зі своїм першим завданням. Тепер справа часу. Вони знищать цю нахабну смертну. І Локі буде моїм. Моїм навіки», – міркувала відьма, ходячи по своїй маленькій хатинці.
Її будинок знаходився далеко за межами Асґарду. Він був у глибині найнебезпечнішого лісу. Там, де її ніхто не знайшов би. Навіть бог підступності. Вона змогла приховати від нього свої наміри, а він повірив у її гру, як хлопчисько. Вона не зупиниться, поки не побачить, як човен із трупом тієї жінки попливе по річці; як її тіло будуть пожирати язики полум’я. І це безумство далеке від любові. Ця жінка хотіла влади. Так само, як і попередні. Так само, як і Ілва. Вона позбулася Сіґюн. Жорстоко розправилася з нею. На черзі залишилася смертна.
Але смертна носить дитину Локі. «А як же дитина?» – спливли ці думки в темних помислах Хедни. – «А що дитина? Помре, так і не з’явившись на світ», – вона відповіла сама собі з особливою байдужістю. «Мої душі зроблять все, як я їм сказала. Вони не підведуть мене. Не зможуть. Інакше, – відьма розпливлася в божевільній, з домішкою підступності, посмішці, – їм ніколи не вибратися з триклятої палиці. Що ж, – відьма обвела поглядом невеличку кімнату, – треба провідати нашу Єлень», – вона підійшла до дзеркала і подивилася в нього, нашіптуючи заклинання.
Перед її поглядом з’явилися покої. Погляд відьми впав на ліжко. Єлень мирно спала і бачила прекрасні сни.
– Я принесу тобі безсонні ночі, – промовила вона і почала чаклувати.
Вона наслала кошмар. Єлень скривилася. Її сон про щасливу родину швидко закінчився. На арену вийшли темні постаті. Вона злякано озирнулася – все навколо було темним. Раптом через туман, що огорнув жінку, з’явилися чудовиська. Вони повільно оточували її. Кожен з них хотів спробувати шматочок її плоті. Їх язики жадібно облизували свої морди. Лапи так і тягнулися до беззахисної Єлені. Один з них зробив ривок, і його пазуриста лапа вдарила жінку. Єлень впала. Від передпліччя до грудей простягалася жахлива кривава рана.
Жінка важко дихала. Вона спробувала вирватися з оточення, але все було марним. Пазуристі лапи раз по раз завдавали удари. Тіло Єлені перетворилося на одну зяючу, багрову від крові рану.
Дівчина сіпнулася на ліжку і з криком прокинулася. Хедна тільки злісно розсміялася. Її очі стали знавіснілими. Вона хотіла крові. Єлень сиділа на ліжку і важко дихала. Локі намагався її заспокоїти, але вона його не чула. Всі її думки крутилися біля однієї речі: посох.
Хедна встала з-за столу, а дзеркало стало звичайним дзеркалом.
***
– Єлень, – промовив Локі, не перестаючи тримати її за плечі, – все добре. Це всього лише сон.
Вона дивилася на нього розширеними від жаху очима, важко розуміючи, що відбувається. Все це було для неї настільки жахливим, що вона трусилася від жаху.
– Єлень, – м’яко зазвучав оксамитовий голос над її вухом. Локі притиснув смертну до себе, і в його обіймах вона відчула себе в безпеці.
– Це через посох! – вигукнула вона і відсторонилася від чоловіка. Локі обдарував дівчину нерозуміючим поглядом, а потім спокійним тоном відповів.
– Посох і його жителі тобі не завдадуть шкоди...
– Але Хедна принесе! Вона не заспокоїться, поки не позбудеться мене!
– Вона не посміє цього зробити, – рішуче заявив Локі, – вона не піде проти мене. Вона не така хоробра, як може здатися.
– Але божевільна, – перебила його Єлень. – Вона закохана і божевільна одночасно. Це гримуча суміш, Локі.
Єлень свердлила свого чоловіка твердим і непохитним поглядом. Вона була впевнена у тому, що це справа рук відьми. На мить їй здалося, що вона чує її зловісний сміх. Сміх, повний розпачу, божевілля і жаги крові. Вона не зупиниться. Але і Єлень не з асґардських дів. За своє щастя, а головне – за своє життя і життя своєї дитини – вона ще побореться. По її тілу пробігли дрижаки. Вона боязко обернулася у пошуках чогось невловимого, але такого ясного.
– У чому справа? – стривожено запитав Локі.
Чоловік теж почав блукати поглядом по кімнаті.
– Хіба ти не чуєш? – поцікавилася дівчина.
Єлень спрямувала на нього свої розширені від подиву і страху очі. Локі кілька разів обвів поглядом приміщення.
– Ні. А повинен?
– Прислухайся! – зажадала вона.
Локі прислухався.
– Я все одно нічого, окрім вітру за вікном, не чую, – знизавши плечами, відповів принц. – А ти щось чуєш? – він злегка нахилився до неї.
– Нічого, абсолютно нічого, – поспішно відповіла смертна.
Локі обдарував Єлень пильним поглядом.
– Давай спати, – запропонував бог і ліг в ліжко. – День був важким, ти багато чого побачила, багато про що думала. Ось тобі і ввижається все погане, – принц голосно позіхнув. – Якщо хочеш, – неохоче почав той, – я можу накласти на маєток захисне закляття.
– Це було б чудово! – вигукнула Єлень, але відразу осіклася. – Чисто заради безпеки, адже, крім Хедни, є ще й інші вороги.
Вона лягла назад у ліжко. Локі притягнув її до себе, і смертній нічого не залишалося, як голосно зітхнути і підкоритися. Локі заснув моментально, а ось дівчина ще півночі крутилася. Дурні думки нахабно лізли в голову. А вона весь час приймала їх, роздумуючи над ними. Зрештою, трохи пойорзавши на м’якій постелі, Єлень все ж знайшла зручне положення. Заплющивши очі, вона спробувала заснути. І коли сон став охоплювати її, в кімнаті оселилася нестерпна задуха, яка не давала дівчині нормально дихати. Єлень нервово зітхнула і, відкривши очі, роздратовано витріщилася на стелю.
Зробивши ще одне гучне і незадоволене зітхання, вона піднялася з ліжка і вийшла на балкон. Рукоять дверей тихенько клацнула під натиском, і Єлень обережно, щоб не розбудити Локі, відчинила двері на балкон.
У ніс ударив приємний аромат трав і квітів. Ноги вивели дівчину на невеликий затишний балкон. Єлень сперлася на поручні, вдивляючись у далечінь.
Світало. Десь далеко почувся голос півня, а сонце ліниво підіймалося над горизонтом, поглинаючи всю нічну темряву.
Подув легкий прохолодний вітерець. Не вірилося, що вже настало літо. Єлень продовжувала вдихати свіже повітря. Ноги стали, ніби ватяні. Їй довелося сісти на диван, який стояв на балконі. Знову почувся крик півня, а за ним ще одного, і ще. Єлень відчувала, як її пробирає дрімота, огортаючи своїми чарами кожну клітинку її тіла. Очі зімкнулися. Вона заснула.
Вона проспала весь ранок. Прокинулася ближче до обіду, але у спальні. Локі привітав її посмішкою, і далі порпався у паперах. На її запитання: «Як я тут опинилася?» – він відповів досить просто:
– Я переніс тебе сюди, щоб настирливі мухи не завадили твоєму сну, – він знову обдарував дівчину турботливою посмішкою.
– Ти кудись збираєшся? – вона простежила за кожною його дією: він збирав всі свої папери, які шукав для Всебатька.
– Сьогодні потрібно було б вирушити до Асґарду, – почав бог, не перестаючи порпатися. – Але ти нездужаєш, так що відправлю гінця з копіями всіх договорів. А там батько сам розбереться, що і до чого. Або... – він на хвилинку зупинився, розглядаючи черговий документ, – …попросити матір, щоб та викликала мене.
Єлень мовчки кивнула і відійшла від столу. Їй було дуже ніяково перед ним. Через неї його відносини з Одіном можуть зіпсуватися. Але, якщо він поїде, то тоді їй буде погано, страшно, нестерпно самотньо. А тим часом, Локі зібрав усі копії документів і вийшов із покоїв. Її самотність не тривала довго. Як тільки він вийшов, через декілька секунд в покої вбігла Рагна. Сьогодні вона була надзвичайно радісною. Вся світилася від щастя. Від одного погляду на її щасливе, сяюче обличчя Єлені і самій захотілося усміхнутися.
– У чому справа? – поцікавилася смертна, посміхаючись, дивлячись на служницю.
Рагна зразу ж сіла на м’які подушки крісла і почала розповідати свою історію. Єлень розмістилась у кріслі навпроти служниці.
– У мене таке щастя, таке щастя! – почала дівчина. Вона буквально – цвіла і пахла. – Учора ввечері, вас ще не було в маєтку, – вона промовила ці слова в метушні, ніби не хотіла на них зациклюватися, – я, як завжди, обходила сад, перевіряючи, чи все прибрано, чи все чисто. І ось, коли я проходила під
аркою, ну, під тією, яку обплів дикий виноград, то почула голоси кількох чоловіків. Я в той же момент різко зупинилася, адже переривати їх розмову своєю появою було б нетактовно з мого боку, – вона зробила на цьому особливий акцент.
Але, знаючи Рагну вже протягом дев’яти місяців, можна з упевненістю сказати, що вона просто хотіла підслухати цю розмову.
– Так ось, – дівчина продовжила, – я зупинилася. І, зовсім випадково, почула тему їхньої розмови. Двоє чоловіків: один, років тридцяти п’яти на вигляд, а другий – десь двадцяти або двадцяти п’яти. Так от, вони говорили про служниць у маєтку. Я тоді прислухалася, хто їх знає, що вони задумали. Адже чоловікам вірити не можна, – вона знову зробила на цьому акцент. На губах смертної розтягнулася посмішка. – Вони розмовляли, обговорюючи їх фігури і пускаючи далеко недоречні і вульгарні жарти. Але ось той, який молодший, почав говорити про фрейліну, – на її обличчі розтягнулася задоволена усмішка.
Фрейлін у Єлені було дві: одна молода і приваблива дівчина, а друга – леді Кенна. Вловити суть, про кого говорив юнак, було зовсім не складно.
– Він розпитував за мене! – випалила Рагна, але тут же осіклася і прикрила рот рукою.
Вона почала соватися від радості у кріслі, посміхатися, а її душа і думки були далеко в минулому дні.
– Ти його раніше зустрічала? – поцікавилася Єлень. Служниця спустилася з небес на землю.
– Ні, – відповіла вона. – Я навіть обличчя його не розгледіла, – промовила вона, і на її обличчі з’явилася гримаса смутку.
– Якщо він працює у маєтку, не думаю, що його буде важко розшукати. Або він сам знайде тебе, – Єлень знизала плечами.
Обличчя Рагни знову набуло щасливого вигляду.
– Можливо, це той, хто мені потрібен? Кого я шукала? – припустила вона.
– Можливо, – скептично відповіла смертна.
Рагна сяяла і, здавалося, ніби зараз у неї виростуть крила, і вона злетить до небес. Єлень згадала себе, коли була такою ж щасливою. На обличчі прослизнула сумна посмішка, а похмурі думки знову огорнули її своїми ланцюгами.
– З вами все гаразд? – стурбовано запитала Рагна.
Фрейліна схвильовано дивилася на Єлень. Дівчині стало погано. Дихання збилося, і вона почала частіше ковтати.
– Леді? – Рагна піднялася з місця і нахилилася над смертною.
– У чому справа? – почувся стривожений голос Локі, який щойно повернувся. Він узяв Єлень за руку і пильно оглянув її.
– Я не знаю, – почала панікувати фрейліна. – Все було добре, ми розмовляли, але потім їй стало погано.
– Все в порядку, – промовила Єлень.
– Та де там! – Локі випустив її руку і кинувся до столика.
Він порився в коробці з якимись ліками, і, знайшовши відповідний флакончик, дав дівчині надпити з нього рідини. Єлень скривилася від гіркого зілля і відвернула голову убік.
– Що це? – запитала вона, кривлячись.
– Те, що приведе тебе до тями, – відповів Локі.
Він різко встав, і, смикнувши Рагну за руку, повів її у бік. Єлень могла лише спостерігати за тим, як він щось випитує у неї. А потім принц так само миттєво зник, як і з’явився. Смертній стало краще. Пелена пропала, дихання відновилося.
– Я так злякалася за вас, – лепетала Рагна. – Вам стало різко погано, я не знала, що мені робити.
– Куди він пішов? – запитала Єлень у неї. Фрейліна лише знизала плечима.
Куди подівся Локі – невідомо. Коли дівчині стало набагато краще, вона захотіла прогулятися садом. Накинувши поверх легкої сукні шаль, Єлень попрямувала до виходу. Двері різко відчинилися прямо перед її носом. На порозі стояла Рагна.
– Я хочу прогулятися по саду, – промовила Єлень. – Не складеш мені компанію?
– Але, – почала служниця, – принц наказав вас не випускати. Це заради вашої безпеки.
– Рагна, зі мною все добре, – Єлень спробувала заспокоїти дівчину, щоб та випустила її. – Зілля Локі мені допомогло, і зараз я хочу прогулятися на свіжому повітрі.
– Пробачте, леді, але принц наказав не випускати вас із покоїв, і я не можу не підкоритися, – Єлень не встигла нічого заперечити, як у покої увірвався схвильований Локі.
– Фрейліно, збери наші речі, ми повертаємося до палацу, – наказав принц.
Рагна поспіхом вклонилася і попрямувала до гардеробу.
– Локі, що трапилося? – стривожено запитала Єлень.
Він судорожно збирав документи, що залишилися, в шкіряну теку.
– Захисні чари знято, – сухо вимовив чоловік. – Боюся, це справа рук Хедни.
Від цих слів смертну пересмикнуло, а по шкірі пробігло дрібне тремтіння. Але вона змогла опанувати емоції. Єлень підійшла до вікна і визирнула: сонце починало сідати, а знаючи, скільки часу займе дорога, це її насторожило. «Потрапивши у ліс, навіть з мінімальною охороною, ми будемо беззахисні. Гарний час, щоб напасти». Вона втягнула повітря, просочене ароматами квітів.
– Але, Локі, – почала Єлень, відходячи від вікна, – скоро стемніє, – вона вказала рукою у бік вікна і сонця, що сідало за горизонт. – Хіба зранку не буде безпечніше?
– Можливо, але доведеться ризикнути. Я не знаю, що за план у цієї божевільної, і буде краще залишити це місце якомога швидше.
– Рагно! – гукнув фрейліну принц. Та слухняно обернулася на голос чоловіка. – Піди в бібліотеку і принеси ті карти, які лежать на столі.
– Зараз, Ваше Високосте.
***
Дівчина покірно вийшла у коридор і попрямувала у бік бібліотеки. Дійшовши до дверей, вона зупинилася, озирнулася на всі боки і, лише переконавшись, що нікого немає, увійшла всередину. Фрейліна підійшла до столу, про який говорив Локі; провела по ньому рукою і відійшла до книжкової шафи. Вона уважно її оглянула, підійшла до бічної стінки і відкрила потайну шафу – всередині лежав посох з чурами. Дівчина дістала його і звернулася до душ:
– Я наказую з’явитися вам!
– Ми тобі не підкоряємося, дівчисько. Забирайся геть! – прогарчали душі.
– Е-е-е, ні, мені ви будете підкорятися, – на її обличчі з’явилася божевільна посмішка, а потім дівчину затягнув золотаво-зеленкуватий серпанок. – Ви все ще належите мені! – звідусіль пролунав зловісний голос.
Чури злякано притулилися одне до одного. Перед ними стояла Хедна.
– Ви прекрасно справляєтеся зі своєю роботою, – почала вона. – Локі і не підозрює, що мій подарунок насправді призначався йому, а не смертній, – Хедна почала сміятися. – Цей дурний принц і не здогадується, що ви весь цей час впливали на нього, і зараз він поспішає прямо у мою пастку.
***
Локі метушливо збирав усі папери і свої особисті рукописи, документи і книги. Служниці збирали їх речі, а Єлень стояла осторонь біля вікна й роздумувала про те, що відбувається. Не подобалося їй це все.
– Єлень, – звернувся до неї Локі, – ти готова?
Єлень повернулася до нього і, накинувши поверх сукні хустку, кивнула головою.
Вони дуже швидко попрямували до виходу. Локі буквально тягнув її волоком за собою. Не вірила Єлень, що Хедна змогла порушити чари Локі. «А якщо це чури?» – Єлень знову задумалася і майже не дивилася під ноги. Вона спіткнулася на одній із сходинок. Локі встиг її підхопити і обдарувати гнівним поглядом. «Сам винен, – подумала вона, хмурячись, – не треба було так сильно тягнути мене». На виході їх чекала Рагна з посохом у руках. «Навіщо брати цю штуку з собою в дорогу, та ще й на ніч?».
Сонце останніми променями торкалося землі. Небо було пофарбовано у червоні відтінки. Єлені це нагадало криваві ріки. Вона поглянула на маєток. «Невідомо, коли я знову сюди повернусь». Вона перевела погляд на Рагну – служниця була надто спокійною. Єлень пильно вдивлялася в її обличчя, поки дівчина не помітила цього і не посміхнулася. Посмішка повна доброти, але в той же час ніби говорила: «Мені шкода, але щось трапиться». Єлень спробувала посміхнутися у відповідь, але нічого не вийшло.
До маєтку під’їхала карета. Локі скомандував слугам завантажити їхні речі. Єлень ковзнула поглядом по місцині. «Як я можу покинути це місце? Маєток став мені ріднішим власного будинку у Мідґарді». Смертна не хотіла повертатися до палацу. Знову ці плітки, заздрісні погляди і посмішки, посмішки повні піклування. Гадючник, в якому живуть елітні види змій. Тим часом, поки вона міркувала, сонце пішло за обрій. Відчувався нічний холодок. Десь у траві заспівали цвіркуни, а у небі закрутилися кажани.
– Нам вже час, – пролунав медовий баритон Локі.
Єлень здригнулася від несподіванки.
– Локі, – почала вона, – дивись, уже зовсім стемніло, – Єлень показала навкруги в спробі довести це. Локі шумно зітхнув.
– Я бачу, – сухо відрізав той. – Але нам потрібно виїхати якомога швидше, – він рішуче попрямував у бік карети і, відкривши її дверцята, простягнув смертній свою руку.
Єлень зробила кілька невпевнених кроків і, зупинившись, знову поглянула на маєток.
– Єлень, чим довше ти будеш тягти, тим довше ми будемо добиратися! – гаркнув Локі.
Смертна знову здригнулася всім тілом. Він ніколи не кричав на неї. Був незадоволений, але ніколи не підвищував на дівчину голос. Вона швидко попрямувала до карети і, прийнявши допомогу чоловіка, сіла в неї. Локі сів слідом.
Карета рушила, а її колеса загуркотіли по бруківці. Вона везла їх через поле. Вдалині виднілися вогні села. Через деякий час вони в’їхали в нього. Єлень дивилася у невелике віконце, спостерігаючи за тим, як пробуджені селяни вибігали на вулицю із факелами у руках, аби дізнатися: хто це ж на ніч вирушив у далечінь? Вона закашлялась. Локі перевів на неї стривожений погляд. Він поклав свою руку на плече Єлені. Дів-
чина лише відмахнулася, мовляв: все нормально. Але знову закашлялась, і кашель не припинявся. Єлень почала дряпати своє горло, щоб вдихнути повітря.
– Зупини карету! – викрикнув Локі.
Кучер зупинив коней, а слідом зупинилася й карета, а разом з нею – весь екіпаж. Локі допоміг дівчині вийти, щоб вона вдихнула свіжого повітря. Але Єлень, як і раніше, продовжувала кашляти.
– Що трапилося? – до них підбігла перелякана Рагна. Вона тримала в руці посох з чурами. Єлень спробувала щось сказати, але з її горла вилетів тільки кашель.
– Я не знаю, – промовив Локі. Його голос тремтів. Він був наляканий. – Нам потрібно зупинитися десь. Я не хочу ризикувати її життям, – твердо вирішив чоловік.
– Але... – Рагна стала схвильовано блукати поглядом по землі. – Хедна. Вона не зупиниться...
– Ми перечекаємо до ранку, а вранці поїдемо. Ходімо, Єлень, – він узяв смертну під руку і допоміг піднятися назад у карету. Кашель почав потроху відходити.
– Куди ми?
– Їдемо у маєток старого купця! – наказав Локі. Почулося віддалене «Но!» і, як хлист вдаряється об тіло тварини. Екіпаж рушив з місця.
***
– Це ваша затія?! – прошипіла Хедна, дивлячись на посох з чурами. У своїй кареті вона була одна, тож могла не хвилюватися, що її хтось помітить, а, якщо це й сталося б, то вона стерла б пам’ять того, хто це побачив. Чури вилетіли з кулі один за одним. Їх біленькі тільця безвольно колихалися у повітрі.
– Ми нічого не робили, – прогарчали в один голос вони.
– А хто тоді? – погляд Хедни був переповнений ненавистю, злістю і божевіллям. Вона направила свої зелені очі на душі давно померлих.
– Звідки ми знаємо?! – вигукнув один із них.
– Вона смертна, – помітив інший. – Можливо, це якась хвороба на неї напала?
– Вона була абсолютно здоровою, – прошипіла жінка.
– Опівдні по ній не було цього видно, – фиркнув третій. Хедна обдарувала його ледве помітною усмішкою.
– Твоїх рук справа, – приречено помітила перша душа.
– А чиїх же ще? – вона неголосно зареготала. – Гаразд, – відьма вимовила це слово зі спокоєм і смиренністю. – Почекаємо ще трохи.
– Невже твої звірі такі хороші вдень, як і вночі? – поцікавилися душі.
– Я вигадаю щось нове, – сухо відповіла та. – А тепер забирайтеся в свою кулю, і щоб не з’являлися мені на очі! – гаркнула вона.
Чури слухняно заховалися у своєму будиночку. Хедна відкинулася на спинку сидіння. Вона подумки проклинала Єлень і її появу у Асґарді. І коли прокляття закінчилися, божевільна почала розробляти новий план. І з кожним разом план ставав все більш кривавим і гіршим від попереднього.
***
Екіпаж зупинився біля будинку багатого купця. Їм назустріч вискочила жінка. Агнета притримувала однією рукою хустку, якою покрила свої плечі. Жінка підбігла до воріт і відчинила їх.
– Вибачте нас за відвідини о такій пізній порі, – промовив принц. Він тримав Єлень під руку. Жінка ковзнула по ній схвильованим поглядом.
– Нічого страшного, – відповіла Агнета. – Проходьте, – вона відійшла убік і дала гостям можливість пройти.
Вони увійшли у розкішно прибраний будинок. Єлені стало вже набагато краще. Кашель перестав тиснути її. Дівчина ковзала своїм поглядом по багатих гобеленах, килимах і просто розглядала інтер’єр будинку. Сходами спустилася сонна і стурбована Сіґі, а потім, з кімнати для прислуг, з’явилася ще одна сонна постать. Дівчина мимоволі охнула, побачивши Локі на порозі будинку.
– Барбо, – звернувся він до служниці, – як ся маєш? – дівчина дивилася на нього розширеними від подиву і страху очима.
Вона пам’ятала, що було минулого разу після приходу опального принца Локі. Стояла як укопана.
– Барбо, – пролунав строгий голос Агнети. Дівчина швидко перевела на пані погляд. – Простеж, щоб всьому екіпажу було надано необхідну увагу, – дівчина закивала головою і швидко сховалася за дверима.
– Леді Єлень, принце Локі, – привітала їх Сіґі глибоким реверансом, але швидко вирівнялася і міцно обняла Єлень. – Що ви тут робите в такий час? – стурбовано запитала дівчинка.
– Сіґі, – мати обдарувала її суворим поглядом.
– Ми збиралися покинути маєток, – почав Локі. Після чого жінки захвилювалися. – Нема нічого страшного, – почав виправляти ситуацію Локі, – нам потрібно було якомога швидше прибути у Асґард. Але Єлені стало погано у дорозі.
Агнета з розумінням закивала головою. Господині не стали більше ні про що у них розпитувати. Виділили гостьову кімнату, де Локі і Єлень могли переночувати цю ніч.
– Може, – почала Сіґі, – вам щось принести поїсти?
Єлень з Локі перезирнулися.
– Ні, дякую, ми не голодні, – відповів Локі. Дівчинка посміхнулася і вийшла з кімнати. Єлень сіла на м’яке ліжко. – Як ти себе почуваєш? – поцікавився бог.
– Набагато краще. Тепер я не переживаю, що з нами може щось трапитись у дорозі, – чесно зізналася смертна. Локі обдарував її пильним поглядом.
– Ти це зробила спеціально?
– Що? – перепитала смертна. – Ні, я цього не робила, – вона негативно захитала головою.
– Ах ти, шахрайка! – викрикнув Локі. – Обкрутила мене навколо пальця, як молодика!
Локі став над нею. Його обличчя осяяла посмішка.
– Я не брехала тобі, – промовила вона і залізла під ковдру.
***
– Якщо нам під силу обдурити бога підступності, то чому ми не можемо обдурити Хедну? – прогарчав один із чурів. Двоє уважно його вислухали і тепер роздумували над сказаним.
– Нам подобається Єлень, – помітив один з них. – У неї добре серце.
– Так, але ми їй не подобаємося, – помітив другий.
– Але нам не подобається Хедна, – мовив третій. – Потрібно вибирати менше зло. Допоможемо смертній – і вона допоможе нам.
– Якщо ми не втрутимося зараз, то нас ніколи не звільнять. Хедна не відпустить нас, – промовив перший.
– Тоді, – трохи поміркувавши, сказав третій, – нам потрібно перешкодити їй убити смертну.
– І як ми це зробимо? – запитав другий. Клубочки диму були такими крихітними в цій кулі. Вони задумалися.
***
– Дякуємо, що прийняли нас, – промовив Локі.
– Ми завжди раді гостям, – відповіла Агнета і обдарувала їх лагідною посмішкою.
Єлень посміхнулася у відповідь і перевела погляд на чоловіка – Локі теж посміхався. У будинок увійшла Барбо. Дівчина промокла до нитки.
– Там така злива пустилася, – відрапортувала вона. – Боюся, всі дороги розмило.
Локі спохмурнів, а Єлень це, навпаки, звеселило. Вона єхидно захихотіла і цим привернула увагу Локі. Він обдарував її нерозуміючим поглядом, але потім теж посміхнувся.
– Як же ви тепер в Асґард потрапите? – спитала Агнета.
– Що ж, – промовив Локі, – доведеться чекати до завтрашнього ранку, – він не встиг закінчити свою фразу, як відразу вдарив грім, засяяла блискавка, і дощ пустився ще сильніше. На обличчі Єлені розпливлася задоволена усмішка.
– Де Рагна? – запитала вона у чоловіка, коли вони сіли за стіл.
– Не бачив її з тих пір, як ми приїхали.
– Дивно, – промовила Єлень. – Зазвичай, вона завжди десь поруч.
– Леді Єлень, – почувся знайомий голосок. Рагна вбігла до зали і втупилася на них. – Коли ми їдемо? – поцікавилася фрейліна.
Локі кинув на Єлень швидкий погляд, мовляв: накаркала. Ось вона – твоя пропажа. Єлень лише знизала плечима.
– Не сьогодні, Рагно. Ти бачиш, яка погода за вікном? Дороги у Асґард вже розмило. Якщо до вечора все вщухне, то завтра вранці ми вирушимо в дорогу.
– Як скажете, – промовила фрейліна і так само швидко, як і з’явилася, покинула залу.
– Тобі не здається, – почала Єлень, не зводячи погляду з того місця, де стояла дівчина, – що вона останнім часом дивно поводиться?
– Рагна, як Рагна. Вона завжди була метушливою. Може, на неї так вплинула витівка Хедни? – припустив принц.
– Не згадуй ім’я цієї відьми! – шикнула Єлень. – Раптом вона десь поруч? – дівчина з острахом окинула поглядом кімнату, ніби сподівалася когось ще в ній виявити.
– Облиш. Вона, напевно, розтратила всі свої сили, щоб зруйнувати мій захисний бар’єр. Зализує рани десь у своїй норі, – впевнено промовив Локі.
Він пишався тим, що створив такий міцний щит, але, тим не менш, його порушили чари відьми. Може, він був не таким вже й міцним?
– І все одно, я не вважаю її такою слабкою, як це вважаєш ти. Якщо є ворог, то потрібно завжди враховувати, що у чомусь він сильніший за тебе, – промовила Єлень.
Локі відкинувся на спинку стільця.
– Тобі не варто її боятися, – почав він і поклав руки на підлокітник. – Я завжди буду поряд і захищу вас обох, – він посміхнувся і подивився на живіт смертної.
– І все ж, я боюся, Локі. Не завжди ти будеш поруч, не завжди зможеш захистити нас.
У вікно тарабанили великі краплі дощу. Негода посилювалася. Піднявся вітер, який шарпав усе, що тільки міг. Грім гримів, що гармата, а блискавки раз у раз з’являлися на темному небі. Дощ продовжував лити як з відра.
Вони сиділи за столом, і кожен думав про щось своє. Їх роздуми перервали діти, які з вереском вбігли в кімнату. Всі кинулися в різні боки шукати місце для укриття. Єлень з Локі здивовано дивилися на них. Коли діти сховалися, стало так само тихо, як було до них. Почулися віддалені кроки, і до зали увійшла Сіґі. Вона посміхалася і нишпорила очима по кімнаті. Єлень з Локі сиділи нерухомо і не видавали жодних емоцій, коли вона знаком запитала у них: де її брат і сестри? Локі відвернувся до вікна.
І ця картина нагадала Єлені царівну, яка не рада бачити свого коханого. Вона відразу розреготалася. Локі здивовано подивився на неї, а смертна продовжувала заливатися сміхом. Незабаром Сіґі пішла, так і не знайшовши жодного з дітлахів.
– Чисто! – почулося з шафи. З нього вийшла десятирічна Ауд. Двоє інших теж вибралися зі своїх схованок. Вони маленькими тихими кроками почали пробиратися до дверей. Але тут з-за рогу з’явилася Сіґі. Вони заверещали і знову кинулися, хто куди.
– Попалися! – вигукнула дівчина і погналася за дітьми.
– Сіґі! – до зали увійшла Агнета.
Вона була шокована такою поведінкою старшої доньки, але найбільше її бентежило, що за цим усім спостерігали Єлень і Локі. Сіґі зупинилася і повернулася до матері.
– Ми граємося, – важко дихаючи, промовила вона.
– Грайтеся в іншому місці. Чого ви стомлюєте гостей своїми криками? – строго промовила жінка. Вона поправила хустку на плечах. – Вибачте...
– Вони нам не заважали, – втрутилася Єлень. – Нехай діти граються, – смертна посміхнулася, дивлячись на ці червоні личка: такі задоволені, але в той же час стривожені тим, що їх застукали. Локі відвернувся від вікна і тепер бачив всю картину.
– Ну, – невпевнено почала Агнета, – якщо вони вам не заважають, то так – нехай граються далі. Але тільки тихо.
Її голос зазвучав суворіше, і діти слухняно закачали головами. Жінка пішла з зали. Кілька секунд стояла тиша, поки Сіґі не вигукнула:
– Ну, я вас зараз зловлю! – дівчинка кинулася ловити молодших, але ті швидко розметались, як намистини, по кімнаті.
Все це виглядало так мило, що Єлень мимоволі почала посміхатися. Вона дивилася, як гралися діти. На секунду дівчина задумалася про те, як з’явиться на світ їх з Локі дитина, як вона скаже перше слово, як буде гратися. Локі обійняв Єлень за плечі. Вона подивилася на нього, і він обдарував її люблячим поглядом.
***
Хедна металася з кутка в куток у своїй невеличкій кімнатці. Її плани руйнувалися один за одним. Спочатку біда зі смертною, тепер ця триклята гроза. Вона подумки проклинала все і всіх. Поки їй під руку не підвернувся посох з чурами. У розпачі вона схопила його і сильно затрясла у руці. Нещасні чури вилетіли зі свого будинку і спрямували на відьму незадоволений погляд своїх чорних, як вуглини, очей.
– Зробіть так, щоб сьогодні вночі її не стало! – прошипіла вона.
Чури мовчали. Один вигляд показував непохитність їх характеру.
– Як накажете, – прогарчали вони і зникли у своєму будиночку.
Відьма зітхнула з полегшенням. Нарешті Локі буде належати їй. А з ним і весь Асґард.
Вона сіла у крісло, і на її обличчі з’явилася гримаса величі. Вона сиділа так, ніби була зараз на троні.
***
– Потрібно повідомити про план Хедни! – прогарчала одна душа.
– Повідомимо, – сухо відповіла інша душа.
Три душі попрямували до Локі.
Принц йшов коридором разом з Єленню, як тут у його підсвідомості зазвучав владний голос:
– Є розмова, – Локі різко зупинився.
– У чому справа? – запитала Єлень.
– Мені потрібно перевірити посох. Це дуже цінна річ, і вона повинна бути цілою, – правдиво відповів чоловік. Єлень лише кивнула головою і попрямувала далі. – Що за розмова? – запитав принц у трьох душ. Біленькі тільця злегка колихалися у повітрі.
– Хедна тут, – промовив один із них.
– Як тут? – Локі спантеличено зупинився.
– Вона перетворилася на Рагну.
– Рагну? – перепитав принц.
Тепер він ще більше заплутався.
– Часу обмаль, – мовили дві інші душі. – Потрібно рятувати Єлень. Вона хоче її вбити!
– Рагна, тобто, Хедна, – поправив себе принц, – зараз у нашій кімнаті разом з Єленню, – на його обличчі відбився жах, але він швидко впорався зі своїми емоціями і прийняв вигляд повної рішучості.
Локі увірвався до покоїв, тим самим змусивши жінок підскочити зі своїх місць.
– Ти... – прошипів він і попрямував у бік Рагни. Дівчина стала з побоюванням відступати назад.
– Що відбувається? – запитала Єлень, нічого не розуміючи.
– Не підходь близько, Єлень! Не хочу, щоб її кров забруднила тебе, – продовжував шипіти Локі. – Змія! – він накинувся на фрейліну і став трясти її в своїх руках.
– Локі! – вигукнула Єлень і зробила крок у їхній бік.
– Назад! – наказав Локі, і вона його послухалася. В його очах палав вогонь злості. Це лякало Єлень.
– Ти... – почав той, не зводячи очей з Рагни, – Хедна.
Рагна тільки божевільно засміялася. Її вигляд почав змінюватися, і в знайомих рисах Єлень почала помічати риси відьми. Вона рефлекторно відскочила назад, поки не вперлася спиною у холодну стіну.
– Уб’єш мене – і ніколи не дізнаєшся, де фрейліна, – промовила відьма і розпливлася в підступній посмішці.
– Невже? – з глузуванням запитав Локі.
У цю ж мить в покої влетіли три душі, а слідом за ними увійшла перелякана Рагна. Вона дивилася на Локі і на відьму розширеними від страху і подиву очима. А коли запримітила Єлень, побілілу, як стіна, до якої тулилася, – підбігла до неї.
– З вами все добре? – запитала фрейліна. Єлень тільки кивнула.
– Ви, – продовжила Хедна, – зрадили мене! Вам ніколи не вибратися з триклятого посоху!
– Ми більше не служимо тобі, – почав один з них. – Або ти забула, що, подарувавши нас, ти позбулася нашого заступництва?
Обличчя Хедни посіріло від досади, образи і злості. Їй так хотілося влади, що вона втратила голову.
Локі не зволікав. Він різким рухом встромив у серце Хедни кинджал. Відьма сіпнулася. З її рота потекла кров. Вона впала замертво.
– Охороно! – гаркнув Локі. У покої вбігли двоє чоловіків та Агнета разом з дочкою Сіґі. – Спаліть тіло цієї відьми.
Локі витер лезо зброї об сукню жінки і засунув її назад у піхви.
Вартові швидко прибрали тіло і так само швидко позбулися його.



Олена Півненко

Відредаговано: 06.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись