Мереживо снів

Розмір шрифту: - +

Легенда

Раптово я прокинулася, відчуваючи якусь несподівану тривогу. Серце калатало, як навіжене, ледь не вискакуючи з грудей. Холодний піт вкривав шкіру, а горло стискалося так, ніби хтось тримав мене за нього, не дозволяючи зробити бодай хоч один ковток повітря. Мабуть такий стан був через те, що мені наснилося. Чи через останні події? Зараз це було не важливо. Наразі мені було чим зайнятися. Мені потрібні відповіді та відпочинок від тих карколомних пригод, які починали втомлювати!

Я вмилася та привела волосся до ладу. На годиннику – третя. Треба було щось поїсти. Гріючи обід я раптом згадала, що хотіла упорядкувати усе, що знаю, що відбулося, що бачила й чула. Тож, покинувши їсти, поклала перед собою аркуш паперу і замислилася. «А з чого усе почалося? Так, найперший дивний сон був про перегони. І склалося враження, що за мною хтось гнався. Далі я гуляла під дощем. І це було надто реальним для того, аби бути сном. Що було дивного? Однакові чоловіки, які з’являлися біля мене настільки раптово, що привернули увагу до себе й налякали. А далі що? А далі я знову тікала. Вночі. Не бачила від кого чи від чого, але відчувала… Спочатку здавалося, що це знову сон. А виявилося, що то було насправді… А ще я шукала фотографії з нашого весілля. Так… я їх знайшла у чоловіка в кабінеті нещодавно. Але дивним є те, що на них я бачила тільки себе… І з цим я поки не розібралася. Що це – фальсифікація? Чи сон? Потрібно ще раз на них поглянути.

А далі я блукала у лабіринті. Після того, як пройшла крізь дзеркало у коридорі… Маячня! Такого не буває! Це точно був один з моїх дивних снів!

Мені пригадалась зустріч із дивною незнайомкою у кафе, а її слова закарбувалися у пам’яті назавжди: «Усе, що ти бачиш – не просто так! Усе реальне… занадто… для тебе… Але ти… важлива! Тікай від нього! – вона знову озирнулася у той бік, куди пішов мій чоловік. А потім продовжила: - І він не той, за кого себе видає! Біжи! Біжи якнайдалі!» І чому вона сказала це? Невже мій чоловік – насправді не мій чоловік, а ворог? Дивно, чому тоді він про мене так піклується? Якби хотів щось зі мною вдіяти – вже не сиділа б я тут і не розмірковувала. Але навіщо тоді він слідкує за мною? І де записи, які я ховала у джезві? Теж поки не знаю. Але потрібно його запитати. Але він, як завжди, на роботі. Вчора й сьогодні ми майже не спілкувалися. Треба з ним серйозно поговорити й розставити всі крапки над «і».

Так, а що ж далі було? А-а, точно! Я потрапила в аварію, і знову ж таки через переслідування. Якась машина слідувала за мною і я запанікувала… Це точно було реальним, а от те, що я була у вогняній печері не могло бути насправді. Мабуть, я просто була без свідомості після аварії і просто марила, поринаючи у глибини підсвідомості, страхів, спогадів та думок… Шкода, що я не запам’ятала номерів машини, було б легше…

Потім я блукала на якійсь виставці моментів свого життя… Там були такі дивні картини, які ніби вказували мені на щось важливе. Ото так дивний сон! Мабуть, моя підсвідомість теж втомилася і від снів, і від питань, які мене мучать, і від переслідування та страху.

Потім чоловік вирішив мене закрити у тій лікарні… З якої я втекла якимось дивом… Чи це мені наснилося? Невідомо. Це ще один пункт, про який треба запитати в нього.

Останнє, що пам’ятаю, це обшук кабінету й буря в лісі. Ну що ж – хоч із цим, начебто, все зрозуміло.

Підсумовуючи згадане, роблю висновок, що першим завданням, яке потрібно зробити, це поговорити з чоловіком. Як не крути, а з ним пов’язано більшість подій, що трапилися зі мною. І у нього точно є відповіді на ці питання. Друге, це ще раз потрапити до кабінету і уважно все ще роздивитися. З дозволу чоловіка чи без – різниці ніякої, мабуть.

Нарешті я хоч якось упорядкувала свої думки, факти й здогадки, вишикувала їх у одну лінію й зрозуміла, що робити з цим. Але турбувало те, що все-таки події були надто фантастичними як для простої дівчини, що жила таким нудним життям. І чому все так змінилося невдовзі після весілля?

Проходячи повз кабінет чоловіка, мені здалося, що двері відчинені. Я підійшла й штовхнула їх. Вони повільно відкрилися з легким поскрипуванням. Це мене дуже здивувало, бо чоловік завжди їх зачиняє. Але чого дивуватися, якщо я вже там була і нічого не знайшла? Цього ж разу цікавість та здивування від такого повороту змусили мене переступити поріг знову, подумки радіючи від того, що це було якраз тим, чого я хотіла. Мабуть, чоловік змирився з тим, що я тут вже була, або подумав, що я сюди більше не схожу заходити після нещодавнього візиту.

На столі лежали якісь папери, вкриті дрібними літерами. Піднявши один аркуш, я розібрала лише кілька слів «передбачення», «охороняти», «супровід» та «небезпека». Усі інші слова були або надто нерозбірливо написані, або настільки дрібно, що потрібен був мікроскоп аби їх прочитати. Але що ж означало те, що я розібрала? І хто це писав?

На наступному аркуші була копія сторінки з якоїсь книги: трохи пожовкла і з дивним шрифтом, текст якої супроводжували малюнки жінки, що тримала у руках квітку маку, а за нею було зображено величезні ворота, з яких лилося проміння. Підписи до малюнку були виконані якоюсь чудернацькою мовою, тож прочитати їх я не могла.

Розглядаючи малюнок і сторінку, я намагалася здогадатися, що це таке, але жодної думки з цього приводу не приходило мені у голову. Тож, відклавши ці дві сторінки, я поглянула на наступну і завмерла від подиву: на ній схематично було замальовано майже усе, що трапилося зі мною протягом останніх днів! Тільки на цих малюнках щось мене змусило затриматися і придивитися уважніше. Я крутила цей аркуш то в один бік, то в інший, перевертала догори дригом, навіть намагалася дивитися на сонце, але нічого більше не побачила, тому відклала убік. Але щось змусило мене знову поглянути на нього – і тут мене осінило: один з малюнків був зайвим! Але стояв він чогось не на початку чи у кінці, а в самісінькій середині аркуша. На ньому знову ж таки було зображено якийсь прохід, який спочатку здався знайомим, але, придивившись, я побачила, що його було помічено з одного боку: маленька квіточка ледь вирізнялася серед інших дрібних деталей.



Ірина Ярошенко

Відредаговано: 11.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись