Мелл. Прокляття імператора

Розмір шрифту: - +

Розділ 9. Про біль утрати

 

Вивільнення тьми далось мені не легко. Тіло буквально розсипалось на дрібні частинки і єдине, що тримало в свідомості – дикий біль. Але цього разу все було по-іншому. Незважаючи на напруження і страх, що підштовхнули мене до цього вчинку, мені вдалося зберегти раціональність, і я все ще прекрасно усвідомлювала де знаходжуся і що відбувається. Я себе контролювала…

Приземлення видалося незграбним настільки, що я ще кілька метрів прокотилася по плоскій поверхні даху і мало не звалилася з нього. Але навіть коли мені вдалося підвестися, Ешкарта я так і не побачила.

За спинами ініційованих його просто не було видно, і тільки глухі звуки ударів, підтверджували, що серед натовпу тіней в безликих масках хтось є.

Я сама не зрозуміла, як з пальців зірвалося перше закляття. Те що раніше в моєму виконанні могло хіба що ужалити, набуло форми блискавки і, потрапивши в ціль буквально спалило кількох найближчих ініційованих.

Я з жахом подивилася на свою долоню і затремтіла від усвідомлення того, що тільки-но зробила.

Так, я хотіла врятувати брата, і я готова була вбити для цього. Але я ніколи б не подумала, що це буде так легко. Мій магічний резерв все ще був повним і це не враховуючи тьму, що зараз наповнює мої жили.

Обміркувати все як слід мені не дозволили. Безликі швидко отямилися і атакували практично миттєво.

На диво, відреагувати мені вдалося так само швидко і легко. Батькове плетіння слухняно лягло на плащ і оповило теплим покривалом. Цього разу я все зробила правильно, і це не могло не тішити. Особливо приємно було спостерігати за тим, як безликі гинуть від своєї ж магії. Коли все закінчилось і запанувала тиша, на даху залишилося тільки четверо ініційованих за винятком тих, що стояли в колі за спинами своїх колег, і бубоніли щось підозріло знайоме.

- Ешкарт, - тихо, прекрасно усвідомлюючи, що він мене почує, якщо все ще перебуває тут, покликала я.

Відповіді так і не дочекалася. З острахом я вивільнила один за одним свої мечі і на тремтячих ногах відійшла на крок. Безликі атакували тієї ж миті.

Я прекрасно розуміла, що мені не вистояти одразу проти чотирьох. Але вбивати мене ніхто не квапився. Безликі просто грали зі мною. Відволікали увагу, робили все, щоб у мене не було можливості скористатися магією.

А тим часом там, за їхніми спинами загорілася уже знайома пентаграма. Браслет на зап’ясті нагрівся настільки сильно, що почав обпікати. Страх заполонив усю мою сутність. Серце калатало, як божевільне. І я закричала, всі свої емоції вкладаючи в один єдиний сплеск тьми.

Безликих буквально змело з даху. Навіть контур пентаграми вдалося порушити, і вона погасла. Не замислюючись більше ні над чим, я кинулася туди і мимоволі поблідла, побачивши прибите до землі тіло. Відкинувши свою зброю, я сама не помітила, як вступила в пентаграму і обхопила тремтячими пальцями ефес меча. Залізяка пручалася з усіх сил, а тим часом перші тіні уже почали повертатися на свої місця.

І я в паніці накрила нас з Ешкартом щитом Айгоса. Закляття затратне, але не це його основний недолік, а те, що воно прив’язується до магічного резерву, і діри в своїй структурі латає не за рахунок зовнішніх джерел енергії, а за рахунок магічного резерву того, хто його створив.

Тож тіні без особливих зусиль зрозуміли, що треба робити, аби закінчити розпочате. Достатньо всього лише бити по щиту магією, доки мій магічний резерв не спустошиться.

Кожен удар відкликався болем в грудях. І боліло не серце. Так відчувалася велика втрата магії. А щит Айгоса продовжував безпощадно тягнути її з мене. І все ж, це дало мені час. Час необхідний для того, щоб звільнити Ешкарта.

Коли перед очима уже почали бігати чорні мушки, мені вдалося вирвати бісового меча з кам’яної поверхні. Тієї ж миті знову ціле серце Ешкарта почало битися. Він буквально підскочив на ноги. І заштовхав мене собі за спину.

Я тільки після цього змогла полегшено зітхнути і відмінити закляття щита. Відновилася битва і цього разу перевага однозначно була на нашому боці. Ешкарт прекрасно з усім справлявся навіть однією рукою. А в мене з’явилася можливість користуватися магією. І я навіть відкрила для себе новий спосіб вбивства тіней – удар блискавки.

Після магічної блискавки від тіней залишалася тільки гірка попелу. І це не могло не тішити. Відганяючи усі сумніви і тривоги я зосередилася виключно на битві і в якусь мить змогла повністю абстрагуватися від емоцій.

Але це тривало не довго. Варто було моєму погляду зупинитися на обпеченій руці одного з безликих, як усе моє тіло наче прошило струмом.

Я сама не помітила як кинулася вперед, на льоту підхопивши клинки. Без видимих зусиль безликий відбив мою атаку і зупинився, схиливши голову до плеча.

- Світла, що добровільно обрала Тьму, - задумливо проговорив він, і все всередині мене похололо. – Мені завжди було цікаво як імперська варта так швидко дізналася про смерть подружжя Лайтінських, а виявляється, ваш рід особливий. Цікаво, хто був носієм?

Від люті погляд накрило червоною пеленою. Пальці прошило болем, щойно нігтьові пластини трансформувалися в кігті. І час наче вповільнився. Я з дивовижною легкістю і холодністю наносила удари. І злилася все більше, кожного разу, коли він без видимих зусиль ухилявся.

Здавалося б, мені нічого протиставити такому як він, і все ж я не могла зупинитися. Я знала, що для ритуалу потрібна йому живою. Більше того, я повинна добровільно принести свою жертву. А тому, я була впевнена в тому, що вбивати мене ніхто не стане, а це означає, що у мене є шанс. Треба просто стати швидше. Мені необхідно всього лише наблизитись до нього. Просто наблизитись, щоб торкнутися відкритої ділянки шкіри лівою долонею. Цього буде достатньо.



Яна Паувел

Відредаговано: 10.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись