Мереживо снів

Розмір шрифту: - +

Розшифровка

Я перевдягнулась і розібрала сумку, з якою сьогодні повернулася. Після невеличкого прибирання та приготування вечері мені потрібно було трохи відпочинку у кінці такого насиченого подіями дня. За вікном догоряв день, сонце вже не палило так сильно, як вдень, а лише посилало тепле помаранчеве проміння, яке линуло крізь відчинені вікна. Піднявся легкий вітерець, що колихав штори, залітаючи до душної квартири. Я дивилася з балкону на далекий парк, що зеленою стіною здимався праворуч. Саме там і збиралося сховатися сонце.

Хвилина минала за хвилиною, а я не могла відірватися від цієї майже ідеальної картини. Майже, тому що неподалік проходив проспект, який зазвичай був людним і шумним, особливо в робочі дні. Та це споглядання не замінило мені часу у кріслі з улюбленою книжкою.

І тут я згадала. Згадала, що так і не розібралася з книгою, а тільки збиралася, не догортавши її навіть до кінця. Я знайшла її і вмостилася у великому кріслі, підібравши під себе ноги, як зазвичай любила сидіти. До приходу чоловіка залишалося ще кілька годин, які можна було присвятити вивченню цього артефакту.

Я поглянула на обкладинку, яка була чудово оформлена, а її таємничі візерунки лише додавали таємничості цій книзі. Відкривши книгу, я побачила чудернацький шрифт та неймовірну малюнки, за якими можна було лише дещо зрозуміти про зміст написаного у книзі.

Розглядаючи це творіння, я раптом зрозуміла, що тут, у моїй реальності, я не зможу знайти того, хто зможе розшифрувати її, а тільки викажу себе та свої наміри, бо вороги так вміло ховаються серед інших людей, спостерігаючи, вичикуючи, плетучи свої сіті, у які мені так не хотілося потрапити. А якщо книга принесена з іншого світу, то десь там і треба шукати її розгадку. Якби ж то мені знову потрапити у той світ, звідки я її принесла! Але, на жаль, я не могла керувати ані своїми снами, ані стрибками у інші реальності чи світи, що б воно не було.

Та варто було все таки спробувати хоч щось. Але як? У мене була лише одна думка – заснути. До цього я лише тільки так і потрапляла до своїх дивних пригод. Тільки єдине, чого я остерігалася, так це небезпеки, на яку можу себе там наразити. Та якщо добре подумати, то якщо я можу перенести щось сюди, то, мабуть, зможу і у зворотній бік. Тобто я можу взяти з собою книгу та зброю!

Щодо зброї, то я навіть уявити не могла, що це може бути, крім ножа, яким я не вмію користуватися у цілях оборони. Тільки на кухні. Тоді я згадала про газовий балончик, який давно лежав у тумбочці в коридорі. Також поруч лежав ліхтарик з шокером, який я теж прихопила з собою. Можливо, це й не було по правилах, але так я була більш впевнена у собі, хоч і не знала, чи зможу цим скористатися та чи воно усе допоможе.

Від цієї усвідомленої подорожі до країни своїх сновидінь я очікувала розв’язання проблеми з книгою, бо не була впевнена, чи потрібні мені якісь інші артефакти, чи ні. Тому це була моя єдина, поки що, надія дізнатися щось більш конкретне про ритуал та усе, що його стосувалося.

Я ще раз подумала, чи все взяла, про що думала й пішла до спальні зі своєю зброєю та книгою. Вклавшись у ліжко, я міцно притисла до себе книгу однією рукою, у якій був і ліхтарик, другою ж тримала балончик. Заплющивши очі, я почала згадувати все, що стосувалося книги, місце, де її знайшла, сподіваючись, що це допоможе перенестися у потрібне місце.

Та виявилося, що тримати думки у потрібному руслі дуже важко, вони весь час скакали з події на подію, з одного на інше, зачіпаючи дитинство, намагаючись забігти у майбутнє...

Через деякий час я відкрила очі, втомившись від напруження. Та виявилося, що я лежу на траві десь на лісовій галявині! Ані ліхтарика, ані балончика зі мною не було. Ну звісно, не все ж так просто! На щастя, книга, заради якої я ризикнула сюди відправитися, лежала на траві поруч зі мною.

Що ж – негативний, то теж досвід. Хоч з’ясувала, що до своїх подорожей можу брати лише артефакти, принесені з інших світів. Не здивуюся, якщо кожному світові належатиме свій артефакт, який я до інших теж взяти не зможу.

Я піднялася, роздумуючи про можливості артефактів, обтрусила бруд з одягу й задумалася над тим, як знайти дорогу туди, куди мені потрібно. А куди це саме, я й сама не розуміла. Поглянувши довкола більш уважно, я все таки не помітила нічого незвичайного чи такого, що вказувало б на те, у який бік мені йти. Навколо галявини росли величезні сосни, що хиталися в такт вітру десь у височині. Тому я вирішила знову довіритися своїй інтуїції, яка мені вже неодноразово допомагала у подібних ситуаціях.

Закривши очі, я повільно оберталася навколо себе, прислухаючись до своїх відчуттів, до звуків, що мене оточували, до своїх думок. Нарешті, я зупинилася, відкрила очі і попрямувала через галявину у глиб лісу.

Це було настільки незвично – отак довірятися інтуїції, але я просто вірила у те, що мені пощастить. Над моєю головою зімкнулося гілля дерев, під ногами я знову відчула м’яку підстилку із довгих сухих гілок, а груди просто розпирало від чистого повітря, що пахло соснами і травами. Навколо відразу потемнішало й здавалося, що ліс просто проковтнув мене.

Я пробиралася густим лісом, намагаючись обходити заболочені місця, іноді плутаючись у густому гіллі, обплутаному павутинням, усе більше хвилюючись про те, що можу остаточно заблукати чи натрапити на диких тварин, які з радістю поласують мною. І щойно я про це подумала, як вдалині серед дерев я побачила неймовірно гарну косулю. Така граційна, вона дивилася просто на мене своїми великими темними очима, ніби розглядаючи. Я відчувала, що маю йти за нею. Не знаю, чи було це правильним рішенням, але інтуїція підказувала, що це саме те, що потрібно.



Ірина Ярошенко

Відредаговано: 11.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись