Мама для Совенятка

Розмір шрифту: - +

Глава 7

.....Коснувшись тебя, Мэри,
попробовав раз,
звери,
живущие в моем теле,
хотят еще и еще.
Ты знаешь, Мэри,
есть истина в вине и теле,
религии и постели.
Но я отыскал в тебе....
...Мэри,
стань укротительницей
моих
диких
зверей.

Джио Россо.

Іра не могла їхати у такому стані. Невиспана і емоційно виснажена дівчина розуміла, що зараз дорога на Одесу може стати останньою в її житті. Ірина вирішила трохи прогулятись, пройтись вуличками, які пам’ятала з студентських років, посидіти в улюбленому кафе… Зарезервувала номер у готелі «Надія», пообідала і запланувала пройтись магазинами, коли її телефон задзвонив. Іра здивовано дивилась на невідомий номер, намагаючись зрозуміти хто б це міг бути. Дитячий голос на тому боці віддав морозом по шкірі:

- Іра, привіт.

- Совушка?! – дівчина вражено завмерла посеред вулиці, ледь встигнувши відійти з шляху велосепедиста.

- Я чекаю на тебе.

- Тобто чекаєш, Соня, ти ж маєш бути з бабусею.

Паніка повільно захоплювала Іру, коли до неї почало доходити, що 4річна дитина, судячи з усього, зараз сама невідомо де.

- Ми поїхали в центр на фільм і я втекла від неї. Я хочу до тебе!

- Але, вона ж зараз шукає тебе, Соня. Так не можна, Господи. Де ти зараз?!

- На площі Міцкевича. Я взяла в тата твій номер сьогодні зранку, я хочу зустрітись.

Половину букв дитина не зовсім добре виговорювала, але суть Іра зрозуміла. Видихнула дещо полегшено, розуміючи, що далеко від конотеатру мала не пішла та й до дороги з рухом від невеликого скверу було далеко.

- Говори зі мною, Совушко. Я зараз буду.

Дорога від Пасажу до сквера на Міцкевича зайняла не більше 5 хвилин. Іра, здається ніколи в житті так швидко не бігла. На ходу заговорювала малу, але схоже Соня зовсім не боялась. Зате Іриного страху хватало на двох. Соня спокійно сиділа на лавочці, гойдаючи ногою і тримаючи біля вуха телефон. Іра, в думках подякувала Тіму за те, що купив донці мобільний.

- Ірра… - Совушка зірвалась з лавки і кинулась в обійми дівчини. – Я скучала. А тато не дав мені попрощатись. А бабця, так довго говорила з знайомою і мені було нудно….

Мала щось весело щебетала, а Іра просто стояла на колінах на холодному снігу і міцно обнімала крихітку. Полегшення накатувало хвилями.

- Так не можна, Совушко, бабця хвилюється. Ми мусимо їй зараз подзвонити.

Мама Тіма не просто хвилювалась, жінка ледь не втрачала свідомість. Ірі ледь вдалось її заспокоїти, запевнивши, що з Сонею все добре і що вони зараз підійдуть до кінотеатру. Тим більше, що знаходився він зовсім близько.

- Ірочка! – Еліна Романівна здивовано дивилась як дівчина підходила до неї, тримаючи за руку веселу Соню.

- Ще раз доброго дня. Рада вас бачити, хоч і за таких обставин. - жінки тепло обнялись, мама Тіма знала Ірину, ще з студенської парти. І зараз, якщо і була здивована - нічого не питала. Вся її увага зосередилась на внучці.

- Совушка, як же так. Чому ти втекла?!

- Я хотіла зустрітись з Ірою. Вона моя мама.

Жінки вражено скрикнули в унісон. Рина зрозуміла, що була права і дитина не викинула з голови своїх думок і свій сон.

-Соня…ми говорили з тобою. Я…я не можу, Совушко.

Іра розгублено переводила погляд з Еліни Романівни на Соню і намагалась підібрати слова.

Її зустріч з Тімом раптом стала нагадувати ефект метелика - невелика дрібниця, яка перетворила розмірене і зрозуміле життя у суцільний хаос.

- Соня! – окрик Тимура змусив Іру замовкнути. Він стояв за її спиною, Ірина відчувала його присутність. Запах його парфуму і якесь магінітне поле, що вривалось у її особистий простір і змушувало шкіру покриватись мурашками. – Соня, нічого не хочеш пояснити, юна леді!?

Тім не кричав, але говорив таким прохолодним тоном, що навіть Ірині захотілось стати смирно і відчитатись за всі прогріхи. Схоже, що дитина знала – якщо тато говорить таким тоном – справи погані. Усміхнене обличчя враз стало серйозним, пухлі, татові губи, перетворились у тонку лінію.

- Я просто хотіла зустрітись з Ірою. – сказала тихо, але впевнено, а потім додала ледь чутно. – Вибач, що втекла і ви мене шукали. Я не хотіла, щоб бабуся Еля хвилювалась і ти.

-  Щоб це було перший і останній раз. А щоб ти зрозуміла повністю свою провину – на ці вихідні жодного кінотеатру, мультиків вдома і твоєї улюбленої піци.

- Тату…- прохникала Соня таким тоном, що Ірине серце стислось, але Тимур лише скептично вигнув брову і прицокнув. Мить, і Совушка уже стоїть з похиленою головою, закусує губу, наче от от заплаче, але мовчить.

- Я зрозуміла. Я більше так не буду. Вибачте.

Тимур задоволено кивнув головою, а Іра раптом відчула гордість за ціього чоловіка. От він такий….Соніна поведінка – результат його виховання. Він сам займався своєю донькою, намагався замінити і тата і маму одночасно, а разом з безмежною любов’ю, прищемлював дочці дисципліну, послух… Він чудовий тато! У грудях щось защеміло. Іра зрозуміла що так сильно заплуталась у собі. Бо з одного боку, вона гордилась цим чоловіком, його людськими якостями- добротою, розумом, щирістю і щедрістю. Скільки було моментів, коли він допомагав їй, підтримував, щиро хвилювався і був поруч, коли вона найбільше цього потребувала. Він з легкістю може підтримати будь яку розмову, він чудовий тато. І вона любить його! От і все. Карти розкриті. Визнати перед собою – любить! Бо не може по іншому. Бо без нього перший місяць Іру так ламало як героїнових наркоманів. Здавалось що руки викручує, тіло вивертає, і дико, нестерпно хотілось подзвонити. Просто почути голос, сміх. Не кажучи вже про бажання доторкнутись до нього…Час стер гостроту почуттів. Вона змирилась, закрила спогади і почуття під такою кількістю замків, що і не згадати. Вчилась жити для Дениса, будувати сім’ю. От тільки, може тому нічого не вийшло, що поруч з їх домом завжди стояв привид Тимура. Може вона ніколи не була чесна ні перед Деном ні сама перед собою!



Kate Sahaidachna

Відредаговано: 22.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись