Маяки

Розмір шрифту: - +

˜ 23 ˜

˜ 23 ˜

 

Анна байдуже споглядала стелю з декоративними зірками, що світилися в напівтемряві. Вона знову втратила відчуття часу та вже починала здогадуватися, що там, у світі нишпорки, він протікав швидше, аніж тут. І той його світ, до якого раніше належала й вона, був яскравішим, ніж цей, сірий і тьмяний.

Землетрус захопив її зненацька, змушуючи боляче вдаритися спиною при падінні на підлогу. Як і тоді, у квартирі Аполлона, вікна розбилися вщент, відлунюючись дзвоном у вухах. Та якщо тоді лише бите скло навіювало невимовний жах, тепер самі стіни погрожували лягти донизу, як у картонному будинку. Анна не могла зорієнтуватись у просторі, адже ліжко придавило її до тремтячої стіни, а зверху посипалася стеля.

Міцні руки потягнули тіло вгору. Анна відчула, що її ведуть кудись донизу, та не розуміла, чи сама переставляла ноги, чи її підхопили. Вона примітила, що сходи були зруйновані, і загадковим чином вона стрімко пересувалися повітрям на перший поверх. Повз неї пролетів шматок шпаклівки — волосся одразу дибки піднялося на потилиці.

— Заплющ очі, — проказали у вуха, проте Анна лише перелякано затрусила головою.

— Дозволь знепритомніти, — заблагала вона.

— Немає часу на це, заплющ очі! — Аполлон був наполегливим та грубим, тож їй довелось змиритися з положенням та знову відчути дику нудоту від гіперпросторових стрибків. М’язи скрутило, а сльози градом покотилися з напруги. Вона не стримувала їх, голосно розревівшись у дужих руках. Аполлон стиснув талію, і в ту ж мить вона відчула стрімкий ривок угору. Серце шалено затріпотіло, намагаючись пережити шок, голова запаморочилась, щось усередині шлунку зрадливо завурчало.

Сьогодні від її звичного світу більше нічого не зосталось.



Оксана Кириченко (Aillin Ai)

Відредаговано: 08.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись