Магія дракона.Нове життя.Книга 2

Розмір шрифту: - +

Розділ 5."Наш клас"

Прибувши до нашої зупинки,ми чекали із рештою дітей на наш транспорт.

До нас приїхала іржава,стара тарандайка,яка ледве їде.

-Це все ж таки краще ніж пішки,-підбадьорив брат.

Зайшовши в середину,вільне місце залишилось лише одне.Це на самому заді коло Івана.Ну це ж просто прекрасно.

-Я краще постою,-мовила я до брата.

Ми разом з ним та Павлом стали коло задніх дверей.

-Як думаєте,наш новий клас нас прийме?-запитала я.
-Я сподіваюся що так,тому що 2 тижні ходити в ізгоях я не хочу,-висловив свою думку Макс.
-Головне, не показувати що ми маги.
-А то нам кришка,-закінчив Павло.  

Через 30 хвилин,ми прибули на місце призначення.

Це була трьохповерхова будівля.В голубих тонах.В середині це нагадувало якусь психіатричну лікарню.Все в білих кольорах.

Зайшовши а свій клас,який знаходиться на 3 поверсі, я приємно здивувалась.   

Це була просторна кімната,із зеленими стінами,паркетом та кучою рослин.

-О.А це новенькі, - мовила якась блондинка,можливо молодша за мене.
-Якісь вони не такі як ми собі уявляли,-встав з крісла хлопець,високого росту,але дуже маленького інтелекту.
-Заспокойтеся,це прості двійники,-заспокоїв хлопець приємної зовнішності,із голубими очима.
-Ну це і так зрозуміло,-мовила я.
-Мене звати Артур,-простягнувши руку,відрекомендувався юнак.
-Я Андріана.Це мій брат Максим,а це мій друг-Павло.
-Приємно познайомитися.Тут лише дві вільних парти,якраз для вас.

Ми сіли за свої парти,які знаходились на середньому ряді.Звісно вид з них не найкращий,але і вибору не було.

Продзвенів дзвінок,тому ми підготувалися до найгіршого.

В клас зайшла жіночка років 50-55.Не найпрекраснішої зовнішності та фігури.Це була вчителька математики.

Усі встали та привіталися із учителькою.

-Сьогодні ми у нас виконання вправ та завдань,-заявила вчителька. 

Ось це так заявочка.А ми ж математики навіть близько не вчимо.Нам капець. Ми троє перезирнулися та зрозуміли що ми нічого взагалі не знаємо.І тут у моїй голові лунає голос:"я вам допоможу".

-А ти взагалі хто?- запитав подумки брат.
-Артур.
-Тобто ти теж маг?-запитав Павло.
-Я відьмак,якщо точніше.

Ну ось.Одного магічного ми знайшли,і знаємо що за ним потрібно спостерігати.

-І так,сьогодні ми почнемо із новеньких.

Обрадували.

-Райвен,-оголосила вчителька.
-Ем...Нас тут двоє, -оголосила я.
-Райвен Максим. 

Фух. Пронесло.

Учителька почала щось диктувати, якісь формули.Я просто слухала і думала що вона розмовляє на якійсь іноземній мові.

Максим почав щось писати на дошці,а я почала переписувати за ним.Якісь цифри та букви.

Коли брат сів на своє місце,до дошки визвали мене.І тут почався треш.  

Я писала піддиктовку.В голові лунав голос Артура,який допомагав мені із цим рівнянням.

Коли продзвенів дзвінок на перерву,я полегшено видихнула. Витримати ще 5 уроків.І додому.

-Ей,новенька,підійди но сюди,-гукнула мене моя нова однокласниця.
-Що?
-Ти не вздумай тут викаблучуватись,а то ми одразу тебе на місце поставимо.
-Ем...Ну я і не збиралася.
-От і молодчинка,а то ми тобі твоє прекрасне волоссячко повискубуєм. 

Ну ось.Пішли і погрози.Ну це і так було зрозуміло що дівчата мені тут життя не дадуть.А попереду ще 2 тижні.

-Що вони хотіли?-запитав брат.
-Вони вирішили діяти погрозами.

Ще кілька уроків ми писали,вчили.

І ось прийшов 6 урок.Фізкультура.Те що вона в купі з 10 та 11 класом мене не дуже радило, але головне що це фізкультура.

-Скоро змагання з волейболу.Мені потрібні гравці,-мовив вчитель,-хто має бажання,два кроки вперед.

Вперед пішли я,Тарас,Оля та інші учні,Макс та Павло вирішили що вони не хочуть.

-Отже,понеділок,середа ,на уроках фізкультури ви будете готуватися до змагань.

Ось такий розклад мені подобається.Замість того щоб бігати та присідати,ми будемо грати волейбол.

Сьогодні ми лише половину уроку присвятили грі.Я стояла сьогодні під сіткою.За нашу команду грали дівчата з 11 класу та Зоряна.Ну і куди ж без неї.

Я так хотіла грати і грати,але хлопці мене вже тягнули силою до автобуса,тому що я не хотіла йти.

-Ні. Я хочу грати,-почала істерику я.
-Макс.Контролюй її,а то вона мене заживо спалить,-мовив Павло.
-Я нікого палити не буду,просто відпустіть мене.
-Ми тебе відпустимо лише тоді,коли ти зайдеш в автобус.
-Я не маленька дитина.    
-Коли ти під азартом,ти саме так і виглядаєш. 

Нарешті приїхав автобус,і ми всі "дружно" туди зайшли.

Коли ми доїхали, мені різко захотілося спати,як ніби в мене кинули снодійним порошком.

-Ти чого?-запитав брат,коли я ледь не впала.
-Я не знаю.
-Дойдеш до школи?
-Думаю так. 

Коли ми прийшли до школи,я одразу пішла в свою кімнату.Переодягнувшись у піжаму, я лягла спати.

Зранку в мене дуже крутилась голова.Спустившись на кухню,я зробила собі кави.

Ще я встигла обновити собі манікюрчик,та вибрати собі вбрання.

Це були чорні джинси,зелена сорочка в клітинку та зелені кеди.Рюкзак я вибрала чорний,під сьогоднішній стиль.

Нарешті,випивши свій кавовий напій,я сама пішла на зупинку.

Коли приїхав автобус,наших не було.Невже вони проспали.Ну і чорт з ними.Нікуди вони не дінуться. 

Ну ось так на самоті я і добралась до цієї триклятої школи. 

Перший урок у нас фізкультура.Поки що,це мій улюблений предмет.

Ніхто так і не появився на уроки.

Переживши цей день,який для мене виявився  пеклом,через однокласників,я направилась додому. 

Дійшовши до нашої школи,я одразу зробила собі обід,адже була дуже сильно голодна.

-Ти чого нас не розбудила?-запитав брат.
-А я вам що,няня?
-Ну могла хоть попередити що йдеш.
-Нам було сказано що до школи ходити щодня,а те що ви сонні мухи проблеми ваші.

Взявши каву та кілька бутербродів,пішла у свою кімнату,"виконувати домашнє завдання".Звісно, я його робити не буду,магія мені в допомогу.Я не заучка.  

Кілька помахів над зошитами,і ось-готово.

Тепер можна спати спокійно.Залишилося лише підвищити навички з волейболу.І все буде в шоколаді.До речі,мені захотілося шоколаду.Дуже сильно,тому я вирішила собі її начаклувати.

Як давно я не їла шоколад.В останнє це було ще коли ми зустрічалися із Тарасом.Тому смак шоколаду насилає на мене ностальгію по тих часах.

Відкинувши лишні думки,я взялася за волейбол.Кілька годин побивши м'яч,я все-таки трішки навчилася різкості. 

Сьогодні я зробила для себе день шоколаду,тому на вечір у мене був гарячий шоколад,шоколадний пончик та шоколадний торт.

Як я сумувала за солодким.Це просто не можливо описати словами.

До мене в кімнату зайшли усі учасники завдання:

-Чого вам?-запитала я,сидівши на столі та доїдаючи свій тортик. 
-У нас до тебе прохання,-мовила Оля,-ти можеш нас УСІХ зранку розбудити.Будь ласка.

Я ледь тортом не подавилася.Відкашлявшись,я мовила:

-Я?Вас?Розбудити?
-Так,-мовили всі хором.
-Я що похожа на будильник,чи можливо на вашу няню?
-Ні,але нам уже влетіло від Мар за сьогодні,- потерши потилицю,мовив Тарас.
-Ну гаразд,-хитро сказала я,потерши свої руки,-буде вам,щасливий ранок.Але потім на мене обіди не мати,ви самі цього захотіли. 

Всі потім дружно вийшли,а я зібралася доїсти торт,тому що я спати не буду,якщо буду знати,що він стоїть десь там в холодильнику,один,без мене,чекає.

Нарешті доївши,я могла спокійно лягти спати.Ну що ж,друзі,ви самі напросилися на пекельний ранок.



Fanta Маска

Відредаговано: 31.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись