Єлень: Пряжа долі

Розмір шрифту: - +

Глава 8

День видався погожим. Осіннє сонце осяювало своїми теплими променями весь Асґард. Маленькі непомітні пташки мило щебетали, спритно перестрибуючи з гілки на гілку. Дерева скидали своє пожовкле листя, а осінній прохолодний вітер підхоплював їх на льоту і ніс в незвідану даль. Асґардський палацовий парк як ніколи був сповнений асами і асиньями. Всі вони снували алеями, насолоджуючись останніми теплими днями. Єлень і Шеррі були не виняток.
Проходячи повз веселих асів, Єлень запитала:
– Як вони?
Шеррі не відразу зрозуміла її. Вона дивилася на подругу з цілковитим нерозумінням.
– А! – вигукнула вона і вдарила долонею себе по лобі, – гадки не маю. Коли я їхала, вони були сповнені відчаю.
Єлень зробила гучний вдих і важко зітхнула. Деякий час вони йшли мовчки.
– Я б хотіла розглянути весь асґардський замок. Та й околиці теж, – почала Шеррі, порушуючи їх мовчання. – Не складеш мені компанію? – вона з надією глянула в очі смертній.
– Краще попроси про це Тора або Локі. Я не дуже добре знаю це місце.
– Так навіть краще! – очі чародійки заблищали від радості. – Згадаймо минулі часи, – мовила вона і задумалася, ніби повертаючись в ті дні, коли вони шукали пригоди на свої дупи.
– Шеррі, боюся, це неможливо. Я не зможу стрибати по дахах і так само вправно підійматися на паркани, як робила це раніше.
– Але чому? – вона дивилася на Єлень з нерозумінням.
– Якщо ти ще не помітила, то я при надії, – прошепотіла дівчина і захихотіла.
– От же бісова душа! – вилаялася подруга. – І тут він встиг напаскудити!
– О, боги! – Єлень закотила очі.
– Знаєш, я тебе по всьому світу шукала. Норвегія стала останнім пунктом у моїй подорожі. Ти завжди говорила, що хочеш туди поїхати, і мені потрібно було б відразу почати з неї, але, знаючи твій мінливий настрій, ти могла податися куди завгодно.
– Ти вирішила почати пошуки з лісу? – поцікавилася Єлень.
– Так. Ти ж хвора на всю голову! Хто тебе знає, що ти там задумала у своєму казанку, – жартома відповіла Шеррі.
Вони йшли парком. Ноги привели до давно покинутого замку. Він був набагато менший за палац Одіна Всебатька, та й виглядав непрезентабельно. Схоже на те, що в його стінах давно ніхто не жив.
– Ходімо всередину, – промовила Шеррі і рушила вперед.
– Стій! – Єлень смикнула її за руку. Подруга невдоволено подивилася на неї. – У ньому давно ніхто не жив. Дах валиться. Он, подивися, – смертна вказала рукою на дах замку. Той був у жалюгідному стані, і ще трохи, міг би впасти комусь на голову.
– Уті-путі, мамині шмаркулі, – промовила Шеррі. – Коли це тебе зупиняло?
Єлень обдарувала її вбивчим поглядом.
– Так, спокійно, Єлень. Я зрозуміла. Не йдемо, значить – не йдемо, – Шеррі швидко звернула зі стежини, яка вела до замку.
– Отож бо, – вдоволено, але зі строгими нотками у голосі промовила Єлень.
– Позбавляєш мене останніх радощів життя, – пробурчала чародійка.
– Теж мені радість – померти від кам’яної брили. Романтика!
– Та що ти розумієш! Це ж так класно: старий замок, з віковою історією, з примарами і таємницями!
Для повноти ефекту Шеррі загула, як привид, на вухо Єлені. Смертна відмахнулася від неї рукою і продовжила йти далі.
– А раптом якийсь багатий лорд, з якого-небудь стародавнього клану залишив там свої скарби? – в очах Шеррі так і заблищали золоті пенні.
Єлень похитала головою, і глянула на небо: воно було чистим, без жодної хмарини. Десь пролетіла зграйка пташок.
– Ти мене не слухаєш, – помітила Шеррі.
– Я слухаю тебе, просто звучить це все, як дешева казка.
– Ой, ой, ой! Хто б говорив! Ти казкарка ще та, – вона ляснула Єлень по плечу.
– Що так, то так. Але на твоєму місці я б туди не потикалася. Все-таки будівля в напівзруйнованому стані. Хтозна, що може трапитися.
– Ти мухоморів об’їлася? – Шеррі почала пильно оглядати її обличчя на ознаки отруєння. – Коли це ти хвилюватися за життя навчилася?
Єлень промовчала. Вони знову продовжили свій шлях.
– І все ж, я б хотіла подивитися палац Всебатька, – не вгамовувалася Шеррі. – Цікаво ж, чи змінилося щось з того разу?
– Ну, я думаю, влаштувати тобі екскурсію по парку я можу, – промовила Єлень, крокуючи далі по бруківці. – Ми з Локі часто гуляли в ньому.
– Добре, ходімо, – моментально погодилася чародійка.
Вони прямували все далі і далі по паркових доріжках, раз у раз натикаючись на асів. У Шеррі не закривався рот, а Єлень любила слухати розповіді.
– Сонце заходить, – промовила Єлень, стоячи на пагорбі і насолоджуючись останніми променями цього дня.
– Я так не хочу повертатися до замку, – зізналася Шеррі. – Тут так гарно.
– Доведеться.
Постоявши ще трохи, вони все ж зібралися з силами йти назад. Вечірній вітер був холодним і безжально тріпав волосся і одяг.
– Трясця вашій матері! Чого ж так холодно? – пробубоніла Шеррі, закутуючись сильніше у свою накидку. – Хіба тобі не холодно? – поцікавилася вона у подруги.
– Я тут вже рік і до місцевого клімату звикла.
– Ну, те, що ти холоднокровна істота, я зрозуміла ще у школі.
– Дуже смішно.
– Ні, я серйозно. Це ж якою людиною треба бути, щоб мати крижані руки і холоду не боятися!
– Я напівкровка, – віджартувалася Єлень.
– Ти ще скажи, що принцеса йотунів*, – пирснула зі сміху Шеррі.
– Шеррі, жарт не вдався.
Холодний вітер застав їх зненацька. Це змусило дівчат рухатися швидше.
Важко дихаючи і регочучи, вони увійшли до невеликої зали, де сиділи Тор і Локі. Ті про щось яро сперечалися, але, запримітивши дівчат – замовкли.
– Де ви були так довго? – сухо вимовив Локі, не дивлячись у їхній бік.
– Ми гуляли, спілкувалися, – відповіла Єлень, знімаючи свій плащ.
Вона підійшла до чоловіка і сіла поруч.
– Вже стемніло, – помітив Локі.
– Так, – не заперечувала Єлень.
В цей час Шеррі сіла біля Тора.
– Завтра свято Самайн**. Вам не варто було гуляти так довго, – втрутився в розмову Тор.
– Самайн... – задумливо протягнула Шеррі. – Це ж мідґардський Хеллоуїн.
– Саме так. Напередодні цього свята всі злі духи і привиди вилазять зі своїх могил і гробниць. Видовище не для людей зі слабкими нервами, – продовжив Тор. – Ось ми одного разу з Локі, будучи ще дітьми, помітили одного такого. Він був так знівечений, що ми зі страху трохи не напудили у штани!
– Тор, не варто, – зупинив його Локі.
– Ні, ні. Розкажи, Тор, – вмовляла Шеррі.
– П’явко, не лізь! – процідив Локі крізь зуби.
– Але я теж хочу послухати цю історію, – обурилася Єлень. – Розповідай, Тор.
Тор почекав, явно очікуючи коментаря брата, але потім продовжив.
– Це була осінь, як зараз пам’ятаю – дощова і грозова. Блискавки то тут, то там спалахували у вікнах, а грім гуркотів так, що здавалося, небо ось-ось розірве на частини. Тоді нам не спалося. Ми обговорювали страшилку, яку почули від сільських хлопчаків. Вони розповіли нам про примару Самайну. Щоночі, перед Самайном, привид виходить зі своєї могили і блукає по своєму замку. Зараз цей замок напіврозвалений. Ви, напевно, його бачили, якщо гуляли у парку.
Обидві дівчини схвально кивнули.
– Так ось, – продовжив Тор, – ми довго обговорювали це, поки одного разу не вирішили розвідати все. Ми непомітно прокралися повз сплячу варту, пробігли довгим коридором і спустилися в підземелля. Йшли недовго. Локі знав всі ходи, а пройдений нами шлях відзначав дрібними позначками крейди на стінах, щоб упевнитися у поверненні додому. Коли дісталися до потрібних дверей, ми відчинили їх. Це далося нам нелегко. Увійшовши всередину приміщення, ми довго стояли на місці. Там було холодно, сиро, а повітря – затхле. Постоявши ще трохи, вирішили йти далі. Крокуючи коридорами старого замку, нам здавалося, що ніякого привида не існує, і що все це видумали діти, щоб залякувати своїх друзів. Але коли заблищала блискавка, в одному із залів ми виявили Його. Його розколота голова повернулася в наш бік. Він побачив нас і попрямував назустріч. Привид щось бубонів, простягаючи свої кістляві руки. Ми кинулися бігти, але двері перед нашим носом зачинилися. Ми опинилися у пастці. – Єлень притулилася до руки Локі. – Тоді ми вирішили бігти через вікно. Але і воно, як на зло, зачинилося. У кімнаті запанувала темрява. І тільки зміни навколо нас говорили, що привид був поруч. Ми чули його бурчання, стогони, незрозумілі звуки. Він гримів всім, чим тільки можна було, а потім зник. Коли ми повернулися до своїх покоїв, то виявили дивне послання від примари – кривавий відбиток руки на стіні.
– Жах який, – промовила Єлень, здригаючись всім тілом.
– А мені сподобалося, – вдоволено промовила Шеррі.
Локі багатозначно хмикнув.
– Якщо хочеш, можу дорогу показати, – пожартував він. – Ото привид зрадіє новій жертві.
Шеррі скривилася.
За вікном гримнуло так, що аж вуха заклало. Єлень підскочила на місці і скрикнула, коли хтось поклав свою руку їй на плече. Локі розреготався.
– Йди геть, дурню! – вона відштовхнула його від себе і ображено відвернулася.
– Тор, продовжуй далі. Я впевнена, що це ще не кінець, – мовила Шеррі.
– Наступного ранку, – продовжив громовержець, – коли ми прокинулися, кривавих відбитків було більше. Вони закарбувалися на всіх стінах, меблях – на всьому, що знаходилося у кімнаті.
За вікном знову заблищала блискавка, а кілька свічок, через раптово відчинене вікно – погасли. Єлень знову притиснулася до Локі. Тор піднявся зі свого місця і зачинив вікно, але свічки запалювати він не став. У залі запанувала напівтемрява.
– Як би ми не намагалися позбутися тих кривавих знаків, вони весь час з’являлися. Знову і знову, поки одного разу привид не прийшов по наші душі! – Тор обвів усіх своїми очима василькового кольору і хитро посміхнувся. – Але ми були хитрішими. Знали, що він прийде за нами, і тому заздалегідь підготували для нього сюрприз. Локі вже тоді славився своїми магічними здібностями. Зробити пастку для примари не склало для нього особливих труднощів. Ми дочекалися півночі. І ось, коли куранти пробили рівно дванадцять разів, – він з’явився. Привид так само щось бубонів і гримів своїми ланцюгами. Його кістляві руки знову потяглися до нас, але Локі спритно вивернувся з його лап і заманив у пастку. Привид кричав, гарчав, бився об стіни свого нового будинку, але вибратися звідти ніяк не міг. Обнадіяні перемогою, ми лягли спати, але на ранок – примари у пастці не виявилося. Він зник і більше не з’являвся.
– І це все? – обурено промовила Шеррі. – Я думала, буде щось кривавіше.
Локі хотів їй щось сказати, але Єлень смикнула його за руку. Чоловік обдарував дівчину незадоволеним поглядом і лише пробурмотів щось невиразне.
– Знову вигадка! – ляпнула Шеррі.
– Нічого не вигадка! – заперечив Тор. – Це чистої води правда!
– Ой, звичайно, так я і повірила!
***
Чоловіки трохи збавили темп і знову почали про щось сперечатися, а Єлень і Шеррі вирвалися вперед, теж шушукаючись.
– Я хочу вивідати у них, як пройти у той замок, – прошепотіла Шеррі на вухо Єлені так тихо, нібито боялася, що їх почують.
– І що ти хочеш мені цим сказати? – Єлень оцінила змовницьку посмішку Шеррі. До добра це не доводило ніколи.
– Ми прокрадемося у той замок.
– Ні, ні. Хочеш, йди туди сама, я з тобою не піду. Мені ще не вистачало передчасних пологів.
– Ну, Єлень, ну будь ласка.
– Ні. І не проси мене більше про це.
– Так ти, що ж, злякалася?
– Ні.
– Ти злякалася. Повірила в примару Самайну і злякалася.
– Нічого подібного.
– Злякалася, злякалася. Мабуть, полізеш до цього, – вона кивнула головою у бік Локі, який про щось сперечався з Тором, – в обійми вночі, щоб не так боятися?
– Так, полізу. Тобі розповісти, що буде далі? – Єлень подивилася на неї з глузуванням.
– Не треба, – тихо промовила Шерідан.
Вона терпіти не могла розмов про секс. Коли суперечка доходила до чогось приватного, до чогось інтимного, Єлені коштувало лише тільки згадати про фізичний зв’язок чоловіка й жінки, як Шеррі зразу відмахувалася і просила припинити.
Вони йшли далі коридором. Чоловіки зупинилися десь позаду, і дівчата чули їх ледь приглушені голоси.
– Єлько, - почала Шеррі, – ну, давай, сходимо туди.
– Ні.
– Ну, будь ласка! Обіцяю, що ми не будемо довго там блукати. Просто, хоча б одним оком глянути. Хоча б крапельку, – чародійка починала нити, як маленька дитина. Знала, що Єлень це дратує.
– Я сказала – ні. Хочеш, йди, я тебе не тримаю, але я туди не піду.
– Ну, будь ласка.
– Ти що ж це, злякалася? – з глузуванням в голосі запитала смертна.
– Ні, просто удвох цікавіше.
Єлень йшла мовчки.
– Ну, то що, ми підемо туди? – не вгамовувалася Шеррі.
– А якщо Локі прочитає мої думки?
– Не прочитає, – відмахнулася чародійка.
– Впевнена? – перепитала Єлень.
– Звичайно, якщо ти не будеш про це думати, – смертна закотила очі. – Ходімо?
– Ні, ні, і ще раз ні.
– Ми підемо, – стверджувально мовила Віталс.
– Ні, – Єлень йшла навідріз, бо їй ці пригоди зараз були непотрібні.
– Зустрічаємося за тридцять хвилин до півночі. Я за тобою зайду, – промовила чародійка і вертко забігла до своїх покоїв.
– Нормально.
Смертну наздогнав Локі.
– Про що ви сперечалися з Тором? – поцікавилася Єлень, коли вони порівнялися.
– Та так, дрібниці.
– Сподіваюся, ці дрібниці не стосуються Шеррі? – Локі зам’явся з відповіддю. – Локі, скажи мені, у чому справа?
– Я скажу прямо, Єлень. Твоїй подрузі тут не місце.
– Її відправлять назад?
– Поки що ні. Одін думає над цим. Тор не хоче відпускати Шеррі, а я її на дух не переношу.
Вони повернулися у покої і, трохи побалакавши, лягли спати. Морфей не відразу забрав Єлень до свого царства, а ось Локі дуже навіть пощастило. Дівчина лежала поруч, загорнувшись з ніг до голови ковдрою, і слухала, як він мило сопів. Через деякий час її повіки почали важчати, і вона провалилася у дрімоту. Прокинулася Єлень через те, що її хтось смикав за руку. Вона відкрила очі і сонно подивилася на того, хто розбудив її.
– Тихіше, – прошепотіла вона. – Не розбуди цього, – Шеррі кивнула головою у бік мирно сплячого Локі.
Єлень перевела погляд на чоловіка, досі не розуміючи, що відбувається.
– Якої холери ти тут робиш? – невдоволено запитала смертна.
– Тебе буджу, – відповіла чародійка. – Адже ми домовилися йти до замку. Забула?
– Я з тобою нікуди не піду! – відрізала Єлень і сильніше закуталася у ковдру.
– Ні, підеш! – Шеррі смикнула за край ковдри, і вона злетіла зі смертної і бога.
Локі невдоволено повернувся на другий бік, а потім пробубонів:
– Єлень, віддай ковдру, – дівчата мовчали, чекаючи того моменту, коли Локі знову міцно засне.
– Шеррі, я з тобою нікуди йти не збираюся! – шикнула смертна.
Чародійка підло посміхнулася у відповідь.
***
– А, щоб мені пусто було, якщо я ще раз погоджуся на таке! Нехай у мене нижче пупка скрутить! – бурчала Єлень собі під носа, неохоче крокуючи поруч з Шеррі холодним коридором.
– Тихіше, – чародійка зупинилася, визирнула з-за рогу, а потім знову попрямувала коридором.
– Ти ж не вірила у цю історію, з якого такого дива ти передумала?
– Я люблю перевіряти все на власні очі, хіба забула? – Шеррі добродушно усміхнулася смертній.
– Ти ж не повірила Тору.
– Так, але це не означає, що я не хочу побачити примару, – Єлень закотила очі, дивуючись її логіці. – А ось і двері в підземелля, – відрапортувала Шеррі.
Чародійка відкрила двері, і вони пройшли всередину таємного ходу.
– Тут темно, як у дупі троля! – пробурчала Єлень, обережно ступаючи по кам’яній підлозі.
– Ну, я там ніколи не бувала, але зараз стане світліше.
Віталс дістала з-за поясу великий ліхтар і засвітила його. Єлень трохи завагалася, але потім пішла за подругою.
– Локі мене вб’є.
– Не раніше, ніж мене.
Вони йшли темним коридором. Раз у раз під ногами прослизали щури, а на стінах було повно мокриць.
– Шеррі, – звернулася Єлень до подруги, – давай повернемося до палацу, поки ми не заблукали, – вона гидливо озирнулася навколо.
– Ні, – відповіла відьма і впевнено попрямувала вперед.
– Щоб тебе вкрали ще з дитячого горщика! – пробурчала смертна і пішла слідом за Шерідан.
– А ось і двері! – радісно вигукнула чародійка.
– Шерідан Віталс, колись ти пошкодуєш про те, що витягла мене на пошуки пригод.
– Єлень Фрейзер, – Шеррі повернулася до неї, – заспокойтеся, – жінка широко посміхнулася і відчинила двері.
Вони увійшли в старий замок. Неприємний запах ударив у ніс. Єлень скривилася і приклала до носа хустинку. Шеррі впевнено продовжувала просуватися по замку. Його стіни давно обплутав плющ, а під ногами шелестіло опале листя. Через вікна, скло яких було вибито, влітав холодний нічний вітер.
– Шеррі, мені тут не подобається, – прошепотіла смертна, порівнявшись з подругою.
Обличчя Шерідан, осяюване світлом ліхтаря, жадало пригод. Чародійка нічого не відповіла. З довгого коридору вони вийшли до великої зали. Шеррі почала водити рукою в різні боки, освітлюючи все приміщення.
– Якого хріна?! – пролунав чоловічий незадоволений голос.
Шеррі відразу освітила те місце, з якого почувся звук. Чоловік прикривав обличчя руками, бо світло від ліхтаря засліпило йому очі.
– Єпископ шістнадцятий! – вигукнула Єлень і відскочила.
– Хто ви? – запитала Шеррі, розглядаючи чоловіка.
– Зустрічне питання, – пробурмотів той.
Він голосно гикнув, а потім сів зручніше. Почухав свою голову, втупившись у них поглядом, а потім знову гикнув.
– Ось тобі і весь привид Самайну! – нарікаючи, промовила Шеррі. – Ходімо додому, – вона розвернулася і зробила кілька кроків, але чоловічий голос змусив її призупинитися.
– Ви шукаєте привида Самайну? – перепитав чоловік, а потім розкотисто засміявся.
Він сміявся довго, поки не вдавився слиною і не почав кашляти.
Єлень і Шеррі перезирнулися.
– Дорослі баби, а привидів шукають! – він ляснув себе рукою по стегну і знову розреготався.
– Ми не шукаємо, а перевіряємо, – діловито виправила його Шеррі.
– Скільки років живу у цьому замку, ні разу не зустрічав цієї примари, але побувати примарою мені доводилося, – зізнався чоловік, ігноруючи Шеррі.
Він піднявся зі свого місця і представився:
– Мене звуть Колум, – він злегка посміхнувся дівчатам. – До ваших послуг.
– Я ж казала, що Локі і Тор усе вигадали. А ти ще й повірила у все це.
– Це я повірила? – перепитала Єлень. – Хто кого потягнув сюди? Забула?
Єлень зробила крок у бік Шерідан, склавши руки на грудях. Чародійка позадкувала назад, піднімаючи руки вгору.
– Спокійно, – промовила вона. – Ти повірила, я повірила – всі повірили.
– Кхм, – почулося з боку Колума.
Чоловік так і продовжував стояти на своєму місці.
– Пробачте нас, містере Колуме, – почала Єлень вибачатися, – ми не хотіли вас потурбувати.
– О, ні, ні. Що ви! – відрізав чоловік. – До мене давно ніхто не навідувався, – його обличчя осяяла добродушна посмішка. – Прошу, сідайте, – він висунув два стільці з-за невеликого столика. – Прошу, – тримаючись за спинку одного зі стільців, повторив він. – Правда, не маю, чим вас пригостити, милі дами.
– Дякуємо за вашу гостинність, але нам потрібно повертатися, – відповіла Єлень.
Чоловік відразу спохмурнішав. Він засунув назад стільці, а сам сів на край невеликого ліжка.
– Скільки тут живу, ніхто і ніколи не приходив до мене.
Містер Колум був чоловіком років п’ятдесяти на вигляд. Невисокого зросту, широкоплечий і з невеликим пивним животом. Його обличчя було поцятковане безліччю зморшок; волосся збилося в копицю. На його старому обличчі красувалася довга сива борода, в колір волосся на голові. Очі його були маленькими і переповненими сумом.
– Містере Колум, – звернулася Єлень до нього, – прошу вас, не турбуйтеся, – чоловік перевів на неї свій погляд. – Давайте зробимо так, – подумавши, продовжила смертна, – завтра я і моя подруга Шеррі прийдемо до вас у гості. Як вам така ідея?
Обличчя містера Колума миттєво набуло радісного вигляду.
– Це було б чудово! – викрикнув він і підскочив зі свого місця.
***
Розпрощавшись з містером Колумом, вони повернулися назад до палацу.
– Навіщо ти пообіцяла йому, що ми прийдемо завтра? – запитала Шеррі у подруги, коли вони йшли по вузькому потайному коридору.
– В якийсь момент, – почала Єлень, – мені стало шкода цього чоловіка.
– Т-а-а-к... – протягнула чародійка. – З бомжами ми ще не возилися.
– Формально, він не бомж, – заперечила Єлень. – У нього є дах над головою, так що...
– Все одно суть справи це не змінює, – перебила її Шеррі.
– Знаєш що, Шеррі? Якби не ти, ми б його і не зустріли, – злісно прошипіла Єлень і, обернувшись, тицьнула в неї вказівним пальцем.
Шеррі промовчала. Дівчата тихо і непомітно пробралися до замку, успішно минули варту і попрямували по своїх покоїв.
Увійшовши в покої опального принца, Єлень намагалася все робити максимально тихо.
– Де ти була? – пролунав оксамитовий баритон.
– А най би тебе пранці з’їли! – вигукнула вона і підстрибнула від переляку. – Чого ти мене так лякаєш?
Єлень повернулася у бік Локі. Той сидів у кріслі і читав якусь книгу.
– Де ти була? – знову запитав він.
– На кухні.
Локі шумно видихнув і відклав книгу в бік.
– Якщо будеш багато їсти вночі, то станеш такою, як леді Кенна, – промовив бог і підійшов до смертної.
Локі поклав свою долоню на її живіт і, посміхаючись, дивився Єлені в очі. Під поглядом пари зелених очей вона мимоволі збентежилася. На її обличчі з’явилася ледь помітна посмішка. Вони лягли у ліжко і заснули, проспавши до самого обіду, поки їх спокою не завадила Шеррі.
Дівчина була явно чимось невдоволена, як встигла помітити Єлень спросоння.
Локі гнівно пирхнув і пробурмотів щось грубе собі під ніс.
– Якого дідька?! – запитала смертна, відкидаючись назад на подушки.
Шеррі підійшла до узголів’я ліжка і почала пильно дивитися на подругу. Локі встав з ліжка і пройшов до ванної кімнати.
– Забула чи що? – запитала вона. – Нам потрібно закінчити одну справу.
– Я пам’ятаю, – промовила Єлень, потираючи очі.
З горем навпіл, вона піднялася з ліжка і причепурилася. Вона з Локі поснідала, чи то – пообідала, і, нічого не сказавши богу підступності, покинула покої.
Цього разу, щоб не привертати зайвої уваги варти, вони вирішили, що зайдуть у старий замок через вулицю. Вхід до нього вони все одно відшукали ще вчора, так що це не склало їм великих труднощів.
Дівчата спокійно вийшли з палацу, прямуючи стежкою, яка вела до замку. Дорогою їм ніхто не зустрічався, погода була не та. Сильний, холодний, пронизливий до кісточок вітер змушував більшість сидіти у палаці, але тільки не їх, і не вартових, які неохоче снували під стінами палацу, намагаючись сховатися від холодних поривів вітру.
Відчинивши важкі двері, дівчата пройшли всередину замку.
– Павутиння, – гидливо прошипіла Єлень, прибираючи його зі свого обличчя.
Шеррі багатозначно хмикнула. Вони рушили далі коридором. Кожен крок робився з точністю і обережністю, а очі раз у раз поглядали на стелю. Дерев’яні віконниці страхітливо заскрипіли. По замку пронісся протяг. Єлень злегка здригнулася, відчувши на собі його холодний подих. Шеррі накинула на голову шарф. Дівчата просувалися далі, відшукуючи потрібний їм коридор.
– Ось він, – промовила Шеррі і пішла вперед.
Єлень – за нею.
– Містере Колуме? – промовила Єлень, увійшовши до великої зали. Шеррі йшла позаду, щось бурмочучи собі під ніс. – Його тут немає, – помітила смертна, обернувшись до подруги.
– Ну, нема, значить нема, – чародійка розвела руками в боки. – Ходімо звідси.
Шеррі розвернулася і зробила крок у зворотний бік, але Єлень її зупинила.
– Ні. Вже якщо пообіцяли, то повинні його дочекатися, – твердо вирішила смертна.
Шеррі нервово зітхнула.
– Ну ось чого ти така вперта? – запитала вона, хоч і знала, що Єлень на це питання не відповість.
Розташувавшись на двох стільцях, які стояли біля старого вікна, чекали на містера Колума. Але ніхто не приходив. І навіть через кілька годин – у замку нікого, крім них, не було.
– Так, усе! – Шеррі підскочила зі свого місця. – Мені набридло чекати. Я повертаюся назад, – вона впевнено попрямувала до дверей, але зупинилася біля самого порогу.
Чародійка різко обернулася до Єлені і обдарувала її незадоволеним поглядом.
– Ти так і будеш тут сидіти? – поцікавилася вона. Її ліве око нервово смикалося. Вона витріщила на Єлень свої сіро-зелені очі і пильно дивилася на неї.
– Що ж... – почала смертна і піднялася зі свого місця.
Вона ще раз обвела кімнату поглядом і зупинилася на недбало заправленому ліжку.
– Гаразд, пішли, – погодилася вона і попрямувала у бік подруги. – Хоча, ні, – Єлень зупинилася посеред кімнати. – Я залишу йому трохи грошей, – дівчина повернулася до столу і, витягнувши з гаманця пару золотих монет, поклала їх на стіл.
– Мати Тереза, – фиркнула Шеррі і вийшла з зали.
***
– Тор! – звернувся опальний принц до свого брата.
Тор неохоче повернувся до Локі.
– Чого тобі? – невдоволено запитав громовержець.
– Ти не бачив, куди Єлень поділася? – запитав трикстер. – Я її вже дві години по замку шукаю. У кого не запитаю – ніхто її не бачив. Ніби крізь землю провалилася! – він ляснув себе по стегнах, а потім склав руки на грудях.
Тор голосно зареготав.
– Ну і ну! – протягнув бог. – Від тебе зуміла сховатися вагітна жінка! – він знову зайшовся сміхом. – Втрачаєш форму, Локі.
– Не смішно, Тор, – гнівно прошипів Локі. – Я не знаю, куди можна було піти.
– Та не хвилюйся ти! – громовержець дружелюбно ляснув брата по спині. – Вона, напевно, десь гуляє з Шеррі.
– Ось тому я і хвилююся.
– Ой, та облиш! Шеррі – гарна дівчина, просто це ти її не злюбив.
– Будь моя воля, я б її на шматочки розірвав.
Тор закотив очі і склав руки на грудях.
***
Єлень попрямувала вгору сходами що вели у їх з Локі покої. Минувши останню сходинку, вона вивернула з-за рогу і врізалася в опального принца. Секунду вони стояли мовчки, тупо дивлячись одне на одного.
– Де ти була? Я весь замок обшукав! – нервово почав принц.
– Я гуляла з Шеррі у парку, – відповіла смертна, дивлячись йому в очі.
– Не ходи з нею більше нікуди, – він схопив її за руку і поволік за собою до покоїв.
– Чому ж? – поцікавилася Єлень. – Ми давно не бачилися, і я хочу дізнатися, як йдуть справи на Землі?
– Ти можеш просто мене слухатися та не гуляти з нею? – запитав Локі, тягнучи дівчину за собою.
– Так, у чому справа?!
Єлень вирвала свою руку з його і зупинилася, склавши їх на грудях. В її очах читалося невдоволення від того, що їй вказують, що робити.
– Ти ж знаєш, я її терпіти не можу. Вона, як скалка в дупі!
Єлень стояла, не виказуючи ні звуку, ні емоцій.
– Зачекай-но, – розпливаючись в усмішці, почала вона, – ти ревнуєш?
– Звичайно, ні! – Локі нервово хитнув головою.
– Ти ревнуєш! – констатувала Єлень.
– Я не ревную, – невдоволено промовив чоловік і рушив далі коридором.
– Та що ти мені тут заливаєш, я ж бачу тебе наскрізь! – не відставала смертна. – Гей! Почекай! Я не встигаю за тобою! – Єлень намагалася наздогнати чоловіка, але марно. – Та зажди ж! – захекавшись, викрикнула вона.
Локі зупинився, і Єлень знову мало не налетіла на нього.
– Я тебе не ревную, – промовив той, перш, ніж Єлень хотіла повторити ці два слова знову. Але замість цього вона міцно обняла його.
– Це що за телячі ніжності? – пролунав голос Шеррі.
Вона завмерла недалеко від них.
– Колись я її вб’ю, – прошипів Локі.
– Я тобі допоможу, – підтакнула Єлень, відліпившись від чоловіка. Бог багатозначно хмикнув. – Ти ж пішла до себе в покої, – почала Єлень, невдоволено глянувши на подругу.
– Так, – почухавши потилицю, протягнула Шеррі. – Я пішла, але потім мені стало нудно, і я вирішила прийти до тебе.
Єлень наблизилася до подруги.
– Можна тебе на пару слів? – вона взяла її під лікоть, ведучи подалі від Локі.
– Ти чого? – запитала чародійка, втупившись у подругу.
– Зрозумій, Шеррі, ми з Локі давно не були близькі...
– Ти ж вагітна. Тобі ось-ось народжувати!
Єлень ущипнула її.
– Ай! – невдоволено вигукнула відьма. – Гаразд! Гаразд! Піду до Тора, – вона зробила кілька кроків, а потім, зупинившись і повернувшись до Єлені, додала: – Які ви всі нервові!
Чародійка скорчила гримасу невдоволення і попрямувала далі по коридору.
Єлень увійшла в покої, де на неї чекав чоловік.
– Я приготував тобі невеличкий сюрприз, – почав він, простягаючи їй маленьку гарно оформлену шкатулку.
– Що там? – з очима, повними інтересу, запитала Єлень.
– Відкрий, – Локі посміхнувся.
Єлень, посміхнувшись у відповідь куточками губ, відкрила скриньку. На м’якій оксамитовій подушечці синього кольору красувалася шикарна каблучка. Її камінь, синього кольору, гарно огранений, спочивав в хитромудрій золотій вітіюватій облямівці. Єлень з захопленням дивилася на каблучку, боячись навіть доторкнутися до неї.
– Тобі подобається? – поцікавився Локі.
– Дуже, – прошепотіла смертна, приміряючи її на палець.
– На твоїй руці вона виглядає ще гарніше, – помітив Локі, взявши її долоню у свою.
Він ніжно торкнувся губами її пальців, плавно переходячи до зап’ястку.
***
Увечері вони всі зібралися за великим столом. Ель і розповіді лилися рікою.
Єлень сиділа біля свого чоловіка, схиливши голову йому на плече. Шеррі крадькома поглядала на них і фиркала собі під ніс, попиваючи ель. Тор кричав на все горло якісь стародавні пісні на стародавній мові, яку Єлень не розуміла.
– Про що ця пісня? – поцікавилася вона, коли громовержець закінчив. Тор люб’язно переклав її слова спеціально для смертної, заспівавши пісню заново:
Ворон спить в сивих горах.
Зимової ночі на каменях,
Нічим поживитися,
Нічим поживитися.
А ось раніше були дні -
Птахові не було нужди
На каменях тулитися,
На каменях тулитися.
Ворон спить в сивих горах.
Ворон спить в сивих горах*.
Коли Тор закінчив, право співати підхопив Локі. Він почав наспівувати пісню, від чого Шеррі вдавилася своїм елем і втупилася у Локі округленими від подиву очима.
Віллеман якось пішов до ріки,
До древа, що було всіх найкрасивіше.
Арфу злату з сумки дістав,
Бо руни передрекли йому удачу.
Віллеман сів на пісок у тіні,
У древа, що було всіх найкрасивіше.
Арфою володів він подібно богам,
Бо руни передрекли йому удачу*.
Єлень з цікавістю слухала Локі. А коли він закінчив співати, то промовила:
– Я ніколи не думала, що ти можеш так гарно співати, – вона дивилася на нього з захопленням.
Локі ніяково усміхнувся.
– Ну, якщо вже бог підступності заспівав, – почала Шеррі. – Час і тобі заспівати нам, – вона з викликом подивилася на Єлень, хитро посміхаючись.
– Мені ведмідь на вухо наступив, – віджартувалася смертна і надпила з келиха.
– Вона непогано співала у школі, коли у неї був настрій, – продовжила чародійка.
– Не соромся, Єлень, – промовила Сіф. – Тут всі свої, – войовниця дружелюбно посміхнулася.
– Заспівай, – посміхаючись, зажадав Локі, обернувшись до дружини.
Єлені нічого не залишалося, як змиритися і заспівати. І вона заспівала ніжним голосом, яким завжди наспівувала цю пісню:
Лиш сонце осяяло вранці квітучий луг,
Із нори глибокої і похмурої
Принцеса гірських тролів важко вибралася у світ,
Її голос глухий був і вкрадлиий:
- Сер Маннеліг, сер Маннеліг,
Чи не одружишся на мені,
На принцесі гірських тролів?
Скажи лише слово: тільки «так» або «ні»,
Скажи «так» мені, чи «ні»*.
– Це було непогано, – Сіф заплескала в долоні. Інші теж її підтримали.
– Я ж казала: вона соромилася, – втрутилася Шеррі.
– А тепер ти нам заспівай! – викрикнув злегка захмелілий Тор.
– Тор, краще не варто, – сміючись, зауважила Єлень.
– Так, так, – підтакнула чародійка. – Мій голос звучить жахливо, коли я співаю. І я не Єлень – я не соромлюся. Просто, дійсно звучить погано.
Ель знову розлився по келихах, розпаливши кров і розвеселивши друзів. Випивши ще кілька кубків, всі, крім Єлені і Локі, пустилися у танці.
Так за веселощами для Єлені пройшов ще один день у царстві бравих асів.
***
Чоловіки з самого ранку були на полюванні. Єлень, природно, з собою ніхто не взяв, як би вона не просила. «Ну нічого, – подумала Єлень, – я тобі ще помщуся», – вона різко розвернулася і пішла назад до своїх покоїв. Всі її веселощі полягали тепер у вишивці. Це було єдине заняття, яким їй дозволяли займатися. Леді Кенна і Рагна довго балакали у неї в покоях, в той час як Єлень намагалася заспокоїтися. Незабаром їй це набридло, і вона відправила їх займатися своїми справами. Фрейліни не стали сперечатися і поспішно пішли. Єлень злилася.
Після обіду в покої завалилась Шеррі.
Єлень невдоволено закотила очі, пророкуючи наступні події.
– А де цей? – чародійка кивнула головою у бік жупана Локі.
– Він на полюванні, – сухо відповіла Єлень. – І Тор теж. І Сіф. І друзі Тора. І велика частина їх варти і слуг.
– А тебе не взяли з собою, – помітила Шеррі, сідаючи на пуфик біля туалетного столика.
Весь цей час вона тримала щось за пазухою. Єлень
пильно вдивлялась туди, намагаючись зрозуміти, що там ворушиться.
– Тільки не кажи, що ти притягла сюди кошеня, – благально глянула на неї Єлень.
Шеррі єхидно посміхнулася.
– Я його знайшла на кухні, – вона витягла чорне кошеня з-за пазухи і почала його гладити. – Таке миле! – Шеррі потерлася об котячий носик.
Єлень з гидливістю дивилася на це.
– Ти його ще в сраку поцілуй! – Шеррі скорчила гримасу невдоволення, а потім перемкнулася на маленьке кошеня. – Тільки мені його не давай, – мовила смертна, знову беручись за свою вишивку.
– Чому? – чародійка навіть не подивилася на подругу. Надто сильно була зайнята кішкою.
– Тому що не можна, щоб коти дряпали вагітних, – пояснила Єлень. Шеррі знизала плечами.
Чорне кошеня гралося на підлозі з клубком ниток, який Єлень скинула йому. Шеррі лягла на живіт і спостерігала за вихованцем. Коли за вікном почало сутеніти, двері відчинилися, і в покої увійшов Локі. Він скептично поглянув на Шеррі, яка лежала на підлозі. Та й виду не подала, що в покої хтось увійшов. Шаммі (так Шеррі назвала свою кішечку) замурчала і потерлася об ногу Локі. У чарівниці відвисла щелепа, коли вона побачила це.
– Це що таке?! – викрикнув Локі, підіймаючи кішку з підлоги.
– Залиш мою кішку в спокої! – вигукнула Шеррі і піднялася з підлоги. Вона вихопила кошеня з рук Локі.
– Ти при своєму розумі?! – гарикнув Локі, склавши руки на грудях. – Навіщо ти притягла сюди кішку?
– А тобі яке діло до того, що я зробила?!
– А якщо вона лишайна? – запитав Локі. – Ти хоч розумієш, що робиш?!
Єлень нервово видихнула.
Казанок всередині неї вже давно скипів, і ще трохи, і він би беркицнувся.
– Дурепа! – викрикнув Локі, продовжуючи сперечатися з рудоволосою чарівницею.
– Сам йолоп! – огризнулася та.
Кішка вирвалася з рук Шеррі і спокійно продовжила
гратися з клубком. Локі і Шеррі продовжували свою лайку, не звертаючи увагу на кішку.
– Та замовкніть ви, гаспидові діти! – Єлень піднялася зі свого місця, сердито дивлячись на них.
Почувши її голос, вони обидвоє обернулися до неї.
– Ви, – продовжила смертна, – два чоботи пара! Один одного варті! Ви можете хоча б раз не лаятися?!
Єлень посипала їх такими матюками, що Локі, не очікуючи такого, застиг на місці і розширеними від подиву очима витріщився на неї. Закінчивши свою несамовиту тираду, Єлень вийшла геть із покоїв, з гуркотом зачинивши за собою двері.
– Це ти у всьому винна! – викрикнув Локі.
– Тиць, моя радість! – вилаялася Шеррі, втупившись на нього своїми сіро-зеленими очима. – З якого це переляку винна я?!
– З такого! – відрізав Локі і теж вийшов геть.
***
– Твій брат і Шеррі мене в могилу зведуть! – дівчина влетіла у покої громовержця.
Варта намагалася її зупинити. Вийшло погано.
– Та не лізьте ще й ви, одоробла! – гаркнула Єлень, відштовхуючи від себе одного з них.
Тор здивовано дивився на неї, сидячи за столом. Відіславши варту, він запропонував їй сісти. Єлень сіла.
– Що трапилося? – запитав світловолосий чоловік.
– Шеррі притягла в мої покої кошеня, а Локі, побачивши кішку, почав лаятися з нею.
– З кицькою?
– З Шеррі! – вигукнула Єлень. – З кицькою, – повторила вона, стомлено потираючи очі, і захихотіла.
– Так, а що кішка зробила? Напаскудила? – поцікавився Тор, присівши навпроти Єлені навпочіпки.
– В тому то і справа, що ні. Локі просто, коли побачив її, почав істерично кричати на Шеррі. Я останній раз так матюкалася... – вона замислилася. – Я ніколи так не матюкалася, як сьогодні. Довели мене до ручки, дідько б їх вхопив! – Єлень склала руки на грудях і опустила голову вниз.
– Не переймайся, – почав Тор. – Заспокойся. Давай разом, – він підняв її обличчя, тримаючи за підборіддя, і посміхнувся. – Вдих-видих, – Єлень посміхнулася у відповідь. – Усе? Заспокоїлася?
– Трохи. Дякую тобі.
– Ні, я увійду перша! – кричала за дверима Шеррі.
Локі кричав на неї. Вартові кричали на них. Всі кричали.
– А, щоб вони сказилися! – вигукнула Єлень знову роздратовано.
– Спокійно, – Тор звівся на ноги. – Я з ними розберуся.
Бог підійшов до дверей. Він приклав палець до губ, тихо прошепотів: тс-с-с.
Єлень мовчки схвально кивнула.
Тор прислухався.
– Охороно! Приберіть цю пришелепкувату від покоїв спадкоємця Асґарду! – кричав Локі.
Перед покоями вибухнула справжня війна між Шеррі, Локі і двома вартовими. Локі відштовхував Шеррі від дверей, та відтягувала його, а чоловіки намагалися відтягнути Шеррі від Локі та попутно від дверей.
– Хочеш увійти першим? Будь ласка! – Шеррі штовхнула Локі у спину.
Двері широко розчинилися, і в покої вихрем вкотилися Шеррі і Локі. Тор тільки і встиг вчасно відскочити. Єлень схопилася зі свого місця, взявшись рукою за серце.
– А щоб вас муха вкусила! – гарикнула вона. Тор жестом наказав смертній сісти назад.
Локі і Шеррі вже билися. Шеррі виявилася зверху бога і намагалася його задушити. Трикстер намагався скинути чарівницю з себе. Тор повільно закочував рукави по лікоть, відіславши знову варту. Єлень нервувала, але не втручалася. Схопилася руками за голову і тихо проклинала той день, коли потрапила у Асґард.
– А ну, йдіть-но сюди! – громовержець обох взяв за вуха і почав відтягувати один від одного.
– Ай! А-я-й! – запищала Шеррі, намагаючись відірвати руку Тора від свого бідного вуха.
– Ви чого вагітну жінку до істерики доводите? – голосно і твердо почав Тор. – Зовсім вже з глузду з’їхали? Тільки й
знаєте, що сперечатися, лаятися і битися! Про Єлень хоч би раз подумали! Вона між вами, як між двох вогнів: тому догоди,
і цій підтакни. Поводитеся, як маленькі діти!
Шеррі і Локі замовкли і заспокоїлися. Чародійка склала руки на грудях і відвернулася від громовержця, а Локі винувато дивився на Єлень.
– Ти маєш рацію, Тор, – почав Локі. Він прибрав руку блондина від себе і невпевнено підійшов до смертної. – Єлень, – почав він, взявши її за руки, – вибач мені те, що я поводжуся егоїстично по відношенню до тебе. Ти ж не винна в тому, що у нас із Шеррі конфлікт, хоч іноді цією причиною стаєш ти. Але все одно, пробач за те, що втягую тебе в наші сварки. І пробач мене за те, що я намагався налаштувати тебе проти Шеррі.
Єлень мовчки наблизилася до чоловіка і повисла у нього на шиї.
– Кхм, – пролунало за спиною Локі. Той відійшов у бік, пропускаючи Шеррі.
– Єлень, вибач мені, будь ласка, – куточки її губ злегка здригнулися. Єлень так само мовчки обійняла і подругу. – Наступного разу, – продовжила Шеррі, – не звертайся більше до Тора, – вона потерла червоне вухо.
– Тор – це хороший спосіб вас вгамувати, – знизуючи плечами, мовила Єлень.
– Я, мабуть, закінчу свою тираду, – втрутився громовержець. Він стояв із рівною поставою, впершись руками у боки. – Якщо ще раз скривдите Єлень, я вам голови відкручу. Зрозуміло? – він підняв одну брову, пильно оглядаючи тих двох.
– Зрозуміло, – винувато пробурмотіла Шеррі.
Локі мовчки кивнув головою.



Олена Півненко

Відредаговано: 06.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись