Маяки

Розмір шрифту: - +

˜ 13 ˜

˜ 13 ˜

 

Її тіло затрусилось одночасно з ліжком. Вона широко розкрила повіки саме у той момент, коли тисячі шматочків розбитого вікна розлетілися по всій кімнаті. Вона голосно зойкнула, не усвідомлюючи, що відбувалось, але відчуваючи всім тілом страх, який сковував своїми ланцюгами.

— Анно, за ліжко! — крикнув його голос.

Щось важке заслонило її від уламків віконних рам, але сльози заполонили очі. Чому вона плакала? Анна потрусила головою, та ніяк не могла взяти себе до рук і підкоритися тому наказу, який віддав Аполлон.

— Дурепа!

Анна змусила себе скотитися вниз на підлогу, все ще не полишаючи спроб стерти гіркі сльози зі щік. Щось гостре врізалося вище ліктя, одразу викликаючи біль.

— Анно! — пролунав той самий владний голос. — Геть із будинку!

Дівчина невпевнено виглянула зі своєї схованки. Довкола зненацька запанувала страхітлива тиша; бите скло блищало у сяйві далеких ліхтарів, вкриваючи усю кімнату. Аполлон стояв поруч неї та похмуро дивився в отвір, де зовсім недавно було широке вікно. Морозний вітер колихав розпатлане волосся.

В якусь мить він оглянувся на неї. Його очі були чорніші, ніж вона їх пам’ятала, губи тонші, а обличчя далеке, як океан. Вона відчувала, наскільки холодно стало у кімнаті, немов температура понизилася до мінусової. Він розглядав її, стривожену, перелякану, зі слідами відчайдушних сліз, і його погляд був крижаним.

Коли він наблизився, Анні здалося, що її серце зараз зупиниться. І не від страху, а від його проникливого погляду в саму душу.

Він різко схопив її за талію і рвучко поставив на нетверді ноги, які все ще боролися з оціпенінням.

— Ходімо.

Не чекаючи зворотної реакції, Аполлон підхопив її на руки, швидко спускаючись донизу в нічну прохолоду. Вітер вдарив в обличчя, і вона зажмурила очі, відчуваючи стрімке зниження. Анна страшенно боялася висоти і навіть у його руках не могла заспокоїтися.

Коли її обережно поставили на ноги. Анна злякано потерла очі, намагаючись повернути собі зір. Високі будинки мирно додивлялися сни, непорушені ніякими вітрами. Темні хмари укрили небо, але не похитнули сутінок.

— Ти не виглядаєш так, ніби тебе щойно відвідав ураган «Катріна», — тихо протягнула вона, переборюючи пережите потрясіння. Її одяг місцями був порваний, а сама вона гостро відчувала рану в руці, але дивний здоровань виглядав так, ніби щойно зійшов з обкладинки модного журналу.

Аполлон знизив плечами.

— Я вмію дивувати, — відказав він.

— То що це тоді було? — вимогливо запитала Анна, примружуючи очі та намагаючись розгледіти в його обличчі бодай якийсь натяк на схвильованість. Здоровань підійшов ближче і ласкаво провів долонею по її волоссі, тихо зашепотів на вухо нерозбірливі слова, й через хвилину її ноги підкосилися, а тіло повільно обм’якло в міцних обіймах.



Оксана Кириченко (Aillin Ai)

Відредаговано: 08.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись