Маяк самотності

Розмір шрифту: - +

Глава 3.

Потрібно було знайти собі ночівлю. Так, поліцейське управління мало свій невеличкий гуртожиток, але вільних місць не було. Тому Дейку запропонували номер у маленькому вокзальному готельчику. Експертиза мала бути готова не раніше ніж через тиждень, результати обіцяли поштою, тому до затрашнього зворотнього потягу було трохи часу.

Взагалі Хогерт був досить старим містом, обмеженим колишньою стіною фортеці, побудованою кілька століть тому, ще коли тут була колонія. З іншої сторони зашишків муру будувалося нове місто, з ширшими вулицями і сучасними будинками. Досить невеликий вокзал був у новій частині, хоча і побудований майже сто років тому, відколи у цих місцях з'явилася залізниця.

У вікно крихітного номеру гукала вулиця і стукали колеса вагонів, а у шлунку було давно порожньо. Тому Зейн вирішив пройтися містом і знайти місце для вечері. Вирушив у старе місто, в сторону порту.

Порт був величезним, і це лише видима його частина, зі схованого в порізаних бухтами кам'яних берегах. Стара фортеця нависала двома повністю вцілілими баштами над вузьким проходом у бухту.

В одному з вузьких провулків сходи привели до невеличкого ресторанчику, судячи з віддаленості від туристичних місць, внутрішнього вбрання закладу та наявності у ньому місцевих - цілком прийнятного по цінах. Вдало розташований в кутку столик виявився порожнім, меню цікавим, а пиво прохолодним і м'яким на смак.

Чекаючи своє замовлення, щоб зайняти час детектив спробував повправлятися, як він це робив в потягу. Людей було не дуже багато, навіть не зважаючи на вечірню годину, але найбільшу увагу привернула дівчина за столиком біля віконця.

Вона наче когось чекала. Час від часу кидала тривожні погляди у вікно, ледь торкаючись кінчиками пільців філіжанки давно захололої кави. Дейк встиг повечеряти і набути романтичного настрою, а вона залишилася на місці, неначе чекала саме його. Радість прибуття у велике місто з тихої периферії додало емоційного підйому та впевненості, і вже через пару хвилин після розрахунку сумні глибокі очі дівчини з подивом дивилися на незнайомця.

- Перепрошую, пані, але якщо Ви когось чекали, то вечір вийшов марним. Або я помилився, якщо Ваша ласка. Ще раз перепрошую.

- Ви не місцевий?

- З чого Ви взяли?

- З Вашого жарту, вимови - хоча вона ледь помітна. В глибинці грубіють, але це нормально.

- Перепрошую, я дійсно останні кілька місяців працюю далеко звідси, однак не думав що відлюдництво стане таким помітним.

Вона посміхнулася. Він зрозумів посмішку як дозвіл присісти поруч.

- Ви не проти, якщо я замовлю ще кави - Ваша, здається, вкрилася кригою.

- Дякую. Чому Ви вирішили, що я на когось чекаю?

- Це моя професія.

- За ці кілька хвилин Ви дивуєте мене вдруге. Я вгадаю... Поліцейський?

- Так, взагалі то детектив. Але як Ви...?

- Мабуть, інтуіція.

- Хм, у такому разі я не здивуюся, якщо пані вгадає моє ім'я?

- Не настільки.

- Дейк.

Дівчина з якимось сумом подивилася на нього, та кивнула головою.

- Дуже приємно.

- А Ви?

- Що?

- У Вас теж має бути ім'я, і напевне гарніше та романтичніше, ніж у мене.

Вона посміхнулася.

- Мейден.

Принесли каву. Дейк дивився на дівчину, і вона подобалася йому все більше. Можливо, це лише здавалося, однак відчуття якоїсь знайомості рис обличчя, тіла і рухів Мейден більше сходило на впевненість. Дивно, адже до цього вечора вони не уявляли про існування один одного.

Потроху розмова глибшала, і коли помітили що заклад закривається, вони розповіли про себе майже всю історію життя. Зейн дізнався, що дівчина навчається в університеті і займається психологією, має молодшого брата, обожнює океан і мріє здійснити навколосвітню подорож. Мейден почула розповіді про навчання в академії, пригоди в інтернаті, та про мрію стати кращим детективом у країні.

Ніч була теплою і короткою, а сонце відірвалося від горизонту коли Дейк потиснув дівочу руку, та провів поглядом струнку фігурку до дверей її будинку.

Встигнувши забрати речі та спритно поснідати у готелі, Зейн вмостився у кутку вагону з наміром трохи надолужити ніч. Вклавши під голову сумку, та спіймавши міцний і привітний сон, він прокинувся лише коли проїхав свою станцію.



Вячеслав Соколов

Відредаговано: 31.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись