Маяки

Розмір шрифту: - +

˜ 22 ˜

˜ 22 ˜

 

По обіді Тимур сховався за вікнами найближчого до офісу французького ресторанчику, похмуро дивлячись на двох непримітних юнаків, які крутилися напроти кав’ярні через дорогу — його хвіст. І ще не набридло їм ходити назирці за ним?

Ввечері, коли він терзав свої очі монітором комп’ютера і стосом паперів, що вежею височіла над вухом, настирливий дзвінок вирвав його з трансу. Черговий невідомий номер навіть не здивував його, він вже давно забув, як це — чомусь дивуватись.

— Слухаю.

— Тимур Артинов?

Голос був знайомий. О так, цей голос уже набрид йому до чортиків. Тимур зненавидів його хрипоту і грубість, що лунали на кожному придиху співбесідника. Проте наразі Дек був єдиним джерелом інформації, тож він глибоко зітхнув і наказав собі не нервуватися.

 Слідчий не страждав талантом співчуття і тактовності. Його серце було стійке, сильне та черстве. Певне, воно навіть удома залишалося таким. Він завжди говорив лише суто по справі, видаючи всю правду, якою б вона не була, у рамках того, що йому взагалі дозволено говорити. Сьогоднішня розмова не виходила за ці межі.

— Нічні погроми продовжилися. Цієї ночі постраждав будинок міс Лемс.

Тимурові перехопило подих, його нутрощі зібралися докупи, а губи злісно затремтіли.

— Вони знищили будинок? Знову підпал? — він намагався стримати свій голос, та все одно зірвався на ричання.

— Я б сказав, що землетрус коливанням 7-8,0 за шкалою Ріхтера, якби він був можливий в одній точці діаметром з відомий нам будинок.

— Від нього що, геть нічого не зосталось? — тихо, не тямлячи себе від потрясіння, прошепотів Тимур.

— Ну, чому нічого, дещо й лишилося: уламки, цегли, навіть одна стіна ще стоїть. Зате земля не пошкоджена, можна буде новий збудувати.

Здається, він жартував. Дуже жорстоко, треба визнати, але Тимур прекрасно розумів, що то був не кінець історії.

— У будинку був сторонній, — о так! Він відчував це — зараз слідчий розкаже йому всю правду. — Ним виявився приватний детектив Рем. Невідомо, коли він зайшов усередину, але вочевидь, вийти йому завадили наші вартові. Не буду запитувати, яким боком він тут загубився, скажу лише, що з ним усе гаразд — він перебуває у лікарні, адресу якої скину повідомленням. Його, воістину, врятувало лише диво, а саме стіна з дверима, за які він тримався — єдина, що лишилася стояти.

Так, це справді неймовірна історія. Скільки таких він вже почув, відколи щезла Анна? Навіть голова боліла рахувати.

— Дякую, Деку.

— Поки ще рано.

До кінця робочого дня залишалося чотири години. Купа паперів і документів, сотні відкритих листів у мережі, але Тимур поспішно полишав кабінет, жаліючи, що не мав надприродної сили миттєво переміщатися в бажане місце.



Оксана Кириченко (Aillin Ai)

Відредаговано: 08.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись