Ляльковий будиночок

Розмір шрифту: - +

Ляльковий будиночок

  Після занять Рита, як зазвичай присіла відпочити біля дитячого майданчика в центрі міста. Вона ласувала великим полуничним морозивом у ріжку та милувалася сонячним днем. На каруселі поблизу неї як раз каталася маленька дівчинка, яка обіймала дуже гарну ляльку із золотистими кучерями. Рита із заздрістю дивилася на дівчинку, в її власному дитинстві у неї майже не було ляльок, або принаймні не було таких гарних. А ще у неї не було батька, хоча напевно ці два явища взаємодоповнюють один одного. Оскільки не було батька відповідно не було грошей на іграшки. Мати ледве справлялася виховуючи дочку, працюючи в декількох місцях і постійно говорила Риті, що вона сама, гарніша за всіх ляльок на світі. І це було чистою правдою: Рита мала натуральне світле волосся, великі блакитні очі, до того ж все це прикрашали дуже вишукані манери, які вона перейняла від матері. Бабуся з дідусем самі не знали звідки мама Рити нахапалася елегантності, адже з дитинства жила в селі, доглядаючи тварин. Але мама Рити була витонченою, вишуканою як справжня графиня, такою була і її дочка. Все своє життя дівчинка допомагала бабусі і дідусеві по госопадарству. У селі завжди знайдеться праця для будь-якого віку. Люди довкола все нарікали : "Така лялечка повинна не за свинями доглядати, а жити в ляльковому будиночку". І колись Рита мріяла що так і буде, вона ходила дивитися на єдину будівлю в Чорткові що так нагадує замок - Домініканський костел. Вона уявляла, як колись вийде заміж за принца, і у них буде такий же будинок. Але дорослішаючи вона зовсім втратила всі свої ілюзії, для того що б вийти заміж за принца мало бути красивою і вишуканою. У її оточенні не було принців. Рита працювала швачкою в ательє та не мала освіти з цієї професіїї і лише в цьому році у неї випала можливість піти вчитися у коледж. Всі хлопці, що вчилися в коледжі були молодші за неї і абсолютно не цікавили дівчину. Мати казала їй, що вся річ у тому що дівчатка які виросли без батька, шукають чоловіка набагато старшого за себе. Але Маргарита не помічала тяги до дорослих чоловіків. Хоча і серед ровесників вона не зустрічала когось особливого. Їй так хотілося що б чоловік був таким же елегантним, з вишуканими манерами як і вона сама, але такі схоже зовсім перевелися. ..

- Татко, - радістно закричала дівчинка з лялькою, перервавши думки Рити. “Щаслива власниця татка” радісно побігла до свого батька, що з'явився на майданчику. В душі Рити знову утворилася порожнеча. Вона терпіти не могла дитячі майданчики, але все одно постійно на них приходила. Довго дивилася на дітей які грали з батьками. Інколи їй здавалося що її дитинство без татової компанії компенсується якщо вона вдосталь надивиться на чуже. І цей раз був не винятком, вона як сновида рушила за дівчинкою і її татом. Вони так весело сміялися, були такі милі та зворушливі, що Рита не помітила як разом з ними опинилася в магазині іграшок. Цей магазин не був схожий на ті звичні нам, сучасні магазини, які палають різними барвами на кшалт свинок пеппи чи діснеївських принцес. Тут був такий собі магазинчик з двадцятого сторіччя: дерев’яні “еко” меблі для ляльок, мереживні платтячка в світлих тонах. Все зроблено ручною працею. Маргарита сама й не знала чому прийшла сюди вслід за зовсім незнайомими людьми. Вона вирушила до виходу, та її як раз покликала продавчиня.

- Перепрошую. Після вашого останнього візиту до нашого магазину, вас шукав один чоловік. Він залишив свою візитівку, на той випадок якщо ви знову зайдете до нас.

- Але я в перше у вашому магазині.Мабуть ви мене з кимось плутаєте.

- Ні-ні. Це були точно ви. Тримайте будь ласка, - продавчиня простягала до Рити клаптик паперу.

Рита вкрай здивована взяла з рук жінки візитівку. На ній був намальований дуже гарний будинок та ажурними буквами виведений напис ”Ляльковий будинок Агата” з його адресою.

Дивно, вона ніколи не чула про такий будинок. І хто б взагалі міг її шукати?

Десь в сердці защемило пронизливе відчуття. Може це батько вирішив нарешті знайти її та налагодити стосунки?

До самого вечора вона думала про дивного чоловіка,який її шукав. Мабуть варто було злякатися цієї події, але вона чомусь не відчувала страху. Вона мала відчуття ніби нарешті знайшла свій шлях. І цей шях вів до лялькового будинку Агата. Звичайно можливість того, що шукали зовсім не її і продавчиня щось таки сплутала, залишалась. Та поки вона не відвідає цей загадковий будинок,все одно не дізнається правди.

На наступний ранок Маргарита поїхала за вказаною у візитівці адресою. У десяти кілометрах від Чортера вона побачила мальовничу зелену територію, а підійшовши ближче їй відкрився розкішний будинок, з насправді казвковим зовнішнім виглядом: з блакитними рамами на вікнах та ліпниною у вигляді троянд. Будинок виглядав насправді як ляльковий, навкруги красувалися зелені клумби, пісчані стежечки, акуратно підстрижені кущики і декоративні озерця. Ворота до цього диво-парку були навстіж розчинені, тож Рита спокійно ходила по садочку озираючись навколо, та нікого не зустрічала. Здавалось тут взагалі нікого не має – така тиша висіла навкруги. Та нарешті вона зустріла русявого привабливого чоловіка який з великою цікавісю розглядав кущ барбарису.

- Добрий день. Ви Агат? – Спитала вона радше лише для того, щоб почати розмову. Адже хлопець за віком ніяк не підходив на роль її батька.

Чоловік обернувся. Його обличчя осяяла лагідна усмішка. Він мав яскраві зелені очі та смішний кирпатий ніс.

- Привіт, Маргарита. Я знав, що ти прийдеш.

Риту збентежила така його впевненість.

- А ось я і не знала прийду я чи ні. – Вілповіла вона з викликом, - Мені переказали, що на мене тут чекають. І це усе доволі дивно...

Вона насравді зрозуміла як це дивно,тільки коли приїхала сюди, але її таксі вже поїхало, тож..

- Так-так, ми і спраді тебе чекали. – Він мав надзвичайно лагідні очі та голос. І це трохи злякало дівчину. - Давай я покажу тобі твою кімнату, довелося потіснити Мішу та тітоньку Сову, але ти найцінніша і тобі потрібні кращі аппартаменти.



Анна Авильчик

Відредаговано: 11.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись