Єлень: Пряжа долі

Розмір шрифту: - +

Глава 7

Минуло п’ять місяців.
Життя у столиці приносило Єлені купу незручностей. По-перше, тут весь час було багато відвідувачів. Барони і баронеси, графи і графині, князі і княгині, слуги, блазні, варта – цей список можна було продовжувати до нескінченності.
Їх присутність вводила смертну у сум’яття. По-друге, їх занадто сильно приваблював її цікавий стан. Живіт вже було дуже добре видно. Сьомий місяць, як не як.
Закінчувався жовтень. Єлень весь свій час проводила у покоях, зрідка виходила на прогулянку. Всю себе вона присвятила волонтерству. Дівчина збирала все необхідне для тих, хто втік із зони військових дій, і допомагала їм, як могла. По суті, це було першим випадком у Асґарді, адже раніше цим ніхто не займався. Всі гроші, які Локі залишив їй, вона віддавала біженцям. Більшу частину бюджету Єлень витратила на будівництво безкоштовних їдалень, а також невеликих лікарень і гуртожитків. Їй допомагала Фріґґ. Вона підтримувала Єлень у всіх її починаннях, за що смертна була їй вдячна.
З Одіном відносини ніяк не налагоджувалися. Цар був байдужим до існування Єлені в Асґарді. Але бували моменти, коли він помічав її, сердячись на неї за те, що вона хотіла допомагати біженцям. Фріґґ переконала його, та й лист Локі вніс внесок у це.
– Це марна трата грошей! – викрикнув цар одного разу. Єлень стояла перед ним, втупившись очима у підлогу. – Вони повинні працювати, а не їсти, пити і жити за рахунок царської скарбниці!
– Формально, – почала вона, – ці гроші мені залишив Локі, щоб я ні в чому собі не відмовляла. Але я не можу бачити, як інші ледве зводять кінці з кінцями, щоб прогодувати своїх дітей. Я виховувалася так, що потрібно допомагати іншим. Якщо у мене є на цю справу ресурси, чому б не допомогти нужденним?
Одін злобно дивився на неї.
– Смертні, що з вас узяти. Убогий народ, – промовив цар.
– Люди не вбогі, вони цінують життя, – огризнулася Єлень.
Того дня її настрій було остаточно зіпсовано. Вона сиділа за письмовим столом, записуючи підрахунки своїх витрат. Голова йшла обертом від кількості цифр. Дівчина підняла рукою поділ своєї нічної сорочки і сіла на ногу.
– Так, – промовила вона, – ці гроші пішли на ліки, ці – на прожиток... – вона записала суму у блокнот. – Ніколи не думала, що математика мені знадобиться так сильно в житті, – підрахувавши все, вона втомлено потерла очі.
Перед дзеркалом вона зупинилася і оглянула свою фігуру. Посмішка на обличчі з’явилася сама по собі. Постоявши кілька хвилин перед своїм відображенням, важко зітхнула. «Шкода, що Локі немає поруч», – подумала вона.
У кімнаті щось з найсильнішим гуркотом впало на підлогу. Єлень розплющила очі і різко підвелася на ліктях. Її сон був потривожений.
– Вибач, – пролунав оксамитовий голос. – Я не хотів тебе будити.
Єлень блискавично схопилася з ліжка і кинулася в обійми Локі. Вона плакала, сміялася, покривала його обличчя поцілунками, обіймала його. Вона була настільки щаслива, що передати це словами було неможливо. Як же довго тягнувся цей час, як же довго вона чекала його. І ось, нарешті, він удома; сидить поруч з нею.
Вони мовчали, насолоджуючись цією миттю, яку обидва так сильно чекали. Локі притягнув Єлень ближче до себе і сказав:
– Я живий тільки тому, що ти вірила, – Єлень притулилася сильніше до його грудей, вдихаючи його запах.
Від нього пахло дорогою. Відчувалися нотки багаття, яке розпалили на ніч. Вони сиділи ось так, мовчки, тривалий час.
– Дай мені свою руку, – наказала смертна.
Локі слухняно виконав її прохання, і Єлень поклала його руку на свій живіт.
– Штовхається, – відзначив бог.
Локі попрямував у ванну, а Єлень тим часом розпорядилася, щоб їм приготували сніданок. Служниця покірно кивнула головою і пішла геть.
Вони сиділи за невеликим круглим столиком і просто базікали ні про що. Локі розповідав смертній про битву, про те, як він жив у військовому таборі, як його ледь не вбили, і як же сильно він дякував їй за посланого чура, який врятував йому життя. Єлень, в свою чергу, розповідала про свої дні у Асґарді, та й просто несла всяку нісенітницю. Але Локі вона не набридала. Він слухав її, на якихось моментах заливався сміхом.
Так за розмовою пройшов увесь день. І вони, втомлені від балаканини, лягли спати.
***
Локі сидів за своїм письмовим столом і вже був занурений у роботу.
– Локі, – гукнула його дівчина. Він неохоче підняв голову. – Дивись, що я знайшла, – вдоволено посміхаючись, вона помахала перед його очима шахівницею, у якій задзвеніли шахи.
– Знову гратимемо на бажання? – з усмішкою поцікавився чоловік.
– Можемо і на бажання, – Єлень знизала плечами. Вона підготувала столик і шахову дошку. – Ти якими?
– Як і минулого разу.
– Що ж, – Єлень взяла пішака і тримала його кінчиками пальців деякий час, поки не підібрала гарне місце.
– Гарний початок, – помітив Локі і побив її пішака своїм.
Він вдоволено посміхнувся, і у цей момент чимось нагадував Єлені березневого кота.
***
Тор усіма силами намагався перешкодити молодій дівчині дістатися до покоїв Локі. Після того, як цей рогатий відправив її до біса на пасочки у тридев’яте царство, вона готова була порвати його на частини.
– Та почекай! – Тор схопив дівчину за руку. – Ти прекрасно знаєш мого брата і знала, на що йдеш.
– О, я тобі більше скажу: я знаю, ким він буде через п’ять хвилин! – з цими словами вона висмикнула свою руку з руки бога грому і попрямувала до своєї мети.
Тор зміг її зловити тільки біля покоїв молодшого принца.
Та спробувала вибратися з цих «обіймів смерті», і у неї майже вийшло, але він схопив рудоволосу знову. На цей раз вона якимось чином опинилася догори ногами. Тихо скрикнувши від досади, дівчина продовжила спробу втечі. В ході битви вони зачепили двері, і ті відчинилися. На них, у повному невіданні, втупилися дві особи, що грали у шахи. Повисла незручна тиша, яку рудоволоса перервала, впізнавши дівчину навпроти себе.
– Єлько? – промовила вона, виплутавшись із рук Тора.
– Так як ти смієш звертатися до моєї дружини, леді Єлені, у такому тоні?! – Локі грізно подивився на неї, і від цього погляду по тілу рудоволосої пробігли мурашки. – І що ти тут взагалі робиш?!
– Я її майже з дитинства знаю і буду звертатися так, як захочу, а прийшла я сюди, щоб убити тебе! – за такий тон Локі міг би розірвати дівчину на шматочки одним клацанням пальців, але в даний момент рудоволосій було плювати на це. – Стоп, дружина? – дівчина перевела погляд на Єлень. – Ти хоч знаєш, хто він? – і тут рудоволосу понесло. – Твої рідні божеволіють, думаючи, що тебе викрали або ти загинула десь, але, щонайменше, сподіваються, що ти повернешся, а я обшукала весь Мідґард: починаючи від твого дому і аж до Китаю, і вже місця собі не знаходила, ну не могла ж ти крізь землю провалитися?! – вона трохи зменшила крик, розуміючи, що зараз сюди збіжиться все асґардське військо. – І що виявилося? Виявилося, що ти жива-здорова і одружена з богом підступності! – обійшовши Локі, вона присіла на стілець, взяла глечик з водою і, налила у склянку, зробила кілька ковтків, намагаючись заспокоїтися. – Хоч би лист надіслала, з одним єдиним словом: «Жива», – уже спокійним голосом промовила дівчина.
Єлень піднялася зі свого місця і підійшла до вікна. Вона завжди так робила, коли не могла знайти підходящих слів.
– Що це таке? – здивовано запитала Шеррі, втупившись очима у великий живіт. – Ти це зробив?! – вона повернулася до Локі і пропалила його злим поглядом.
Локі пирхнув, схрестивши руки на грудях. Рудоволоса дівчина, з м’якими рисами обличчя, кинулася на бога підступності з кулаками.
– Та як ти посмів! Та я тебе! – кричала вона, намагаючись дістатися до Локі.
– Припинити цей цирк! – не витримавши, вигукнула Єлень. Дівчина обернулася і з подивом глянула на свою подругу. – Я шкодую про те, що не писала своїй сім’ї, – крізь сльози промовила вона.
– Єлень, – Локі підійшов до неї і притиснув до себе.
Шеррі подивилася на цих двох. Локі, хоч і мерзотник, але Єлень, схоже, його любить. І по його погляду рудоволоса зрозуміла, що він її теж. А вже якщо цей бог чимось дорожить, то буде захищати це до кінця своїх днів. А може, і більше.
Вона підійшла до них і відтягнула Локі за комір від Єлені.
– Відійди, зараза! Хотіла тебе пришити, але ти, гівно собаче, завжди викрутитися міг, – Шерідан посміхнулася. – Ну, як би там не було, я рада, що ти жива, подруго, – вона міцно обійняла Єлень.
– Схоже, – подав голос досі мовчазний Тор, який стояв біля дверей, – я тут зайвий. Піду, займуся своїми справами, – громовержець вийшов і, зачинивши за собою двері, попрямував коридором до своїх покоїв.
Єлень відсторонилася від рудоволосої.
– Шерідан, а ти звідки знаєш про дев’ять світів, і як ти тут опинилася? – Єлень стала перед нею, і було зрозуміло, що без відповіді Шерідан не відпустять.
– Ну... Це довга історія, – ухильно мовила Шеррі.
– Ні, розповідай, – Єлень схрестила руки на грудях і перегородила їй шлях до дверей, куди Шеррі, власне, намагалася прослизнути. – Шерідан, я чекаю відповіді, – голос дівчини пролунав настільки владно, що подруга злегка здивувалася цьому. Єлень, яку вона знала, ніколи не говорила владно. Вона не вміла так говорити.
– Гаразд, – Шеррі важко зітхнула, починаючи свою розповідь.
***
Шерідан Віталс – рудоволоса дівчина з круглим обличчям, кирпатим носиком, краплевидними сіро-зеленими очима і злегка повними губами – була наполовину асинья. Батько її був родом з Асґарду і, зустрівши матір Шерідан, зачав зі смертною дитину. Було це ще в ті часи, коли люди вірили в язичницьких богів. Мати Шерідан виявилася не простою смертною, а відьмою. Народилася Шеррі у важкі часи для людей. Мати її спалили на багатті, а вона, Шеррі, дивом уціліла, потрапивши в пролом між світами. Рудоволоса дівчинка потрапила до Асґарду, де прожила майже десять століть.
Шерідан була здібною. Вона швидко вчилася, особливо магії. Не обійшлося у цій історії і без Локі, який на той момент був ще дуже юний. З Шерідан у них не відразу склалися відносини. Якщо з Тором у рудоволосої були загальні теми для розмов і знущань, то ось з молодшим принцом справи йшли гірше. Вони були суперниками. Два найсильніших бойових магів Асґарду. Локі це, звичайно ж, зачепило, адже він вважав себе кращим у всьому.
Трикстер вирішив виправити цю ситуацію раз і назавжди. Він знайшов спосіб відправити Шерідан Віталс куди подалі. І відправив. У Мідґард, стежки до якого були заховані сильними чарами Одіна Всебатька. Локі ці чари вдалося обійти досить швидко, чого не скажеш про Віталс: їй довелося провести у світі смертних трохи більше ста років. За ці роки вона вбирала в себе ненависть до бога підступності і хотіла йому помститися.
Кожні двадцять років Віталс змінювала ім’я, документи і переїжджала з місця на місце. Поки одного разу не зустрілася з Єленню. Це сталося в Америці. Єлень тоді була у випускних класах, а Шеррі, користуючись своєю вічною молодістю, була вічним студентом.
Вчитися їй не подобалося, але ось відриватися з молоддю – це було їй по серцю. Єлень вона помітила не відразу. Та мало виділялася з натовпу. Весь час читала книги і старанно вчилася. Шеррі тоді прийняла її за всезнайку-ботана і спілкуватися з нею не збиралася, поки в один момент їй не довелося переступити через себе.
Це був день, який Шерідан пам’ятала дуже добре. Середа починалася з рутинних справ: з похмілля. Рудоволоса відьма сонно снувала по своїй кімнаті, розмірковуючи: йти їй на навчання, чи забити на все. Виявилося, частина її сп’янілого мозку вирішила зіграти з чарівницею злий жарт. Віталс зважилася на серйозний для неї крок: піти на заняття.
Прийшла вона якраз вчасно – на річні тести, які всі учні розбирали цілий рік, старанно вивчаючи. Шеррі ж ні до чого такого не готувалася. Вибору у неї не було. Магією в Мідґарді користувалася виключно для справ державних. Коли міняла паспорти на нові.
Шерідан сіла на вільне місце.
Вона невдоволено цикнула, отримавши свій тест і пройшлася по ньому байдужим поглядом. Розуміючи, що ні чорта не знає, вона обвела блукаючим поглядом аудиторію і натрапила на неї. На ту русяву дівчину, яка весь час була з книгою у руках. Вона сиділа по ліву руку від Шерідан, уважно вчитуючись у тести. Вид її здався Шерідан дуже навіть задумливим і розумним.
– П-с-с, – видала звук Шеррі. Дівчина по ліву сторону не відреагувала. – Гей, – пошепки промовила Шеррі.
Дівчина спершу покосилася на неї, а потім злегка повернула голову у бік відьми. Рудоволоса посміхнулася.
– Привіт. Я Шеррі. Ми навчаємося разом.
– Якщо ти думаєш, що я дам тобі списати, то дідька тобі лисого, – відповіла Єлень, відвернувшись від відьми.
Шерідан деякий час переварювала інформацію. Розуміючи, що відповідей їй не перепаде, відьма вирішила насолити жаднюзі ботану. Вона тихо прошепотіла заклинання і поворушила пальцями правої руки.
Але її заклинання не подіяло. Вона це помітила по тому, як від аури русявої відбилися її блакитні іскорки заклинання. Шеррі відвернулася від дівчини і задумалася, забувши про тест.
Після тесту, на який Шерідан було плювати, відьма вирішила простежити за Єленню. Помітила її у компанії брюнетки, з якою русява добре ладила. Були вони подругами. Чародійка повернулася додому, в свою квартиру, намагаючись усвідомити те, що трапилося. Смертна людина не змогла б встояти від її магії. По-перше, люди слабкі, а по-друге – тупі. Єлень до їх числа не входила.
Довго думати відьма не любила. Вирішила стежити за цією смертною. Стежила. Цілий тиждень приходила на заняття, розуміючи, що вона помилялася з приводу Єлені. Була та зовсім не ботаном, а навіть навпаки – мала невелику популярність серед своїх. Шеррі так само помітила на її шиї медальйон у вигляді вовчої лапи. Знала, до якого бога цей символ належав. Не вірила, що Єлень могла поклонятися язичницьким богам, бо ж часто ходила до церкви разом з батьками.
Доля, зглянувшись над відьмою, вирішила дати тій шанс розібратися остаточно.
Наступної середи, коли Шерідан прийшла на заняття, викладач оголосив список тих, хто здав і не здав тести.
– Хелена Фрейзер, – Шеррі краєм ока подивилася на дівчину, яка сиділа ліворуч від неї. – Дуже добре.
Єлень злегка посміхнулася, але тут же опанувала себе.
– Шерідан Віталс, – оголосив викладач. – Незадовільно. Вам, міс Віталс, доведеться займатися в позаурочний час. Думаю, міс Фрейзер, яка єдина добре написала тест, погодиться допомогти вам підтягнути хвости. А їх у вас, міс Віталс, занадто багато.
Шеррі вперше зраділа тому, що буде вчитися. Єлень ця думка не порадувала. Зовсім.
– Ну що? – пролунав голос Шеррі біля Єлені.
Всі вже збиралися йти. Єлень теж хотіла по-тихому піти. Не вийшло.
Шерідан перегородила їй шлях до виходу.
– Коли розпочнемо? – поцікавилася рудоволоса.
Єлень важко зітхнула.
– Слухай, я б з радістю тобі допомогла, але у мене у самої купа домашньої роботи. І повір мені, те, що я написала тест на відмінно, ще не означає, що я всезнайка.
– Я цього не говорила, – перебила її Шеррі. – Слухай, Хелено... До речі, чому Хелена? Тебе всі називають Єленню, – рудоволоса дівчина знову важко зітхнула.
– Тому що Єленню мене нарекли після мого народження.
– Окей. Проїхали. Та куди ти так поспішаєш?! – Шеррі знову довелося перегородити дорогу дівчині.
– Чого ти хочеш? – прямо запитала Єлень.
– Від тебе? Нічого. Просто хочу подружитися, якщо... Якщо можна.
Шеррі вміла контролювати свою міміку і емоції. Викликати жалість для неї було легким завданням. Єлень мовчки дивилася на неї вивчаючим поглядом.
– У тебе амулет гарний, – помітила Шеррі, а про себе відзначила, що оберіг дівчини був срібним і налаштованим на захист русявої. – Що він означає?
Шеррі заглянула їй прямо в очі, намагаючись побачити її справжню сутність. Отримала дулю з маком. Амулет на шиї дівчини не давав відьмі такої можливості.
– Нічого особливого, – Єлень швидко сховала оберіг за пазуху. – Гаразд, Віталс, – продовжила вона, – я допоможу тобі з навчанням. Але не сьогодні. На сьогодні у мене вже є плани.
Шерідан хотіла заперечити, але тут з’явилася брюнетка, з якою Єлень дружила.
Вони привіталися. Брюнетка, широко і чарівно
усміхаючись, простягла Єлені коробку, красиво упаковану і перев’язану бантом.
– З днем народження, подруго! – вигукнула брюнетка. – Знаю, подарунки дарують увечері, після вечері, але я не могла дочекатися побачити твоє обличчя. Відкривай, скоріше.
Єлень акуратно розкрила коробку. У ній був наповнювач із мішури. Брюнетка загадково посміхалася. Шерідан спостерігала за тим, що відбувається. Єлень порилася рукою у мішурі, поки не натрапила на свій подарунок. Дістала. Заверещала від радості і кинулася обіймати брюнетку. Шеррі не встигла розгледіти подарунок.
– Це саме те, про що я так довго марила! Дякую, Роуз! – верещала від радості русява.
Вона відсторонилася від подруги і почала розглядати книгу.
Шеррі посміхнулася. На обкладинці було написано: «Скандинавська міфологія». Шеррі, користуючись таким знанням, з легкістю втерлася у довіру до смертної. Знала про неї тепер багато. І з цього «багато» робила висновки.
На початку їх дружби вона користувалася добротою Єлені, часто використовуючи дівчину в своїх махінаціях. Але в момент, коли русява дівчина на ім’я Єлень пропала безвісти – Шеррі зрозуміла, що втратила подругу. Єдину вірну подругу.
Кілька тижнів відьма хандрила і не хотіла нічого робити. Без Єлені життя її стало нестерпно нудним. Вона раз у раз перегортала їх листування, то посміхаючись, то плачучи.
Зрештою, коли поліція вкотре сказала, що слідів дівчини немає, відьма вирішила сама вирушити на її пошуки.
Почала з місця народження її матері. У цієї сім’ї було багато таємниць. Вона це відчувала.
***
– Ти хотів позбутися моєї подруги?! – після останнього слова в розповіді Шеррі Єлень повільно обернулася до Локі.
Той сидів у кріслі з таким виглядом, ніби він ні в чому не винен.
– Я не знав, що це, – чоловік ткнув пальцем у бік Шеррі, – твоя подруга. Вона дуже напаскудила мені.
– Не бреши мені, Локі! – випалила Єлень, сама того не очікуючи.
Зазвичай вона намагалася говорити з ним спокійно.
– Ти знав про мою подругу Шеррі!
Шеррі весь цей час стояла мовчки, переступаючи з ноги на ногу.
– Єлень, – подала вона голос, – не кричи на нього. Він і справді не знав, що я твоя подруга. У мене було багато імен. Потрапивши в Асґард, я представила себе, як Ільгіза. Коли потрапила до Мідґарду, перші двадцять років звалася Девора, потім – Санта і Блер, поки нарешті не наважилася взяти своє справжнє ім’я – Шерідан. Виходить, що звуть мене: Шерідан Ільґіза Санта Блер. Віталс – не моє прізвище. Я й гадки не маю, як звали мого батька. Він трахнув мою маму і пішов. Я його ніколи в житті не бачила.
Єлень мовчки опустилася у крісло. Все це було вже несмішним.
– Стоп, – Шерідан різко обернулася. – Я що, захищаю цього божка? Єлень, ти погано на мене впливаєш.
– Це все так заплутано, що я зрозуміти нічого не можу. Ти – наполовину богиня, ще й відьма на додачу. Цей, – вона вказала на Локі, – чистокровний бог. А я – чистокровна смертна, яка просто заглянула на ваш бенкет. Незрозуміло як.
– До речі, тепер твій час розповідати свою історію, Єлень, – зажадала Шеррі.
І Єлень розповіла. Все до найменшої деталі.
Шерідан Ільґіза Санта Блер, а коротше, Шерідан Віталс, слухала її уважно, задумавшись.
– От якось так, – закінчила смертна свою розповідь.
– Та-а-к... – протягла Шеррі. – Дійсно, заплутана історія. І навіть ти, Локі, не зміг розплутати цей вузол? – Локі заперечливо похитав головою. – М-да-а... Навіть не знаю, що і сказати з цього приводу. Все це дуже дивно. Ти дивна, Єлень.
– Я? – здивовано запитала смертна, тикаючи пальцем у себе. – І це говорить мені напівбогиня?
– Ти не так мене зрозуміла. Я мала на увазі, що ти, видно, особлива. Раз потрапила до Асґарду. Може, у твоїй крові є божа кров? – припустила Шеррі, скоса поглядаючи на трикстера.
Той її погляду не зрозумів.
– У будь-якому випадку, це потрібно розгадати.
– Я не хочу, – промовила Єлень, збентеживши своїми словами двох магів.
– В сенсі? – перепитала Шеррі.
– Не хочу втручатися в цей клубок. Щось мені підказує, що добром це не скінчиться, а ти ж знаєш, Шеррі, що коли я
щось тривожне відчуваю, то воно збувається.
– Добре. Гаразд, – Шерідан відступила, розуміючи побоювання Єлені. Знала, про що їй натякає подруга.



Олена Півненко

Відредаговано: 06.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись