Мелл. Наречена для тіні

Розмір шрифту: - +

Розділ 1. Як надибати пригод на свою голову

 

Знаєте, бувають дні, коли все в твоєму житті наче ідеальне, а буває і навпаки. Так ось, у мене саме другий варіант.

Я забігла в будинок, як ошпарена і на шаленій швидкості підлетіла до котла. Старий обігрівач зараз працював як новенький, використовуючи мінімум енергії. Мої старання, не можу не похвалитися, в імперії криза, як-не-як, ось я і вирішила зекономити, дарма, що незаконним шляхом. Але, демони, як же я влипла.

Не роззуваючись, і не знімаючи рукавичок, я поспішно перевірила матрицю заклинання. Прошепотіла декілька проклять, і уже збиралася її розплітати, коли в двері постукали. Я здригнулася, і мої вушка наполохано пригнулися до голови. Для зняття заклинання мені знадобиться як мінімум хвилин п'ятнадцять.

Стук повторився, цього разу наполегливіше. В паніці я захлопнула дверцята котла, прикрила його шторкою і заштовхала інструкцію розмальовану схемами під диванчик.

Підбігла до дверей, зрозуміла, що буде підозріло, якщо покажуся повністю одягнена. Поспішно роззулася, зняла куртку, рукавички, витягла з-під светра значок з надписом «преса» на тонкій підвісці, та відчинила двері.

На порозі стояли вартові – усі в чорних балахонах з низько опущеними на лиця капюшонами. Загалом чоловік п’ять, і уся ця братія допитливо розглядала мою скромну персону.

- Ясної погоди, - ввічливо привітався один з вартових, схоже ельф, і мене за ельфа прийняв.

- Тьми, - глухо відгукнулася я, від чого вище вказаний вартовий здригнувся, а інші хмикнули.

- Темна, значить… - мелодійним голосом заговорили зліва.

Я повернулася на голос і побачила, як вартовий повільно знімає капюшона, відкриваючи погляду красиві виті роги та поблискуючі з-під верхньої губи ікла.
Мимоволі поморщилася. Демон помітив мою гримасу і зацікавлено схилив голову на бік.

- Не подобаюсь? – явно глузуючи, запитав він.

Я знизала плечима і чесно зізналася:

- Та якось не дуже люблю вашу братію, хоч і часто згадую.

Демон хмикнув і миттєво замерехтів, після чого переді мною повстав уже молодий блакитноокий юнак з довгим стягнутим в тугу косу волоссям.

- Чому від варти бігаємо? – допитливо запитав він і навіть нахилив голову на бік.

- А я вас не впізнала… - нагло брешу. - Темно надворі… Звідки мені знати, хто там в темних балахонах шляється.

- Он як? - Демон хмикнув, обвів своїх колег пильним поглядом і повернувся обличчям до мене. Остання фраза однозначно була зайвою. І хто мене за язик тягнув? - Що ж… Ми, мабуть, увійдемо, - хитро промовив він і хижо усміхнувся.

Я відчула, як нервово затремтіли кінчики вух і кліпнула декілька разів.

- А з якої це радості? – голосом хороброго горобця поцікавилася я, старанно стримуючи хвилювання.

Моя реакція не залишилася непоміченою і демон підло так усміхнувся.

- Відповідно до статті сорок третьої Статуту імперської варти, вартовим дозволяється за потреби проникати на приватну територію підданих імперії, якщо це пов’язано з розслідуванням злочину, або безпосереднім переслідуванням злочинця.

- Говоріть, чого вам треба? – здалася я, і демон одразу ж посерйознішав.

- Як потрапила на місце злочину? – суворо запитав він.

Його колега одразу ж витягнув звідкись блокнот і приготувався записувати. Напевне і чорнило і блокнот у нього не прості. Я мимоволі скривилася, і вирішила відповідати швидко і коротко. Так більша імовірність того, що ніхто мене ні на чому не підловить. Та й збутися так їх вдасться набагато швидше.

- Повз проходила…

- Дан? – покликав демон когось із вартових.

- Бреше…

Я прошепотіла декілька проклять, нехорошими словами обзиваючи усіх читців душ. Де їх стільки береться? І чому один із цих гадів мав затесатися саме в цей патруль?

- Мені повторити запитання? – з широкою усмішкою запитав демон і грізною фігурою навис наді мною.

- Розслідування проводила… - пробурмотіла я, сподіваючись, що моїм словам повірять, і не стануть сумніватися, побачивши значок.

Демон кинув питливий погляд на одного з капюшонів і, отримавши кивок, повернувся знову обличчям до мене. Кинувши в бік читця злий погляд, знову подивилася на демона.

- І хто жертва? – з неприкритим сарказмом запитав він.

- Чиновник, - хмуро, але чесно відповіла.

- Це той, якого задушили, чи той, якого прирізали? – єхидність так і пре.

- Другий, - неохоче відповіла я.

- І в чому суть розслідування? – продовжував допитуватися демон.

І от чого він причепився?

- Не скажу, - глухо пробурмотіла.

Демон усміхнувся ширше і, нахабно відтіснивши мене, пройшов всередину. Недовго думаючи, його колеги, наслідуючи приклад, схоже, начальника, пройшли вслід за ним. Він окинув задумливим поглядом прихожу, мовчки пройшов у вітальню і з хитринкою в очах оглянув шторку за якою котел ховався.



Яна Паувел

Відредаговано: 17.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись