Мідне свічадо

Розмір шрифту: - +

Історія одного роману. Авторська післямова до твору "Мідне свічадо"

Багатьом відома фраза: "Твори живуть власним життям, незалежно від автора".

Під "власним життя" мається на увазі період популярності після виходу в світ. Як для шляхетної панни світське життя починається з першого балу, так для картини цей "вихід у світ" — перша виставка або аукціон, для фільму — перший показ, для рукопису — вихід у видавництві.

Вимовляючи щось загальновідоме, над змістом замислюється мало хто.

Проте для мене завжди важливе закадрове і закулісне життя улюбленого твору мистецтва. Мене не дивує, що тло життя письменника, на якому створювався відомий роман, часто-густо яскравіше, ніж події самого роману. Або довгий шлях роману до видання — історія іноді більш захоплююча і авантюрна, ніж пригоди всередині сторінок.

"Мідне свічадо" мій десятий роман, написаний на десятому році мого письменництва. Не перший і не останній. Тим паче не перший опублікований. І не єдиний із бурхливою та довгою історією свого шляху до читачів.

Та, попри все, унікальний.

В ньому, як у тому ж таки Свічаді Правди, віддзеркалилися нібито не пов’язані між собою події, які з часом сплелися міцним ланцюжком.

Шляхи багатьох моїх творів до видання кружні та звивисті. Багато з них досі чекають свого шансу. Ймовірно, тому, мені завжди цікаво дізнаватися непрості "історії успіху" інших письменників.

Прискіпливе розслідування призводить до відкриття, що успіх не складається з штампованого конструктора, його частини живі. Їм складно діяти узгоджено, вони опираються механічній підгонці. Складові успіху — думки та дії людей, почуття автора, відгук на його почуття... А життєздатне поєднання цих частин має вигляд талану або дива.

Хоча здавалося б, що може бути простіше: об'єднатися і зробити щось разом. Вчасно, сумлінно, чітко, як годиться ...

Ні. Не в мистецтві.

Живі частини повинні дорости одна до одної, щоб народити творчий резонанс. Тому зусилля одного, хай найстаранніші, так часто не можуть зрушити з місця цього воза.

Мабуть, іншим письменникам так само цікаво, як чийсь рукопис доходить до видання, як це цікаво мені?

Так чи інакше, я розповім свою історію. А ви вирішуйте самі. Я не можу передбачити, чи допоможе це комусь.

 

*****

Звідки приходить ідея твора, котрого до тієї миті не існувало, то особиста таємниця кожного. Іноді це цілком вольове рішення: хочу написати про щось. І, коли вже вирішив, можна пробувати. Щонайменше, ціль та напрям дії визначені.

Частіше це спонтанна асоціація, зачіпка у житті, як у в'язанні. Є такі хитромудрі петельки: смикає за одну і трррррр...

Можна годинами гортати енциклопедію з картинками, вишукуючи гідну "натуру", як кажуть кіношники. Яка зачепить і дасть поштовх ідеї, згорнутій пружинкою. Чекаєш, щоб думка підскочила,  немов готова до нападу кобра… а та все спить.

Коли несподівано побачив чи почув щось, що спрацьовує, наче розтяжка до гранати. Варто зачепити — внутрішній вибух. Вже знаєш те, чого щойно не було. І жодна сила не поверне тобі незнання.

Не завжди є такі чіткі орієнтири, але в цьому романі є.

Точка відліку ідеї "Мідного свічада" — пісня до кінострічки "Анна Ярославна, королева Франції".  Пісня про ворожіння на мідному дзеркалі.

Народжений з пісенного рядка роман міг бути тільки поетичним, містичним, про любов і складності вгадати свою долю. Вдивляйся у власне серце хоч роками, наче в люстро, а з боку набагато видніше.

Згорнутий в архів файл із ідеєю міг пролежати в моїй свідомості багато років, не пробуди його до життя конкурс "Коронація слова 2006". Я знала, ЩО можна написати, терміни визначені, конкурс — не лише професійне визнання і реклама, але й хрещена фея для рукопису, яка веде твір до видання. Принаймні, так вважається.

Діло за малим: тільки написати.

Взимку 2006 року я відправила новий роман на конкурс. Проте жодного визнання не було. Конкурс пройшов, "Свічадо" залишилося, так ніким і не помічене.

Якби це був мій єдиний роман, який чекав на видавця, можливо, я б хвилювалася та  діяла активніше, щоб десь його прилаштувати.

Але я просто відклала черговий готовий твір у бік, чекати свого часу. Мене більше цікавить те, що потребує безпосередньої участі. Те, що потрібно писати. А готові твори... вони ж їсти не просять. Іноді просять редактури. Але це вже у порядку суворої черги. П'ять-шість первинних редакторських читань все написане отримує під час створення. А все що зверху, треба заслужити. Або дочекатися генерального прибирання.

У 2007 році я дізналася про новий всеукраїнський конкурс "Золотий лелека". Туди приймали твори для дітей, звісно, туди "Свічадо" не підходить.

Так мені здавалося.

Я відправила чарівну лісову повість зі школярами та пригодами... знову повз ціль.

Тобто, ефект був негативний.



Эллин Крыж

Відредаговано: 14.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись