Лісова Панна

Розмір шрифту: - +

Лісова володарка

Жодну з частин цієї книги не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу автора. Велике прохання до читачів, якщо ви побачили текст цього твору на будь-яких сторонніх ресурсах, повідомити про це  автору. Порушники понесуть відповідальність згідно чинного законодавства!

Віз був повністю повний, і хлопець вже почав ладнатися вирушити, коли позад нього щось гучно хруснуло:

— ХРУСЬ!!! – хлопець рвучко обернувся, проте не помітив нічого дивного. Коні голосно заіржали і почали перелякано гарцювати на місці. Нічого не розуміючи, Юрій вирішив подивитися, що там так могло налякати коней і пішов до розлогого куща ліщини. Обережно пригнув гілку, і ненароком об щось перечепився. Юрій стрімголов покотився до якогось яру і боляче вдарився головою. Він намагався встати, проте похитнувся і впав на кущ папороті. Юнак втратив свідомість.

Юрій не знав, скільки часу минуло, тому, як тільки розплющив очі, він рвучко підвівся, і озирнувся навкруги. Від того, що побачив, юнак оторопів. Він  стояв посеред якоїсь трясовини, навкруги було неприродно темно, у повітрі витав неприємний сморід застояної води, а дерева були якісь покручені та мали страхітливу форму.

—  Це сон, це просто сон, зараз ущипну себе за руку, і прокинусь, - він щосили вп’явся пальцями собі в руку, та почервоніла, проте нічого не сталося, хлопець так і стояв посеред болота.

Парубок не на жарт злякався, почав шукати вихід, але марно, він декілька разів провалювався по коліна в холодну воду. Раптом по верхівці дерев пронісся дивний шерхіт, і звідкись зверху він почув тихий дівочий голос. Дівчина заговорила до нього нарозспів, як він не старався, та не міг її побачити. Її голос був холодний та різкий, від нього у Юри по спині поповзли мурашки, а волосся на голові стало дибки:

 

Ну що ж, я бачу ти потрапив в мою пастку,

Що так старанно приготована тобі.

Спостерігала дуже довго за тобою,

І все чекала, доки ти, наситишся нарешті!

Та ні, ти з кожним днем все більше брав,

Пиха твоя незмірено росла,

Що підкорив мене, і ліс мій під сокирою своєю.

 

Ти не чекав, що опір тут зустрінеш?

Що просто зійде все тобі із рук?

Як би не так! Я лісу дух, його дитя!

В моєму домі опинився ти,

В моїх руках тепер твоє життя,

І не покинеш володінь моїх допоки

Я не вирішу, що відплатив за все.

 

Хлопець з жахом слухав цю пісню, почав знову шукати як звідси вийти, але марно. Юрія охопила паніка, він відчайдушно кинувся навпростець, і провалився в крижану воду ледь не з головою. У вишині почувся тихий сміх. Юнак насилу вибрався на тверде, та безсило всівся відсапуючись та випльовуючи бруд. Через мокрий одяг його почало пробирати холодом ледь не до самих кісток. Юрій не знає скільки просидів так, дослухаючись до кожного звуку, та власного серцебиття. З дивного трансу його вирвав той самий дівочий голос:

 

Тріпочеться серденько, мов у горобця,

Як метелик необачний ти летиш на світло -

Та навпаки, ще більше плутаєшся в павутині

Страху...

 

Гірка моя відплата, і не чекай жалю,

Якщо не визнаєш провини.

Із серцем чорним, я тебе не відпущу,

Блукатимеш отут одвічно.

 

І тут Юру осінило. Це була та сама Лісова панна, про яку постійно попереджала його сестра! Він не вірив, він не міг в це повірити, проте це була вона, він її чує! Юрій вкотре в надії вибратись або бодай побачити дівчину почав пробиратись ближче до дерев, але знову ж таки провалився в трясовину по пояс. Юнак з останніх сил добрів до острівця та відчайдушно закричав:

— Припини! Досить! Я зараз або втоплюся, або в мене розірветься голова! ЩО ТИ ВІД МЕНЕ ХОЧЕШ!? – після цих слів незнайомка припинила співати і на болоті запанувала тиша, яку порушило квакання якоїсь необачної жаби. Раптом десь зовсім поруч дівчина тихо промовила:

—    Цей ліс – моя домівка! Цей ліс – це я, моє життя…

Після цих слів йому стало якось не по собі. Він згадав, як ставився до лісу, що говорив, як поводився… Хлопцю стало соромно за себе, та свої безмежні гордощі та вихваляння. Начебто на його думки відгукнулась панна і проспівала:

 

Не вір тому, хто каже, що із безодні

Немає вороття.

Ми каяттям й смиренним серцем

Можемо відкупити будь-яку провину.

 

Я вірю тобі, друже мій,

З нас кожен може помилитись,

Тебе прощаю я, і ліс.

Не бійся, йди за голосом моїм.

Я і карати, і спасати можу,

Вже час вертатися тобі

До свого дому!

 

На цих словах, прямо перед ним почала дрижати та збиратися до купи земля: грудочка до грудочки, вода відступала, просихала трясовина і просто на його очах з’явилась рівна стежка, а на ній стояла вона – Лісова панна. Було незрозуміло, чи вона виросла з лісу, чи ліс із неї. Вона була лісом. Молоді пагони, що були продовженням її сукні обвивали стовбури дерев, застилали стежку. Її білу, як сніг шкіру обрамляло довжелезне хвилясте чорне волосся, яке ближче до кінчиків зробилось світло-коричневим, а потім взагалі перетворилось на сплетені молоді пагони дикого плюща та лози. Побачивши розгублений і захоплений погляд Юрія, вона посміхнулась йому.

 

—    Я думав…



Міла Костриця

Відредаговано: 09.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись