Мама для Совенятка

Розмір шрифту: - +

Глава 5

сніги складають пектораль подій,
хурделеця - ворожка розкида пасьянси.
в моєму місті із рожевих мрій,
печаль любові робить реверанси.

і місто курить снігом і дощем,
пускає дим з туманів і морозу...
накриє ніжністю, як шерстяним плащем,
зітре з обличчя поцілунком сльози.

ці почуття нагадують фатальність.
палкі слова розбили горизонт.
твоя рука - така проста банальність,
а я боюсь, що ти - всього лиш сон. 

 

 

Тім тихенько підійшов і став поруч.

- Все добре? – запитав тривожно.

- Так, це – колишній. – усміхнулась Тіму, що завмер біля дверей.

- Дістає? – Тимур стис щелепу і звузив очі.

-Ні….ми…Денис хороший друг. - видихнула втомлено. Було важко пояснити, як так вийшло.

-Але паршивий чоловік. Ти дивовижно вмієш обирати людей і прив’язувати їх до себе.

-З мене теж не найкраща дружина вийшла, повір. А про людей….єдине, що в мене прекрасно виходить – втрачати їх. – ляпнула і подумки дала собі ляпас! Ці одкровення зайві!

Повисла тиша. Іра пройшла повз Тимура, навіть не глянувши на нього. Їли мовчки, дівчина швидко помила посуд, попри заперечення Бессонова і вийшла у коридор.

-Я ж сказав, що завезу тебе. - нервово  казав чоловік. Іра так і відчувала його роздратування. Вона взагалі дивовижно тонко відчувала його. Колись і досі.

-Знаєш, мабуть я краще сама. Це лише мене стосується і Дена. Так буде краще. Дякую за все, Тім.

Так, Іра втікала. Бо не була готова стояти навпроти минулого, дивитись йому в очі і обманювати. Надто сильно все закрутилось. Потрібно перегорнути цю сторінку, вдати, що нічого не було!

-Ти зараз щось собі понапридумувала, незрозуміле.

-Мені просто потрібно побути самій, розібратись. Вибач.

-Я нікуди тебе не відпущу. Це не діло, отак зриватись.

Тимур став біля дверей, перегородивши дорогу і склав руки на грудях.

-Біс, будь ласка. Для мене цього забагато. Ця зустріч, розлучення, розмова з твоєю донькою….

-Ти знову втікаєш! – звинувачення пролунало, як постріл.

-Знову? - зніяковіло завмерла.

-Хочеш правду?! Ти ж завжди така чесна! Ніколи не обманюєш! Але проблема в тому, що ти боягузка, Іро! Ти натягуєш колюхи, варто просто підійти ближче до тебе. І уже не зрозуміло чи це просто захисна реакція, чи ти справді відштовхуєш від себе! Сім років тому, хіба сліпий не бачив як я помішаний на тобі! І цим сліпим була ти!

Іра хватала повітря ротом не в силах видавити і слова.

- Помішаний? – повторила ехом.

-Помішаний! Як дурак! – викрикнув зло Тимур і з усієї сили стукнув кулаком об стіну збиваючи кістяшки до крові.

 

Завмерли один навпроти одного, задихаючись у незручній тиші. Іра нервово терла зап’ястя- звичний рух коли вона нервує.

-Я думала…Тім, я думала, що ми друзі. – дурні слова. Пусті. -Друзі?! Хороша дружба, коли ви засинаєте поруч, коли готуєте зранку сніданок, коли весь час поруч – дзвінки, повідомлення, прогулянки. Коли лише ти знаєш про нема особисті речі, найменші дрібниці : від проблем з здоров’ям до другого імені і улюбленої страви.

Тимур став зовсім близько, поруч, на відстані кількох сантиметрів. Обпалив щоку гарячим диханням і провів рукою по щоці, відкидаючи пасмо Іриного волосся з обличчя.

-Але ти ніколи…ми…Тім. – видихнула розпачливо, закривши очі.

Бо що відповісти? Сказати, що вона також любила його? Що справді боялась, бо могла втратити назовсім, а в кінцевому рахунку таки втратила. Бо думала – закінчиться навчання і їхні дороги розійдуться, то краще одразу обірвати всі мотузки, щоб вони не перетворились на зашморг.

-Навіщо ти говориш це зараз? Хіба є в цьому сенс, Тім? Ми надто змінились, щоб ворушити минуле. У тебе донька і болючі стосунки, у мене провальний шлюб за спиною. Ця випадкова зустріч нічого не означає. Я сьогодні ж зникну з твого життя.

Тимур скривив губи і міцно стис Ірині плечі. «Залишуться синці» - промайнула у дівчини думка.

-Тобі так зручно. Добре. Іди. Я тоді не тримав і зараз не буду. Я можу боротись, але тут нерівний бій із тобою. Прощай, Котятко.

Іра востаннє подивилась на Тимура і мовчки вийшла за двері, здригнувшись коли вони гучно закрились за її спиною. Інколи потрібно палити мости, щоб ніколи не повернутись. А вона щойно спалила цілий порт із флотилією. Тепер остаточно все.

 

 

Короткий кусь, щоб закінчити цю главу) Уже завтра великий розділ продовження=) 

Також, для мене, як для автора - початківця важливі ваші відгуки. Критика допомагає розвиватись і рухатись далі. 



Kate Sahaidachna

Відредаговано: 22.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись