Механізми нормальних конфліктів

Розмір шрифту: - +

Механізми нормальних конфліктів

— Давай ти може когось вб`єш? - мужик-кавун півгодини як викотився з 191шої у темний проліт між п’ятьма квартирами і одразу ж знайшов товариство. Товариство саме потребувало дружньої поради.

Товстий потер босу ногу об іншу, в шкарпетці і рушив коридором -  боса нога ляскала підлогою, інша ступала тихо як кошеня. Певно, таки в шкарпетці.

— Це ж робочий сценарій. Вічний сценарій! З цього мають починатись хороші історії. Кажу, давай ти вб`єш коханця дружини.

—  «Любов-кров», колосся-волосся,  - інший, у повному комплекті одягу – джинси, ремінь, футболка, сорочка, кофта на замку, – не підіймав очей від смужок між кахлями. —  Кров-любов, мєсть і убивця-садовнік. Так діла не буде.

—  Тоді вбий дружину!

—  Не буду. Хіба дурний не вбивав дружини…

—  А кого би ти хотів, щоб убили?

—  Я би хотів, щоб нікого не вбивати, - одягнений скрушно хитнув чубом і місячний відблиск з вікна лизнув металеву пряжку на ремені. -  А мені крім вбивства нічого в голову не лізе. Вам не здається, що ми стали апатичні? І що розумніші – то більше й більше. Ну де мені знайти конфлікт, якщо я ні з ким не сварився років з десять, мабуть? Я навіть не вмію доладно сваритись. Навпаки – я вмію сваритись, тому обходиться якось без конфліктів.

Кавун рушив коридором від однієї стіни до іншої, м’яко припадаючи на утеплену ногу.

—  Якщо нікого не будуть вбивати, то як ти хочеш змусити когось те читати? І шо значить, не вмієш сваритись?А якщо я тобі прям вот тут скажу якусь …  ображу тебе як-небудь?

—  Я ж знаю, що ви це ненавмисно.

—  А якщо скажу … типу, ти… гімнюк малий … 

—  Звучить добре, а надто коли Ви в одній шкарпетці.

—  А якщо вдарю?

—  То ж буде бійка, а не сварка.

—  І нехай. Буде тобі конфлікт.

—  Не буде. Бійка буде, але конфлікту з неї … пфф.

Товстун скріб хутро на руці. Ситуація видавалась складніша, ніж він уявляв на перший погляд - бліде і немічне одоробло, напевне, мало психічні відхилення.

—  Ти часом не буддист?

—  А Ви думаєте мені то подобається? Стояти поночі в під`їзді, з голим мужиком? Даруйте, якщо образив. Нащо  я вам то кажу взагалі, чи ви щось тямите з творчими кризами?

—  Препаскудна ти людина, друже. Посваритись - і то нема як.

—  От і я кажу … А Ви все зі своїм вбивством! Ні, певно, доведеться таки придумати щось із ним. На більше  я не здатний.

 Темна постать – важкий торс на тонких блідих литках, що аж світились в місячному світлі, - пливла просторим коридором від стінки до стінки, і назад. Інший пильнував очима нестійку ходу - через три велосипеди, купою біля 194тої, через шворку від килима, що вже рік як відходить від кахлів. Товстий геть не знає місцевості —  чіпляється, де тільки можна, штовхає долонями стіни і сичить крізь зуби.

—  А Ви тут, доречі, звідки, в такій-то годині?

— Дружина виставила.

—  А що так? Посварились?…  —  майже із заздрістю присвиснув ремінь.

—  Та де посварились? На двері мені тицьнула – каже, іди бо вб`ю. А мені шо – під дверима скавучати? я і пішов.

—  Так а Ви от звідси? А я саме ішов просити, щоб ви там тихіше були.

— Ну так то можеш вже не йти! Або … ану чекай… Так це ж воно, милий мій! Зараз все тебе навчимо! – і попри слабкі протести,  тицьнув блідого незнайомця носом в деревну облатку вхідних дверей. За дверима ожило і заворушилось і за хвилину у двері виплила пишна дама у довгій нічній сорочці з бузковою помадою на губах.

—  Сталось що? Я зараз міліцію покличу.

—  Не треба міліції. Просто припиніть шуміти. Тоді і я не викличу міліцію.

—  Так я вже годину як сплю. 

—  А годину тому кричали!

—  А вже не кричу. Все, нема більше того, хто шумів.

—  Ви його … вбили?

—  Так а то, вбила! І тебе приб’ю, якщо не вшиєшся звідси,  – жінка вперла руки в боки, з наміром втілити погрозу. Аж щойно торкнулась поглядом блідого опівнічного гостя, розчулилась… . – Від дружини він, бач,  втік! Вигнала! А він одразу до мене. А мені на роботу завтра. То ж треба наглості мати, отак з`явитись… Господи, Володь, ти там в одній шкарпетці стоїш? 

— В одній, Надь. Пусти назад, а?

—  Іди вже. Але зранку даси мені спокій і йдеш до дружини, - вона поступилась у бік, пускаючи дядька у нагріту квартиру.



Оля Зінченко

Відредаговано: 25.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись