Любов потрібно заслужити

Розмір шрифту: - +

Розділ 17. Зустріч, Про Яку Дівчинка Забула або Майбутня Місія В Безодні

Композиції для прослуховування:
BTS & The Chainsmokers – Best Of Me (piano cover by Doopiano)
5 Seconds of Summer – Amnesia
No Resolve – Change It All
Colbie Caillat – Falling For You
 

 

                                          ‡‡‡‡‡‡‡‡‡


Це сталося приблизно дванадцять років тому. Навесні. Молодий парубок віком у шістнадцять літ повертався до рідного королівства разом зі своїм старшим напарником. Вони ходили на якесь нескладне завдання на території Емельресу, тому зовсім не втомилися. Цікавий юнак хотів використати шанс роздивитися природу ельфійського краю, тому відволікся від шляху, відійшовши глибше в ліс, через що й заблукав. Він півгодини з панікою шукав стежку, з якої зійшов, але марно. Вирішивши заспокоїтись, хлопець почав робити те, що стало причиною його блукань – роздивлятися природу чужого королівства. Рослинність тут справді відрізнялась від Ліронської. Вона була якоюсь.. яскравішою і навіть в певній мірі живішою. Пройшовши кілька десятків метрів, захоплений навколишньою красою молодик не помітив, як підійшов до великої галявини, яку щедро освітлювало тепле весняне сонце. На ній парубок побачив маленьку ельфійську дівчинку з темно-коричневим волоссям, яка плела віночок з квітів і мило щось співала. І хоч на вигляд їй можна було дати лише десять років, спів у неї був чистим і надзвичайно приємним для вух. Юнак зупинився і, підійшовши ближче, сперся на дерево. Прикрив очі. Прислухався. Йому ще не доводилося чути такого голосу, що дивним чином змушує розум поринути в глибокі роздуми, а серце переживати певні почуття раз за разом. Через це хлопець навіть не помітив, як спів затих і симпатичне ельфійське дівча з цікавістю підійшло до нього й вже розглядало його своїми темно-зеленими оченятами.

— Ти хто? – цікаво спитала мала, схиливши голову на бік, а хлопець, врешті помітивши її, видав короткий крик, що символізував його переляк.

— Я... – захвилювався він, дивлячись то на дівчинку, то кудись вбік, – Мандрівник. Так. Мандрівник. Гуляв тут недалеко. – вирішив, що сказати так ельфійці буде правильним.

— Аааа, – протягнула вона, приклавши пальчик до бороди, – це тому ти не ельф? Ти з іншого королівства? – тепер мала дивилася на нього з небувалим захоплення, що відображався блиском в очах. Молодик стверджувально кивнув і легенько посміхнувся. – А з якого? – її питання, напевно, тільки почалися.

— З Лірона. – відповів він і присів, щоб вона не задирала голову так високо. – Там живе багато різних рас, а не лише ельфи чи вампіри, наприклад. – хлопець ширше посміхнувся її здивуванню й погладив по голівці.

— Ого! – збуджено скрикнула дівчинка й знову поставила питання: – А я колись зможу там побувати?

— Звичайно. Коли виростеш. – парубок глузливо тицьнув в її носик пальцем.

— А... – заїкнулась ельфійка й несподівано трошки почервоніла. – А як я зможу тебе знайти, щоб ти показав мені Лірон?

— Мене? – здивувався юнак, – Гм.. дай мені щось таке, через що зможеш потім мене впізнати. Не хвилюйся, я постараюся зберегти це до нашої наступної зустрічі.

— Ну тоді… – мала запхала долоню а кишеньку на старому платті.

— Елю! – почув хлопець гукання напарника й одразу ж розгубився. – Он ти де! Як так тебе втрафило загубитися? Ти ж не малий уже! – обурено кричав високий демон без крил, але з дивовижними рожевими очима.

— Та годі вже репетувати! Йду я! – відізвався молодик і мовив до дівчинки: – Ну як? Знайшла?

— Ага. Тримай. – вона взяла його за руку й поклала в долоню невеличкий залізний амулет у формі серця, що трималося на тонкому ланцюжку. – Це єдине, що є в мене від справжньої мами. Я хотіла віддати це їй, коли ми зустрінемося, але нічого. Тепер воно буде в тебе. – дівча посміхнулося і хлопець в одну мить відчув у грудях щось дивне й тепле. Маленька ельфійка швидко цьомнула парубка в тоді ще гладеньку щоку й побігла геть, крикнувши: – Зустрінемось, мандрівнику!

Після цього так званий мандрівник, деякий час задумано подивившись малечі в слід, підійшов до знервованого напарника й вони разом попрямували в напрямку кордону Лірона з Емельресом. Білявий демон із світло-зеленою шкірою, якому доручили навчання молодого хлопця, помітив зміни в поведінці й емоціях останнього, але вирішив не коментувати це. Певний час напарники, з різницею в віці дванадцять років, крокували мовчки, але старший з них захотів порушити це мовчання питанням:

— Елю.. думаєш, це нормально, що твоя мама строго забороняє тобі бути з повстанцями, а ти, попри свою сильну любов до неї, не слухаєш її і правду не кажеш. – демон з докором зиркнув на хлопця і той, відірвавшись від розглядання амулету, швидко надів предмет на шию і голосно видихнив.

— Звичайно ж, це неправильно, але… – його погляд посумнішав. Було помітно, що юнака вже не раз мучили такі думки. – Розумію, що мама хвилюється за мене, але я не можу без цього. Мені здається, що, ще будучи маленьким хлопчиськом, я вже знав, ким хочу бути… – глибокі очі поглянули на небо й звузилися від сонячного світла.
Тепер в нього з'явилася ще одна мета в житті – через кілька років зустрітися з тою маленькою дівчинкою. І серце хлопцеві підказувало, що це станеться дуже несподівано.
Що ж.. і підказувало правильно…

 

                                         ‡‡‡‡‡‡‡‡‡

 

За ці два місяці я бачила Еля тільки кілька разів і то ми мало говорили. В нього було багато завдань та й і я тренувалась. О, до речі про це. Весь наш загін, окрім капітана, Едуарда і Нори, відправився на тривалі тренування на територію Вільних Степів. Виявилося, що вже давно генерал разом із пані Лейлою склав кожному з нас особисту програму вправ і завдань, з якими ми повинні були впоратися за цей час. Нууу… сказати, що всім нам було складно, це нічого не сказати. І в кожного це "складно" було своє. Не уявляю, як пану Абеларду і його дружині вдалося так все продумати й врахувати наші слабкі місця… Хоча, якщо задуматися про те, як давно вони кожного знають, то все це цілком логічно, а ще й якщо додати природну мудрість очильника повстанців то все взагалі зрозумілим стає. І, якщо говорити про це детальніше, то генерал, окрім інших завдань, кожному з членів загону підібрав персонального суперника. Такого, проти якого в реальному бою вони могли б не вистояти. Спершу постараюся розповісти про тренування деяких із загону, щоб було зрозуміло, про що говориться, а потім перейду до головної новини.



Radianta

Відредаговано: 30.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись