Мелл. Прокляття імператора

Розмір шрифту: - +

Розділ 12. Про давні зв’язки і нові знайомства.

 

У дворі Академії Тьми Споконвічної було неймовірно тихо. Не шумів вітер, не скрипіли дерева і навіть сніг під ногами не видавав ні звуку. Дивовижна тиша тривала хвилини дві, поки ми перетинали двір, після чого світ несподівано і різко наповнився звуками, запахами.

Порив вітру розтріпав волосся і підхопив кілька сухих листочків. В наступну мить на доріжку прямо перед нами почали осипатися списані дрібним почерком листки. Цього разу я усім своїм нутром відчула закляття статики. Воно пройшло через усе тіло, позбавляючи можливості рухатися на кілька секунд, і повільно сповзло вниз по тілу, доки не перетекло в землю. Тим часом над доріжкою пронеслася шустра чорна хмаринка, поспішно хапаючи листок за листком, доки не виловила їх всі. І тільки після цього на доріжку приземлився молодий темний, і, почісуючи кінчика носа, повернувся до нас лицем.

- Щиро вибачаюся за закляття статики, сподіваюся вас не зачепило. Я старався діяти вибірково, але, боюся, поки моя майстерність в цьому на доволі низькому рівні.

Я розгублено моргнула і поспішно стряхнула з себе залишки чужої магії. Відчуття вкрай неприємні. В цей час студент, нарешті, перестав перераховувати листки і подивився на нас. Його очі різко розширились, а рот широко розкрився від здивування, і в наступну мить уже ну зовсім неввічливо хлопець вказав на мене пальцем.

Ешкарт поряд зі мною поморщився, і ухопив мене міцніше за передпліччя.

- Ми поспішаємо, - хмуро повідомив він тіні. – Ти ж іще хотіла навідатись додому, - з теплою усмішкою, адресованою виключно мені, нагадав лорд.

Я не стала нічого говорити. Просто кивнула, і ми обійшли відверто шокованого студента і попрямували прямісінько до найвищої вежі Академії.

- Це адміністративна вежа, - коли ми уже підійшли до дверей, пояснив Ешкарт. – Кабінет директора на самому верху. Тут також розміщується канцелярія і відділ кадрів, але це навряд-чи тобі знадобиться. А ось розміщення кабінету глави студентського самоврядування, я б на твоєму місці запам’ятав. В студраду обирають кращих студентів. Еліта серед еліт. Тобі перші тижні, поки не наздоженеш свою групу доведеться часто з ними стикатися. Як ти уже могла помітити, вежа пов’язана з навчальним корпусом. Особисто я ніколи не горів бажанням лишній раз туди навідуватися…

Ешкарт навіть скривився, і я відвела погляд.

- А ти також відносився до еліти коли тут навчався? – не втрималася я від запитання і уже по тому, як почервонів зовні невимушений лорд зрозуміла, що все не так просто.

- Скажімо так, у мене були проблеми з дисципліною.

Я здивовано подивилася на ініційованого. Які у нього могли бути проблеми з дисципліною? Він же очолював Імперську службу безпеки. Хіба не кращі завжди добиваються кращих результатів? Під моїм поглядом ініційований тільки сильніше почервонів і тихо вилаявся собі під носа.

Всередині вежа сповна відповідала духу темних. Моторошно, холодно, темно і тихо, так, що чути як надворі завиває вітер. Ешкарт не став тратити час і повів мене прямісінько до сходів.

- Зараз нам треба навідатись в кабінет директора, підписані Семаліоном документи передати, і забрати розклад пар і студентський значок.

Я кивнула, слухняно ідучи за тінню. По дорозі Ешкарт розповідав мені що, і на якому саме поверху розташовується, і крім його голосу тишину більше нічого не порушувало.

- Ти говорив, що не любив сюди навідуватися, але судячи з цієї екскурсії, ти тут був частим гостем.

Ешкарт нахмурився і почесав підборіддя.

- Твоя правда, мені часто доводилося тут бувати, тому я і незлюбив цю вежу.

З цими словами ми нарешті досягли вершини вежі і Ешкарт несподівано ввічливо постукав. В ту ж мить двері відчинилися, і моєму погляду відкрився звичайнісінький на перший погляд кабінет. За столом сидів уже давно сивий чоловік і зосереджено щось читав.

- Ну? Мені кліщами із вас все діставати? – суворо запитав чоловік, не відриваючись від чтива.

- Мелл, це директор Академії Тьми Споконвічної лорд Артеміус Морат. З сьогоднішнього дня ти переходиш під його опіку.

Ще коли Ешкарт назвав моє ім’я, я помітила зміни в поведінці чоловіка. Він все ще тримав в руках документи, але більше їх не читав. Зате все його лице наче перекосило. Дослухавши до кінця, чоловік неквапливо, з якоюсь напускною лінню зняв окуляри, відставив документи і підняв голову.

- Ешкарт Рівендейл, - роздратовано протягнув чоловік. – Хто би міг подумати.

Ініційований наче закам’янів. Увесь напружений, з холодним і настороженим виразом обличчя. Повисла довга і напружена пауза. Я ще кілька секунд спостерігала за їхнім мовчазним поєдинком, після чого згадала, з якою ціллю ми сюди заявилися і рішучо підійшла до столу директора, привертаючи всю його увагу до себе.

- Лорде Морат, ось документи на зарахування підписані лордом Галахаром. Ми поспішаємо, тому я була би вельми вдячна, якби ви поквапились.

Чоловік окинув мене уважним оцінюючим поглядом, відкинувся на спинку крісла, але документи забрав.

- Бачу, Мілдрет втрачає хватку, - несподівано проговорив він. Я розгубилася, не одразу зрозумівши, кого саме він має на увазі. – Ніякої дисципліни, - закам’яніла миттю. – Ви, юна леді, якщо збираєтесь працювати в Імперській службі безпеки, зобов’язані дотримуватися дисципліни. Як мінімум, ви не мали і словом обмовитись, поки старший за званням не звернеться до вас.



Яна Паувел

Відредаговано: 10.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись