Лісова Панна

Розмір шрифту: - +

1

Був просто чудовий день. Четвертокласники з нетерпінням на нього чекали, оскільки це був час для весняних екскурсій! Вони ходили в парк, місцевий музей, а сьогодні мала бути екскурсія до лісу. Учні весело перемовлялись між собою і їхня гомінка різнобарвна колона бадьоро крокувала до узлісся. Звідусіль лунали жарти та веселий дитячий сміх. Учителька почала співати якусь веселу похідну пісеньку і вже за хвилину діти, підхопивши мотив, крокували ще завзятіше.

Зайшовши до лісу, вони пішли по вузькій стежині, що мала вивести їх на перелісся. Вчителька раз-по-раз оберталась, слідкуючи за тим, щоб діти не відставали або ненароком не заблукали в «трьох соснах». Нарешті стежина, що так хитро кружляла в траві та поміж дерев, вивела їх на велику ясно освітлену галявину. Від прекрасного видива у дітей перехопило подих: у вишині щось собі нашіптували сосни, весело перегукувались пташки, а від яскравого сонячного проміння молода травичка здавалась схожою на безліч розсипаних смарагдів. І взагалі галявина стояла мов на картині – така прекрасна і не вірилось, що вона перед ними; здавалось, вона десь далеко-далеко, в казковій країні.

—    Ну що ж, можете вже трохи побігати, але не далеко, так, щоб я вас бачила!

—    Добре! – вигукнули майже хором діти і за мить розпорошились по усій місцині.

Вмить місцина заповнилась різними вигуками та гомінким, як безліч дзвіночків, сміхом. Разом із вчителем діти почали грати в цікаву гру, що й не помітили, як майже півгодини за ними хтось спостерігав.

—    Тамаро Іванівно!

—   Що трапилось, Оленко? – відсапуючись, промовила вчителька, вона трохи втомилась, бігаючи зі своїми учнями.

—    Там за нами дуже уважно спостерігає якась бабця, якщо чесно, вона трохи дивна і нас лякає.

—    Ну що ж, зараз запитаємо, може їй щось потрібно?

Вчителька разом з частиною учнів (найбільш допитливих) пішла до краю галявини, де і справді стояла досить дивна жінка. Вона була одягнена у довгу темно-вишневу сукню, її довге сиве волосся, що скидалось на срібні нитки, на потилиці було закручене у тугий вузол. Найбільше дивували її кумедні черевики зі шнурівкою, зав’язаною на бантик. У руках незвична бабуня тримала невеличкий букетик лісових квітів.

—    Добрий день, Вам, може, потрібна допомога? – учителька якомога чемніше запитала літню жінку, а біля неї, мов курчата за квочкою, зібралась решта класу, зацікавлено розглядаючи несподівану гостю.

—    Добрий день і вам усім, - привітно посміхнувшись, бадьоро відповіла бабуся, – я просто прогулювалась тут неподалік, аж натрапила на вас. Знаєте, така прекрасна погода, таке сонечко, що  мені захотілось погріти на ньому свої старечі кісточки.

Від останньої фрази діти тихенько захихикали.

—    Так, справді смішно, я б з вами охоче побігала, правда, гадаю, що надовго мене не вистачить, мені ж не п'ятнадцять! – після цього усі голосно розсміялись. Одна рудоволоса дівчина, зацікавлено розглядаючи букет, промовила:

—    У вас дуже гарні квіти, я таких ніколи не бачила!

—    Дякую, мені теж подобаються, сподіваюся Вона не проти.

—    Хто вона? – діти разом поглянули на бабусю, яка, поважно оглянувши зацікавлену дітвору, запитала:

—    Розповісти вам одну історію?

—    Ну що діти, послухаєте історію? – запитала вчителька. - Розгортайте свої покривала, всідайтесь на травичку і слухайте.

Дітвора швидко та метушливо почала кучкуватись навколо оповідачки, яка просто всілась на траву і неквапливо почала свою оповідку.

—    Ця історія про одного юнака Юрія, який занадто возвеличував себе над природою…



Міла Костриця

Відредаговано: 09.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись