Написана 2019 года)
Писала для себя, посколько очень понравилась дума про эту храброю Марусю) Когда узнала, что и в школе ее изучают, показала учительнице. Ей понравилось) Сегодня разбирала старые тетрадки и увидела ее. Захотелось узнать и ваше мнение!))
Знаю, могла выложит в украинской версии сайта, но это надо регистрироваться и т.д. Не захотелось замарачиваться)
НА УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ!
Подякували козаки дівці- бранці,
Марусі, попівні Богуславці.
Тай стали швиденько втікати
В міста і села, рідні, християнські.
Тим часом Маруся, попівна Богуславка,
В покоях своїх походжала
Та чоловіка свого, пана турецького виглядала.
Увечері турецький пан приїжджає,
З повозки своєї виходжає
Та про втечу козаків узнаває.
До Марусі, попівни Богуславки, поспішає,
А дівка-бранка не боїться, не втікає.
З гордо піднятою головою на долю свою чекає.
« Ти! Дівко- бранко, навіщо таке вчинила?!
Навіщо невільників відпустила?
Чи знаєш ти, що тепер на тебе за це чекає?!» —
Пан турецький гнівно на дівка-бранку
Марусю, попівну Богуславку, проглядає.
А та очі не ховає, а мужньо його відповідає:
«Відпустила я козаків з неволі,
З темниці твоєї кам'яної,
Бо не могла далі бачити їхні муки!»,—
Опускає вона покірно руки.
«Люблю тебе і вірна тобі, мій гордий муже,
Але і доля козаків, моїх земляків,
Мені, дівці-бранці, не байдужа.
Накажи мене, свою вірну дружину,за провину,
Але не пускай погоню,
Дай їм, бідним козакам-невольникам, дістатися додому!»
Видихає, очі опускає...
Тихо з очей дівки-бранки люються сльози.
Чекає вона від пана турецького нової погрози.
А пан турецький на Марусю, попівну Богуславку, пильно поглядає.
І на подив, не злість, а любов і повага у його серці розцвітає.
Пан турецький до Марусі, попівни Богуславки, підхождає,
І ніжно-преніжно її обіймає.
Нехай козаки, бідні невольники втікають,
До рідних міст і сіл повертають.
Не сила йому їх догоняти
І дівку-бранку,Марусю, попівну Богуславку, цим ображати.
Буде він про неї дбати,
Буде тепер Марусю, попівну Богуславку, ще сильніше кохати.
Ну вот, как то так!))❤️
КОНЕЦ!