Мама для Совенятка

Розмір шрифту: - +

Глава 1

Ты говоришь: «Она не стоит свеч, 
Игра судьбы. Темны её сплетенья». 
Но не бывает лишних встреч, 
И неслучайны совпаденья.

Б.Акунін

 

Снігопад був таким густим, що дорогу майже не було видно. Біла пелена накривала автомобіль з такою швидкістю, що двірники не справлялись, Іра викинула окурок під ноги і розтерла носком дорогих чобітків. Дівчина нервово крутила в руках розряджений телефон, який так невчасно підвів свою господиню і раз у раз кидала погляд на пусту трасу. Скільки відсотків, що в таку пізню годину тут з’явиться машина?  Рівні нулю. Годинник на тонкому ремішку показував пів на другу ночі, і дівчина перебирала в голові всі можливі виходи з такої кепської ситуації.

Треба було так пізно зірватись до Франківська з чортового відрядження! Чому не перечекала у Рахові? Теплий, затишний дім подруги зараз видавався раєм. Іти пішки до Надвірної? Скільки тут залишилось? Кілометрів 20. У таку погоду, якраз до ранку дійде. Ідея явно була божевільна і дівчина істерично розсміялась, все одно свідків її зриву не було. Ну чому їй так тотально не щастить останній тиждень!? Здавалося б, контракт з мадярами уклали, документи усі в нормі, залишилось повернутись у Франківськ і з чистою совістю можна летіти в Дублін на Різдво. Гарячий глінтвейн, ароматна індичка…Ірина скривилась, ото знайшла про що думати на голодний шлунок!

Холод сковував ноги в тонких панчохах і дівчина притупцьовувала намагаючись зігрітись. Можна було звісно посидіти в машині, але салон швидко охолоджувався, а включати обігрівач означало посадити акумулятор.

Рина була зла сама на себе, на необдумане рішення повертатись у ночі, на Дениса, який своїми чортовими дзвінками діставав всю дорогу і не мало посприяв розрядженню телефону, навіть на машину, яка так не вчасно поламалась. Останнім часом все було дуже не вчасно!

Іра втомлено сперлась на тойоту і потягнулась за черговою цигаркою, коли на повороті з’явилась машина. Роскосі фари освітлювали засніжену дорогу і Ірині здалось що це світло надії! Дівчина підняла руку і активно нею замахала. Хотілось думати, що водій зупиниться, і що він виявиться адекватним!

- Боже, ну трішки щастя можна, будь ласка!

Схоже небо таки почуло її, бо біла мазда притормозила на обочині поруч і з салону вийшов чоловік років тридцяти. Сніг майже одразу припоросив його чорняве волосся і кашеміровий плащ. Незнайомець навіть не защіпнув гудзики, направився до дівчини і ….виявилось, що не такий він і незнайомий.

 

 

- Тимур?

- Ірина? Берман? – на гладко вибритому обличчі чоловіка з’явилась широка усмішка, Ірина раптом, до свербіння в пальцях, захотіла торкнутись його губ. Здригнулась від недоречних думок і ледь змогла втримати «лице».

Тим часом чоловік міцно обійняв Іру і дівчині здалось що їй знову 22, вони знову студенти, а завтра розпочнуться останні екзамени. А між тим, вона нарешті змогла розслабитись, кудись зникло напруження і всі страхи. Хто-хто, а Тіма їй точно допоможе.

- Скільки ми років не бачились? Десь з 7?

- З половиною. – Ірина висковзнула з теплих обіймів і сором’язливо усміхнулась, заправляючи пасмо волосся за вухо. - Якраз від закінчення університету.

Було дивно отак зустрітись після стількох років без найменшого спілкування, а ще більш дивним був той комфорт, з яким вони зраз спілкувались. Іра чудово пам’ятала як вони прощались.

- А ти не змінилась. – Тимур зміряв її уважним поглядом, від якого стало ніяково. - Що сталось?

Кивнув на авто і запитально вигнув брову. А Рина на мить завмерла, сніг продовжував плутатись у його темному волоссі, в сірих очах, як і колись скакали бісенята, але тепер у них з’явилось ще щось. Якась чоловіча впевненість і сила. Тимур Бессонов завжди був таким…просто Таким! Ірина раптом зрозуміла,  що скучала за ним і…за ними. Майнула думка, а що якби..?

- Іра? – Тім все ще чекав на відповідь.

- Ти ж знаєш мій талант потрапляти у дурні ситуації. Телефон розрядився, машина поломалась, на вулиці мороз і пів на третю ночі…

- Просто ми мали зустрітись.

Тимур весело їй підморгнув і кивнув на машину:

- Відкривай капот, подивимось що з твоєю каретою сталось.

Коні в кареті здохли без права на воскресіння…. Вночі, без обладнання та інструментів поремонтувати авто було неможливим. Та й не було сенсу мерзнути посеред дороги хто зна скільки.

- Ось що, в мене знайомий працює на СТО, зараз подзвоню і він забере машину на ремонт, думаю завтра до обіду все буде готове. А поки пропоную погрітись у моєму авто. Ти не повіриш, маю навіть термос з гарячою кавою.

- Ти мій ангел охоронець, Тім. – дівчина піддалась пориву і обняла друга, а він стиснув її міцно-міцно і видихнув у вухо, лоскочучи шкіру:

- Я ж Біс, Котятко. – від цього пестливого звернення у грудях щось защеміло і Іра відчула як горло стискає спазм. Тільки Тимур так називав її, давним давно, коли вони були безтурботними і здавалось, весь світ відкритий для них.



Kate Sahaidachna

Відредаговано: 22.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись