Маяки

Розмір шрифту: - +

˜ 3 ˜

˜ 3 ˜

 

Її життя нагадувало злітну смугу: щоразу під час концерту вона зривалася у блакить, а після його завершення приземлялася назад на землю. І радість вона відчувала тільки там, у вишині, коли музика проходила крізь неї. Це було єдиним способом відчути себе вільною.

Золота клітка повністю скувала її, а розплановане життя більше не вселяло ніякої надії на щось інше.

Анна була виснажена вчорашнім концертним вечором. Вона прокинулася лише по обіді, а почувала себе так, наче не лягала зовсім. Будинок віяв самотою, і вона здогадувалася, що Тимур знову поїхав до себе. Вона взагалі не могла пригадати, коли востаннє бачила його. Тиждень тому? Чи декілька днів тому?

Штовхаючи важкий візок, набитий доверху продуктами, дівчина загубилася в алкогольному відділенні, роздумуючи, чи втамовувати своє похмілля після вечірки в честь вдалого завершення сольного концерту. Проте у її плани явно не входила впущена з рук пляшка вина, шматочки якої стрімко розлетілися по підлозі у різні боки.

— Дівчино….. — Анна почула чоловічий голос і вмить обернулася на джерело звуку, приготувавшись дати серйозну відсіч.

Проте у цьому не було необхідності.

Перед нею стояв дуже високий хлопець, майже під два метри росту, вона навіть злякалася його грізної постаті. Його очі, темні, як чорний шоколад, блищали у світлі ламп. Він мав чорняве волосся, глибоко посаджені брови і дуже тонкі вуста. Їй здалося, що вони були затиснуті в одну лінію, так, ніби він був надзвичайно роздратований. Хлопець носив жовту форму співробітника супермаркету, проте навіть вона не змогла приховати його масивного тіла. Він нагадував якогось велетня чи бога, тож Анна подумки охрестила його Аполлоном.

Аполлон начарував у руках трубу від пилососа і мовив земним голосом:

— Відійди, нещастя.

Вона навіть не звернула увагу на грубість, загіпнотизовано витріщаючись на здорованя і не вірячи, що міфи могли бути зовсім не міфами. Хлопець знищив усі докази її дірявих рук, розвернувся і граційно поплив до службової кімнати.

Анна закліпала очима, відчайдушно намагаючись привести себе до тями. Скільки хлопців блукало столицею? Подумаєш, що такого високого, як він, вона ще не зустрічала. Все буває вперше. Вона швидко рвонула подалі від злощасного відділу, відкладаючи самотній романтичний вечір до кращих часів.

На своїй великій блакитній кухні вона застала похмурого чоловіка в ідеально вигладженому темно-синьому костюмі. В очікуванні хазяйки він безцільно клацав пультом телевізора, намагаючись розрадити свій настрій.

— Чого так довго? — Тимур навіть не помітив, яким вбивчим поглядом його одразу нагородила Анна. Мало того, що не купив продуктів, не зателефонував, не поцікавився концертом, так ще мав нахабність дорікати їй.

Вона голосно стукнула пакетами по столу перед його носом, повністю загородивши екран телевізора. Тимур, збентежений раптовим нападом, нарешті перевів погляд, щоби ткнутися у спину дівчини, яка приступила до наповнення холодильника.

— Я голодний, — жалібно протягнув він, заглядаючи у найближчий до нього пакет і хапаючи твердий сир, проте Анна спритно перехопила його назад.

— Я теж і, зверни увагу, не скиглю. Чому не поїв на роботі?

По її голосу Тимуру було важко зрозуміти, сердилася вона чи ні, проте він не дуже і старався розтлумачити ті жіночі настрої. Анна часто дратувалася з приводу чи без, тільки вдома із ним вона нарешті скидала оту свою холодну сувору маску, демонструючи істинний норовливий характер, який так старанно приховувала від усіх. Часом це навіть лестило, адже тільки він знав її такою: примхливою, перемінливою та бунтівною.

— Хотілося тебе швидше побачити. Стало так важко зловити свою наречену у перервах між її концертами, — він намагався сказати це якомога м’якше, усвідомлюючи, що насправді рідко говорив їй приємності.

В Анни потеплішало на серці від його слів. Справді, за весь останній місяць вони бачилися лише декілька разів: вона зникала на сольних концертах, він горбатився у прокураторі. Важко звинувачувати чоловіка у нестачі кмітливості, коли сама ні разу не ініціювала зустрічі.

Вона повернулася та нагородила його однією із найчарівніших усмішок зі свого арсеналу. В них обох були важкі та напружені дні.

— Тоді я приготую нам курочку, — і чоловік засміявся, міцно обіймаючи Анну за тонку талію.

Тимур був твердо переконаний, що наречена щаслива. Відома, успішна, із затишним будиночком у престижному районі міста, із багатим нареченим та заможними батьками, які обожнювали свою дочку, Анна була найбажанішою партією любого статусного чоловіка. Щодня її фортепіано видавало шедеври з-під тонких білих пальців, а сусіди тільки скаржилися, що не встигали записати мелодії на диктофон, аби одразу злити у мережу для власного заробітку. Анна не сердилася за це. Вона завжди стверджувала, що кожна людина мала талант, і якщо у неї був хист до музики, то в її сусідів — до легкого заробітку.

Тимур вірив, що вона завжди буде у його житті.

Після вечері вони примостилися на дивані, знайшовши якийсь вечірній фільм, що крутили по телебаченню. Поки Тимур пильно стежив за перебігом пригод кіногероїв, Анна знову і знову поверталася до сьогоднішньої зустрічі з Аполлоном, дивуючись, чому так чітко запам’ятала його обличчя. Воно закарбувалось у пам’яті, особливо його глибокі темні очі. Піаністка впевнено захитала головою, намагаючись викинути велетня із думок, але він набридливо повертався назад. Так вона і заснула з його образом в уяві, під тихе сопіння Тимура.



Оксана Кириченко (Aillin Ai)

Відредаговано: 08.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись