Мама для Совенятка

Розмір шрифту: - +

Глава 8

​​​А Вы надеялись на Божью волю?
А в осень с листьями летали в свет?
А Вы благословляли свою долю,
Когда любовь предаст
И больше нет надежд?

А Вы смиряли строгую гордыню,
Пытаясь одолеть свои пути?
А Вы любили так, что даже имя
Вам больно было вслух произнести?

Е.Асадов

 

- Тимур…Тім…- прошепотіла в губи чоловікові, задихаючись від емоцій. – Не варто, Тім. Будь ласка.

- Я не відпущу тебе! Не тепер, коли нам дали другий шанс! Ти ж відчуваєш те саме що я, не відштовхуй мене.

- А Совушка? Що буде з нею? І …Інна? – запитально подивилась на хлопця.

Тім, лише тихенько засміявся і міцніше пригорнув Ірину до себе:

- Інна, просто ніяк не може змиритись, що все закінчилось. Вона сама прийшла до мене додому, але, я клянусь тобі, Іра, я випровадив її. Ця жінка ніколи не з’явиться в нашому житті і ти про неї ніколи не дізнаєшся.

Чути таке було неймовірно приємно, не менше, аніж відчувати короткі поцілунки Тіма.

- А Совушка, вона давно вже вважає тебе мамою, вона полюбила тебе одразу.

- Я знаю, але Тім, якщо не вийде…

Іра не закінчила, але все було і так зрозуміло, в них обох був один страх.

- Вийде! Я зроблю все для того, щоб вийшло! Я не можу тебе відпустити…Чорт, Іра, один раз я втратив тебе, буду останнім дурнем, якщо відпущу знову! Ти – моя!

- Твоя… - приречено поклала голову на міцне плече. Як хотілось подолати страх і вірити. Від них залежить ще доля маленької Совушки. Ця відповідальність давила, але без Тіма вона не зможе. Ця залежність у ній жила всі ці роки, щоб зараз зв’язати намертво!

- Поїхали додому, Котятко.

І таки поїхали додому, до Тіма. І пили чай з випічкою із пекарні біля будинку і говорили з Еліною Романівною, грали з Совушкою. А потім просто лежали поруч міцно – міцно обійнявшись і говорили. Про навчання і роботу, про минуле життя, друзів, про плани на завтра і про них.

Іра згадувала скільки таких нічних розмов було колись між ними. Коли отак лежали разом і говорили, але ніхто не зробив перший крок. А може все було б по іншому. Може Совушка була б її донькою, їх спільною дитиною, а може в неї був братик чи сестричка….але ж в житті нема поняття «якби».

Вона, Іра, спробує побороти свої страхи і зробить все, щоб стати мамою для Соні і хорошою дружиною Тіму. Вперше в житті, вона відчувала неймовірне піднесення, сили перевернути весь світ. Лише тепер, в темній спальні, поруч з Тімом вона відчувала себе на своєму місці!

В який момент стало не до розмов, коли обійми стали міцніші і доторки до тіла обпікали, як відкритий вогонь ватри, ніхто з них так і не зрозумів. Іра топилась від ласки Тіма, задихалась від його поцілунків і шепіт віддавав набатом у вухах. Відчувати на грані, розуміти, що от от просто розлетишся на мільйон зірок….. Ірина і подумати не могла, що може так віддаватись, так кохатись, що може бути такою відвертою без сорому і такою ненаситною до ласки.

 

Ранком Іра прокинулась відчуваючи на собі погляд Тіма. Солодко потягнулась і щасливо усміхнулась. Тіло нило, приємна втома розливалась м’язами.  

- Добрий ранок!

- Привіт. – ніжний поцілунок віддавав початками жару внизу живота. Іра облизала губи.

- Здається я сьогодні запізнюсь на роботу….

Тім накрив собою Іру, притиснувши до матрацу…

- Ненаситна… - задоволено видихнув у губи.

 Коли вони таки вибрались з спальні на столі був накритий сніданок, дякуючи, Еліні Романівні. Жінка кидала на них розуміючі погляди і посміхаючись кутиками губ, збирала Соню у садок.

Вони вчора засиділись і жінка не поїхала додому, чому Іра була щиро рада.

Соня зранку трішки вередувала, наполягаючи щоб у садок її відвезла саме Іра, але Тім швидко вгамував малу і пообіцяв, що вечором вони разом підуть гуляти. Про покарання він не забув, але все ж дав донці поблажку.

Коли за Еліною Романівною і Сонею зачинились двері, чоловік одразу притис Іру до стінки в коридорі палко цілуючи.

- І це я ненаситна – прошепотіла на видиху, відповідаючи на його поцілунки Іра.

- Хочу надолужити опущений час.

- Ти запізнишся.

- Похер! Хочу тебе!

Тимур запізнився майже на півтори години, але на роботу прийшов з таким настроєм, що співробітники здивовано переглядались і обговорювали емоційне піднесення шефа.

Іра хотіла б сказати, що вони з Тімом зразу ідеально зійшлись, але це було далеко не так. Дружба, кохання – це все чудово і дуже спрощувало певні нюанси, але тим не менш вони притирались. Двоє дорослих людей, які бороли свої страхи, ішли на компроміс і вчились жити разом, поруч. Ділити все хороше і погане, боротись з паршивим настроєм після роботи, знайомитись з життям одне одного, звичками і разом виховувати Соню. Довелось багато пояснювати – друзям, батькам. Іра розривалась між сім’єю в Франківську і роботою в Одесі. Довелось в короткі терміни призначати виконавчого директора і думати над розширенням бізнесу. Звісно, у перспективі. Нарешті відчувши яке воно, жіноче щастя, на смак, Ірина ніяк не могла ним напитись. Як і Тімом. Їх ночі…те що відбувалось за зачиненими дверима їх спальні було божевіллям, шаленством.



Kate Sahaidachna

Відредаговано: 22.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись