Любов. Постскриптум

Розмір шрифту: - +

Любов. Постскриптум

До неї, заплаканої, в холодному парку з'явився привид, який забрав її любов. Там, де він ступав, в’яли троянди і засихали. Хтось думав, що на її арфі грає вітер, але там чули музику. Вона знаходила фото його дівчини, яка зникла, він шукав її після смерті у світі живих. Він малював їй картини зі свого життя й вона їх виставляла на продаж. Портрет дівчини він заборонив продавати – сказав, що вдалося передати погляд, дотики рук і її холод. Вона шукала в музеях її книги, і він згадував їх тексти авторській версії, тому мовчав. Казав, що зараз люди інші, що колись було не так усе відкрито.  Він гуляв по трасі вночі, говорив що біля озера, де тепер парковка, раніше був його маєток, а в приміщенні борделю зробили божевільню. Але він знав, куди білі перенесли бібліотеку, ховаючи від червоних, і де поховані розстріляні офіцери з георгіївськими хрестами. Потім казав, що виїхав у Германію викладати філософію. Тоді професорів розстрілювали, та й усіх, хто володів мисленням, закопували в землю і нищили життя. Він її ім'я не згадував, тільки витирав сухі солоні сльози.

 



Йогонес де Сіленціум

#1374 в Сучасна проза
#1164 в Різне

У тексті є: любов, смерть, жінка

Відредаговано: 01.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись