Маяки

Розмір шрифту: - +

˜ 12 ˜

˜ 12 ˜

 

Сьогоднішній день видався жахливо паскудним. Тимур затримався на роботі до пізнього вечора, що стало звичкою, і, відпустивши весь штат, вперто вчитувався у справу, деталі якої ніяк не бажали яснішати в його виснаженій постійними емоціями голові. Страшенно кортіло спати, але дві порожні чашки з-під кави нагадували, що на горизонті все ще маячіла купа невирішених справ.

Важке серце, як ніколи, нило у грудній клітці.

Раптовий дзвінок телефону ввірвався у тишу, відволікаючи Тимура від комп’ютера. Він здивовано поглянув на екран, а тоді перевів погляд на годинник на моніторі, намагаючись здогадатися, що смертник телефонує о такій порі. Номер був невідомий, тож залишалося або відповісти на нього, або проігнорувати.

— Тимур Артинов?

Низький голос змусив його сіпнутися. Він одразу здогадався, кому цей голос належав, але відкриття не викликало радості.

— Слухаю, — кинув прокурор, бажаючи швидше завершити неприємну розмову з неприємним чоловіком.

— Це капітан Дек у справі Анни Лемс.

— Є нова інформація?

— І так, і ні. Спершу скажіть, ви знаєте, яка нерухомість належить зниклій?

— Я вже це говорив. Будинок і студія у Броварах. Ви чим слухаєте? — Тимур розлючено махнув рукою, випадково змітаючи зі столу стопку паперів.

— Уточнюю, — незворушно відказав хриплий голос. — Сьогодні місцевий патруль викликав пожежників. Студія вашої нареченої згоріла вщент.

Раптово стало так тихо, що навіть дзвін у вухах, який діставав його весь день, кудись подівся. Тимур завмер у вакуумі образів, ковтаючи разом із ними усе повітря у кімнаті, не залишаючи нічого, що могло б врятувати його від задихання.

— Тобто як… Хто?

— Ми це з’ясовуємо. Достеменно відомо, що людей у приміщенні не було. Слідство ведеться. Ми дізнаємося, хто це зробив, але не факт, що він має причетність до справи. Це міг бути простий збіг, — голос капітана був холодним, він сам по собі був таким, але чомусь здавалося, що саме цю фразу він завчив напам’ять і механічно промовляв до двохсот разів на день.

— А міг і ні…. —  пробурмотів Тимур, відчуваючи, що роботу на сьогодні завершено. Чим займався той клятий детектив, коли тут підпалюють власність Анни?

— Міг і ні, — погодився Дек. — Саме тому ми збираємося встановити спостереження за будинком зниклої, а також і за вашим на випадок зловмисного підпалу, який може стосуватися справи. Ви не проти?

— Ні, робіть, як вважаєте за потрібне.

Дек явно підозрював його. Тимур був майже певний, що спостереження за будинком означало нагляд безпосередньо за ним. Можливо, в іншій ситуацій він би посперечався із таким рішенням, але наразі йому не було що приховувати. Та і сил заледве вистачало на те, щоб пересувати ноги, він вже мовчав про власних демонів, які стали переслідувати його скрізь, куди б він не пішов. Вони були набагато страшніші за поліцейських. Вони були страшніші навіть за мовчазну Анну.

А вчора йому привиділося, що вони вилазили з його чорної стелі.



Оксана Кириченко (Aillin Ai)

Відредаговано: 08.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись