Листяні хроніки

Розмір шрифту: - +

Листяні хроніки (10)

Відколи ми вернулися з безодні, з непам’яті і тиші, минуло вже багато років. Уже стільки літ і осеней звучать наші гами і вправи на музичних інструментах, вже стільки зим і весен завмирає серце від нудьги, і стільки спалено сухого лабузиння на городах, з яких прибрали урожай. У заростях колючої обліпихи, у ставочку завширшки з долоню, живуть дивовижні звірі, в чиїх очах віддзеркалене небо. Вода, яку не сміють каламутить, збігає вузесеньким струмком у річку, що завширшки з дві стопи. Її витоки ховаються за лісом, йти до них, напевне, дві години, і шлях туди забутий ще в старовину. Хіба старі баби ще може знають, де він, але не годні йти.

 

Ізвіддалі усе здається іншим, і місця, в які так хочеться вернутись, назавжди відійшли, покриті шаром предковічного намулу. Наш спогад, пропливаючи над ними, не може дотягнутися якорем навіть до верхівки дому. Така глибина.



Назарій Назаров

Відредаговано: 25.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись