Єлень: Пряжа долі

Розмір шрифту: - +

Глава 5

Вони мчали назад до лісу. Четверо вершників гналися за ними. Їхні коні були прудкішими за коней Локі і Єлені, і незамиленими, тож з кожним кроком вони наближалися.
– Локі, вони наздоганяють! – злякано вигукнула Єлень.
– Нам треба дістатися до лісу! Там буде легше! – викрикнув у відповідь принц.
У Єлені боліло тіло від тривалої скачки, але говорити про це чоловікові вона не хотіла. Повз її вуха просвистіла стріла. Вона врізалася у стовбур дуба.
– Холера! – викрикнув Локі. – Пригнися! – скомандував чоловік.
Єлень беззастережно підкорилася.
Вони вскочили у ліс. Гілки дерев так і норовили виколоти їм очі. Раптом почувся хрускіт зламаної гілки. Крізь стовбури дерев вискочила жінка. Вона була майже голою: у штанях і топі. В її руках була бойова сокира, а на голові красувалася вовча голова, від якої звисала вовча шкура. Жінка люто загарчала і кинулася на цвергів. Вона з легкістю впоралася з першим, а потім знесла голову другому. Двоє переслідувачів хотіли розвернутися і уникнути смерті, але її сокира влетіла у голову коня одного з них. Тварина звалилася додолу. Останнього добив Локі. Він метнув свій кинджал втікаючому ворогові у спину. Чоловік скрикнув і впав на землю.
З-під коня почувся болісний стогін.
– Потрібно прибрати тіло тварини, – промовив Локі.
Бог і незнайомка досить швидко впоралися з мерт-
вою твариною.
– І що далі? – промовив цверг. Його обличчя скорчилося від болю. – Вб’єте мене?
– Із задоволенням, – люто прошипіла жінка.
Тільки зараз Єлень помітила, що права сторона її обличчя була покороблена. На щоці чітко виднівся довгий шрам, який тягнувся від брови до рота.
– Ні! – скрикнув Локі, коли жінка піднесла над пораненим свою сокиру. – Я заберу його з собою. Всебатько повинен про це дізнатися. Та й мені він потрібен живим, – жінка лукаво усміхнулася.
– Допитай його з пристрастю, Локі Одінсон, – промовила вона.
Поки вони в’язали цверга, Єлень сповзла з коня і була рада сісти під деревом.
– Ти як? – почувся медовий баритон десь високо над нею.
– Все добре, – промовила смертна і втупилася на міцну жінку, яка і без допомоги Локі змогла впоратися з не менш міцним чоловіком. – Хто вона? – пошепки поцікавилася Єлень.
Локі кинув у бік незнайомки швидкоплинний погляд.
– Вона ульфхеднар*, – відповів чоловік.
– Хто? – здивовано перепитала Єлень.
– Воїн-вовк.
До них наблизилася жінка.
– То це твоя дружина? – запитала вона Локі.
– Так, – посміхаючись, відповів чоловік.
Єлень без сорому розглядала жінку, як і та розглядала її. Між ними повисла незручна тиша.
– Мене звуть Торрун, – мовила жінка. – Локі багато про тебе розповідав, але не згадував того, що ти небалакуча, – друзі змовницьки засміялися. Єлень хотіла щось сказати уїдливе, але її перебив Локі.
– Сьогодні ти прибула швидше, ніж зазвичай.
– Я йшла по ваших слідах. Та й ти звернувся до мене за допомогою раніше, ніж зазвичай, – Єлень переводила погляд з одного на другу. – Давненько ми з тобою не бачилися, – продовжила жінка.
Почувся шерех, і з-за дерев з’явилося кілька вовчих морд. Єлень злякано сіпнулася і вперлася спиною у стовбур дерева. Локі і Торрун покосилися на неї.
– Не бійся, – промовила Торрун. – Вони завжди ходять за мною по п’ятах. Це моя сім’я. Вони не кидаються на людей.
На її обличчі з’явилася доброзичлива усмішка. Хоча так відразу і не скажеш.
– Що ж, – видавила з себе Єлень, – це заспокоює.
Виявивши тіло нещодавно убитого коня, вовки накинулися на нього і почали рвати на шматки.
Від побаченого смертній стало зле. Її потягнуло на блювоту.
– Як ви примудрилися потрапити в таку ситуацію? – поцікавилася Торрун. Локі важко зітхнув.
– Краще не питай.
– Добре, не буду.
– Слухай, – звернувся до неї чоловік, – а твої вовки зможуть повернути мені коня?
– Вони – ні, а я – так. Навіщо він тобі?
– Ельфійські коні славляться своєю швидкістю. Хотілося б мати такого скакуна у своїй стайні.
– Ех, – зітхнула жінка. – Будеш мені винен, – вона підморгнула Локі.
– Запишеш це в список моїх боргів, – дотепно відповів трикстер.
– Чекай коня завтра вранці. Якщо його не з’їдять інші звірі, – пообіцяла Торрун.
Єлень сиділа під деревом, і у неї не було ніяких слів для опису того, що відбувається. З одного боку, вона розуміла, що їх пов’язує довга дружба, але її все одно охоплювали ревнощі.
До неї наблизилася гніда і підсунула свою морду, щоб Єлень її погладила. Локі і Торрун посадили на спину молодого жеребця бранця і, для міцності, прив’язали його до сідла.
– Нам вже час, – промовив Локі, подаючи Єлені свою руку.
Вони обидвоє всілися на Хросхарсграні і, попрощавшись, рушили у зворотний шлях.
Починало темніти, коли вони повернулися до маєтку.
Їм назустріч вийшов Тор.
– Де ви пропадали? – запитав громовержець. – Ми знайшли тіло одного вбитого цверга... – він запнувся, побачивши у сідлі позаду крокуючого коня бранця. – Що сталося? – в його очах читалося занепокоєння.
– Це довга історія, Тор, – відповів Локі. – Помістіть полоненого у найнадійнішу камеру, – наказав чоловік вартовим.
– І все ж я вимагаю пояснень, – продовжив Тор.
– Хочеш пояснень? – перепитав Локі. Громовержець склав руки на грудях і схвально кивнув головою. – Ну що ж. Тоді слухай. Коли Єлень, по своїй дурості, мчала геть, я кинувся за нею. Вискочивши з лісу на відкриту місцевість, я запримітив п’ятьох вершників. Вони гналися за нею. Убивши одного, ми рушили назад у ліс. На допомогу до нас прибула Торрун. Вона вбила інших двох, і я добив третього. А їх ватажка я взяв у полон, щоб допитати і показати його Одіну.
– Зачекай, – Тор замахав руками, ніби намагався відбитися від зграї настирливих мух, – Торрун? Та, що…
– Так, – сухо відповів Локі, не давши йому можливості договорити.
– Це не я погнала коня, – тихо промовила Єлень. – Там була змія. Кобила її злякалася і понесла, – дівчина шмигнула носом і тихо пішла до будинку.
Увійшовши в маєток, вона стрімко попрямувала коридором.
Назустріч їй йшла леді Кенна.
– Леді, де ви пропадали? – стурбовано запитала жінка.
Єлень пройшла повз неї мовчки. Вона була настільки занурена у свої думки, що не помітила фрейліну.
Леді Кенна провела її нерозуміючим поглядом.
***
Час наближався до півночі, але Локі не було. Єлень знала, що після вечері він разом з Тором спустилися до підземелля, щоб допитати полоненого. Але, незважаючи на свою втому, вона хотіла дочекатися Локі. Назрівала серйозна розмова.
Ближче до першої години ночі двері в покої тихо відчинилися, і увійшов Локі.
– Чому ти не спиш? – поцікавився він.
Єлень стояла біля відчиненого вікна і дивилася у нічне небо, яке було всипане мільярдами зірок.
– Тебе чекала.
– Ти могла лягати спати. День був важким, – він плюхнувся у м’яке крісло і втомлено зітхнув.
– Я намагалася, але не змогла.
– Тебе щось гризе, – впевнено промовив Локі.
– Так, ти маєш рацію. І це щось, – вона обернулася до нього, – твоє мовчання з приводу Торрун.
– Ти ревнуєш? – посміхаючись, запитав він.
– Ні, мені просто цікаво знати, хто вона така? – збрехала Єлень.
– Ти ревнуєш.
– Хто вона?
– Мій давній друг.
– Про друзів не замовчують.
– Єлень, перша година ночі, ми обидва втомилися... Невже тобі так потрібна ця розмова? – поцікавився чоловік.
– Як бачиш, так.
– Надобраніч, – Локі встав з крісла і пройшов у ванну.
– Ти так просто від розмови не втечеш! – крикнула вона йому у спину.
***
Ранок видався особливо важким. Єлень всю ніч крутилася і не могла заснути. В голову раз у раз лізли всілякі погані думки. Втім, як і вночі, так і вранці Локі ігнорував її і не хотів відповідати на її запитання. Це все виводило смертну з рівноваги. Тому вона вирішила дізнатися подробиці у Тора. З нього можна було легко витягти потрібну інформацію.
– Тор! – окликнула вона чоловіка, коли той вийшов із зали. – Стривай! – громовержець зупинився і обернувся.
– У чому справа?
– Я хотіла б з тобою поговорити.
– Про що?
– Про Торрун. Хто вона така?
– Вона воїн-вовк.
– Це я і так знаю. Мене цікавить: хто вона для Локі?
– Давня подруга, – Тор сухо відповідав на її запитання. Єлень примружила очі. – Пробач, але нехай про неї тобі розкаже сам Локі. Так буде правильніше, – промовив громовержець і пішов геть у своїх справах.
– Проблема саме в тому, що він мовчить, – промовила Єлень у тишу.
Цікавість колись погубить її. У пошуках відповіді на своє запитання Єлень розпитала всіх, кого знала, і хто міг би знати про Торрун. Але ніхто й словом не обмовився. Всі повторювали одне й те ж. І ось коли її розпачу не було меж, а в голову все частіше лізла нав’язлива думка, що між Локі і Торрун щось було, а, можливо, і досі є, – не давала їй спокою, – і дівчина вирішила прогулятися у саду.
Вийшовши на відкриту терасу, вона помітила дві знайомі фігури. Одну, принаймні, вона впізнає з тисячі.
***
– Дякую, що вистежила для мене коня, – промовив Локі.
– Дрібниці, – відмахнулася дівчина. – Він не так вже й далеко втік.
– Торрун, у мене буде ще одне прохання до тебе, – обличчя Локі посіріло.
– Щось трапилося? – голос Торрун зазвучав стурбовано.
– Війна, – сухо відповів трикстер. – Отримавши нашу звістку про шпигуна, Всебатько віддав наказ готувати війська. Через два дні ми йдемо на фронт.
– Ти міг не просити мене прикрити тебе на полі битви, я завжди це зроблю, – перебила його воїн.
– Ні, не цього разу. Доглянь за Єленню.
– Доглянути за Єленню? – невдоволено перепитала жінка.
– Молю тебе, – Локі взяв її руки у свої, – доглянь за нею. Я буду спокійний. Буду знати, що поруч з нею є хтось, хто зможе її захистити.
– Локі, не думаю, що це хороша ідея, – почала Торрун після недовгої паузи. – З нею залишаються фрейліни. Сила-
силенна прислуги. І, я впевнена, що ви повернетеся до палацу, а там дюжина вартових, врешті-решт, твоя мати. Я буду зайвою.
– Ні, Торрун, послухай, я довіряю тільки тобі. Тільки
ми знаємо всі підземні ходи у замку; ми знаємо розташування проломів між світами. І, якщо я буду на війні, то хто захистить
її від небезпеки? А небезпека буде, – Локі з надією дивився на подругу своєї юності.
– Гаразд, – погодилася вона, не витримавши погляду зелених очей. – Тільки тобі доведеться попередити її про мою, нехай і непомітну, але все ж присутність.
– Це не проблема.
***
Єлень вийшла в сад. Хотіла привітати Торрун, але, побачивши, як Локі взяв її за руки, як старанно благав її про щось, вона уповільнила свій крок, а потім і зовсім зупинилася. Дівчина сховалася за товстим стовбуром дуба і спостерігала за тим, як вони щебечуть.
Всі її думки раптом полетіли. Навколо неї все вимерло. Єлень почало морозити, хоча на вулиці стояв спекотний літній день. Як виявилося, її трясло від ненависті і злості. Вона дивилася на них, і їй хотілося вбити обох. Вона зробила два невпевнених кроки назад, а потім швидким, стрімким кроком пішла геть із саду.
Увійшовши до кімнати, вона зачинила двері. Була спустошеною. Наче у неї вирвали серце з грудей. Її охопила хвиля злості, розчарування і ненависті, що змусило Єлень змести все зі столу. Келихи, письмове приладдя, книги, які читав Локі вечорами, свічник – все полетіло шкереберть. Її всю розпирало зсередини. Не в силах тримати себе у руках, вона закричала. Впала на коліна і розплакалася.
– Леді! – скрикнула леді Кенна, побачивши її на підлозі. – Що з вами? – вона підбігла до неї і впала поруч. – Що трапилось? – фрейліна витирала її щоки руками, прибираючи прилиплі пасма волосся.
– Л–Л–Локі, – запинаючись, промовила Єлень.
– Щось із принцом? – стурбовано запитала жінка. Єлень негативно захитала головою.
– Він... Він і Торрун... – вона спробувала їй
пояснити, у чому справа, але розридалася ще більше.
– Що? – не вгамовувалася стурбована жінка.
– Вони коханці! – вигукнула Єлень.
Нова порція сліз залила її обличчя.
– Як так? – жінка здивовано дивилася на неї. – Так, припиніть плакати, – через кілька хвилин промовила фрейліна. – Я впевнена, що це якесь непорозуміння. Бути такого не може.
До кімнати увійшла Рагна і з діловим виглядом заявила:
– Принц Локі очікує леді Єлень у залі.
– Ти хіба не бачиш, що леді не у тому стані? – промовила стара фрейліна.
– Принц наказав спуститися негайно. Я лише передаю його слова, – пробелькотіла дівчина.
– Передай принцові, що я не спущуся! – втрутилася в розмову Єлень.
– Як накажете, – Рагна так само швидко вийшла геть.
***
– Леді не може зараз спуститися, – відрапортувала вона принцу.
– Негайно приведи її сюди. Вона не настільки зайнята людина, – знову наказав Локі.
– Боюсь, – почала дівчина, – вона не спуститься.
– То приведи її сюди силою, Рагно.
***
– Принц знову кличе вас, – промовила захекана Рагна.
– Зачекає! – вигукнула стара фрейліна. – Я її ніяк заспокоїти не можу. Забирайся геть звідси і передай принцу, що леді Єлень не хоче його бачити!
***
– Леді Єлень не хоче вас бачити, – доповіла служниця.
– У чому справа? – втрутилася Торрун. – Ви посварилися? – поцікавилася вона.
– Ні, – відповів Локі. – У чому справа? – запитав він у Рагни. – Скажи, що у нас гостя.
– Але...
– Я сказав – йди, – перебив її Локі.
***
– Він просив передати, що у вас гостя, - фрейліна знову повернулася у покої.
Дівчина втомлено сперлася на стілець.
– Кого там нелегка принесла? – роздратовано запитала жінка.
Єлень тим часом трохи заспокоїлася.
– Торрун, – промовила Рагна.
Почувши це ім’я, в Єлені знову розбушувалася злість. Вона різко встала з крісла і стрімким кроком попрямувала до зали.
– І мені варто було бігати туди-сюди, щоб леді, почувши ім’я гості, миттєво встала і пішла до них? – обурено промовила дівчина.
– Ой, Рагно, наближається буря... – промовила леді Кенна.
– Яка ще буря? – здивовано запитала дівчина.
***
– Єлень, чому ти так довго не спускалася? – поцікавився Локі. – Боги! Ти чого плакала? – чоловік підбіг до неї. – Що трапилося? – він розгублено дивився на дівчину.
– Ти знущаєшся з мене?! – випалила Єлень. – Я бачила, як ви щебетали у саду! – вона перевела злісний погляд на Торрун.
– Єлень, ти не так все зрозуміла, – посміхаючись, промовив Локі.
– Ні! Я все так зрозуміла. Не виправдовуйся, Локі.
– Та я і не збирався, – це була його фатальна помилка.
Єлень завмерла з розширеними очима. А потім різко розвернулася і пішла геть.
– Єлень, та ти не так все зрозуміла! – крикнув їй у спину Локі.
– Видно, ти щось їй не розповів, – промовила воїн, схрестивши руки на грудях. – Ти ж сказав: проблем не буде.
– Вона запитувала вночі, звідки ми знайомі. Я не хотів їй нічого розповідати. Ці жахи їй не потрібні.
– Але було б краще, якби ти розповів.



Олена Півненко

Відредаговано: 06.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись