Любов потрібно заслужити

Розмір шрифту: - +

Розділ 10. Невідомий із "Полум'яними" Очима або Образ Більше Немає

 

MichlKill Our Way to Heaven
Conor Maynard feat. AnthBetter Now
Ember IslandUmbrella

 

 

 

— Що? Я?… Буду нареченою для короля? Ви що, з глузду з'їхали?! Хочете мене на ньому одружити?! – злякано й обурено викрикнула я, різко висмикнувши свої долоні з рук капітана. Після цього його погляд набув винуватості й пригнічення, хлопець на мить опустив очі і, через секунду знову піднявши їх на мене, схвильовано заїкнувся:

— Ерлайн, я…

— Ти повинна будеш привернути його увагу до себе і, якщо все вдасться, провести з ним ніч, але про це трохи пізніше. І так, дорогенька, – спокійно перебив його генерал, – вибач, але хоч як не обурюйся, але ти не можеш відмовитися від цього завдання. – підійшовши ближче до мене, чоловік зупинився навпроти і вдивлявся в мої злякані зеленуваті очі.

— Що?… Ніч?! Але ж.. чому?… Чому це повинна робити саме я? – зробила я кілька кроків назад і капітан, ще раз з гіркотою глянувши на мене, підвівся на ноги і мовчки вийшов із приміщення. Йому, напевно, не хотілося перебувати тут зараз…

— Тому що ти – нове обличчя в нашому загоні і ніхто з підопічних королю тебе ще не знає. – генерал легенько вхопив пальцями моє підборіддя і продовжив серйозно і зосереджено зазирати в очі.

— Але ж, права рука мене вже бачила! – навела я, на мою думку, переконливий аргумент, адже дуже хотіла хоч якось зробити так, аби не брати в цьому такої участі.
Очі генерала на мить примружились. Він гостро зиркнув на Броза з Егоном і, помітивши на їхніх обличчях явну провину за це, голосно видихнув і промовив уже до мене:

— Нехай так, але це буде бал-маскарад, тому вона тебе навряд чи впізнає, адже ти, як і всі інші, будеш у масці. – від усвідомлення правдивості його слів очі широко розкрилися, зіниці злякано звузились і я стиснула зуби.
Потім, нічого не сказавши, різко забрала долоню фіолетоокого від свого підборіддя, і швидко відійшла на кілька кроків.

— Навіть не думайте, що я на це погоджуся! Це ж абсурд! – скрикнула я тремтячим голосом, – І чому ви мені раніше нічого не сказали…? – тихіше додала, ображено подивившиь на двох сержантів, а вони тільки винувато відвели погляд.

Наступної миті я швидко вибігла з приміщення і помчалась по тунелях цієї прихованої печери. Останнім, що вдалося нормально почути перед тим, як загубитися в численних і де-не-де не освітлених проходах, було генералове: "Не йдіть за нею. Вона сама повинна все обдумати.". Здавалося, що, втікнувши якнайдалі від тої кімнати, я зможу уникнути участі в цьому плані, але.. це було помилкою. Як у мене це, взагалі, могло вийти? На емоціях вибігла з приміщення і це вже мене не зачепить? Ха! Розмріялась! Все не буває так просто! 
Пробігши метрів тридцять, я повільно зупинилась і почала відхекуватись, спершись долонями на коліна.
У голові буквально гуділо думками, особливо запитаннями. Нічого крім них, здавалося, не було чути.
Через п'ять хвилин урівноважування дихання я, випрямившись, помітила, що перебуваю в якомусь темному-темному проході і навколо нічого і нікого не видно. Озирнувшись, у передчутті якоїсь небезпеки незграбно схопила лук, який весь час був зі мною, і почала робити маленькі, але швидкі кроки в пошуках хоч якогось променя світла. Як би я не намагалася, та побачити в темряві не могла нічого. Дезорієнтація не на жарт лякала, тому без паніки не обійшлося. "Мені треба заспокоїтись і краще все обміркувати, щоб навести генералові більш переконливі аргументи... – подумалось мені на мить, – Прокляття! Тут дуже темно! І як я змогла сюди забігти, навіть не помітивши темряви? І як тепер вийти звідси, якщо прохід тут не один?". Страх того, що я тут, напевно, надовго, перекривав усі думки обурення щодо плану головного повстанця. За мить злякані очі вловили бліде світло, яке щосекунди ставало більш яскравим. Натрапивши ними (очима) на полум'яного кольору напис на стіні, я завмерла. "Дівчина з пророцтва, що вміє читати думки." – ось що було там написано великими й каліграфічними літерами. Здивовано і дещо зачаровано "бігаючи" очима по словах, які невідомо кому були адресовані, я зробила великий крок назад. І цього було достатньо, щоб у когось стукнутись і голосно пискнути зі страху й несподіванки. Розвернувшись і відскочивши від невідомої особи, я різко зняла лук зі спини і витягнула стрілу з сагайдака, тремтячою рукою натягнула тятиву і вдивлялась у темноту перед собою, а напис на стіні раптово згас ще тоді, коли я наткнулась на цю ж невідому особу, тому не залишилося ніяких джерел світла.

У відкритій долоні, як стало зрозуміло, невідомого, загорівся невеличкий вогник, допомагаючи побачити те, що незнайомець був одягнений у досить довгий чорний-чорний плащ із великим капюшоном, який не дозволяв роздивитися риси його обличчя.

— Хто ви? – насторожено запитала я, намагаючись заспокоїти тремтячу руку.

— Не хвилюйся, дівчино, я з повстанців і нічого поганого тобі не зроблю. – холодно проговорив власник помаранчевих, як полум'я (які, до речі, яскраво світилися), очей і буквально поставив на землю вогник із своєї долоні, а останній, в свою чергу, продовжував дещо несміливо палахкотіти, даруючи хоч якесь світло. – Ти тут, як я зрозумів, загубилась і "кидаєшся" на будь-кого так, ніби тебе вбити можуть. – на підтвердження слів хлопця я, відірвавши дещо шокований погляд від вогника, прикусила губу і опустила стрілу. Потім, сховавши її в сагайдак, відклала лук на бік і притулилась до земляної стіни.

— Неважливо, що Я тут роблю. Головне, що ВИ тут робите? І що це був за напис такий? Ви щось про це знаєте? – швидко проговорила я, досліджуючи парубка очима. Не хотілося, щоб між нами зараз наставала мовчанка.. це б могло бути трохи небезпечно.

— Чому ж це неважливо? – проігнорував він два мої останні питання. – Як на мене, то все якраз навпаки, адже це ти сюди стрімголов вбігла, першим тут був я. То, що з тобою такого сталося, що ти навіть не помітила цього? – високий, з хорошою тілобудовою незнайомець схрестив сильні руки на міцних грудях і в його очах, які виблискували з-під капюшона, відобразилась допитливість.



Radianta

Відредаговано: 30.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись