Метелик у твоїх руках...

Розмір шрифту: - +

Розділ 1

Дуже непросто в житті - зрозуміти, який міст слід перейти, а який спалити.  
  © Еріх Марія Ремарк

-Невже тобі вперше???-міркувала подумки ,напівсонна, вона.-Правильно,не вперше...
Тобі не привикати,тому давай...Давай,піднімайся з ліжка і приведи себе в порядок...Пам'ятай:Ти не з тих хто здається...Ти зможеш!!!Ти сильна і я в тебе вірю...Ти мусиш бути сильною,твердою,наче камінь,-продовжувала вона себе підбадьорувати,-так,це буде не легко!!!Але куди ведуть легкі шляхи???
Пам'ятаєш,що казав тобі колись дідусь???Тільки тоді,коли тобі важко ти можеш вважати,що  йдеш в правильному напрямку.Тільки тоді,коли ти виходиш з зони свого комфорту, рухаєшся вперед...Тим паче,ти ж не настільки рюмса...Правда???
Вона ще лежала у ліжку.Раптове відчуття  страху і тривоги пронизували її ,кидаючи тіло дівчини у холодний піт.Її серце почало битися частіше,а тривожне передчуття лише збільшувались...

-Так,заспокойся...Спокійно...Вдих і глибокий видих...-лунали у її голові думки...
Але відчуття страху, переляку і паніки не покидали дівчини.Її тіло почав пронизувати холод,а долоні стали вологими...Неспокій та відчуття внутрішнього напруження доходили до кожної її клітинки.Але уже через деякий час,тривожний напад минув...І вона, нехотячи,відкрила очі...Глянула у стелю і повільно почала підтягуватись вгору.Уже, майже сидячи ,дівчина, підняла уверх руки і простяглась...

-Так,досить нити!!!-уже в голос,промовила вона.-Я тебе не впізнаю!!!Глянь на себе у дзеркало.Невже це ти???Ти готова признати,що ти страхопут???А щоб сказали  зараз твої батьки???Тобі не соромно???Подумаєш...Ну не з'їдять вони тебе там...І яка різниця,що вони про тебе подумають???Ти їх знаєш???Ні.От і вони тебе не знають...Всього на всього це ж тільки один рік...Так,досить себе жаліти!!!Ти маєш бути сильною і все!!!Поглянь,ти бачиш когось крім себе???Тільки ти і ці  стіни...Ти у себе одна...Хто про тебе подбає,як не ти???Ти маєш себе берегти,бо  у тебе є тільки ти...Отож перестань нити і вперед...Може все,навпаки,пройде добре???А я себе накручую.
Вона підвелась з ліжка,ступила босими ногами на підлогу і,трішки розім'явшись,пішла у ванну...Після глянула у дзеркало і посміхнулась.Очевидно,це була її ранкова звичка-усміхнутись сама собі)))

***
Вдягнувши злегка вільне худі,бежевого кольору, і чорні скіні,вона вийшла у коридор,взявши свій рюкзак...Потім ,взувши  кеди, вона  вийшла,закривши двері у квартиру...
Новий дім,нове місто,нова школа...Незнайомі люди...Тільки вона залишилась така як є...Тільки вона у себе залишилась з минулого...
Вийшовши з під'їзду,дівчина глянула на боки і глибоко вдихнула.

-Тут навіть запах повітря інший...Якийсь,ну зовсім чужий...
Відійшовши кілька метрів,оглянулась назад. Погляд зупинився на її під'їзді...

-Що ж вітаю...Тепер це твій дім і твоє місто,тепер це твоє нове життя.Звикай.-тихо промовила вона,запхнувши у вуха свої навушники,де  уже звучала музика.І повільними кроками пішла вперед...
Вона йшла повз незнайомі крамнички,повз зовсім чужих людей...Її долоні знову злегка покрились холодним потом.Їй так не хотілось,щоб вона стала іншою...Щоб вона не змінилась,їй хотілось залишатись колишньою,такою як вона себе знає.Хоча,вона сама прекрасно розуміла,що кожного ранку вона стає зовсім іншою,уже не тою,яка була ще вчора...Вона надто сильно боялась,що  цей певний етап у її житті зовсім її змінить...І мабуть,найбільше боялась,щоб не в кращу сторону.Бо хоча  і хотіла здаватись стальним солдатиком,вона була,на диво світлою і чуйною людиною...Напрочуд наполеглива і стійка дівчина за своєю спиною ховала чимало страхів...Адже як багато страхів може бути приховано під оболонкою ззовні безстрашної людини. Бо саме така людина найбільше боїться не тільки  зробити щось не так, а ще й задихається від страху цього не зробити.Мабуть тому вона і живе за принципом: НЕМАЄ НІЧОГО НЕМОЖЛИВОГО. Вона може  знищувати себе зсередини, хоча зовнішня оболонка її здається бездоганною. І цей страх замаскований під рішучість...
Страх прив'язатись до людей...Страх,що вони зможуть зруйнувати цю броню... І самотність стає якістю саме тих, хто сильніше за всіх здатний любити...Яка сильна потреба таких людей в любові, під бронею незалежності і спокою...
Вона сама себе створювала,підіймала на ноги...Стиснувши кулаки, вона йшла вперед,хоч деколи було зовсім важко...Їй добряче були знайомі самотність,біль і зрада друзів,яким вона думала,що можна довіряти .Але нити і скаржитись не було в її стилі...Вона знала,що не усі такі,що є і хороші люди і можливо вона таких і зустріне,адже вона мала декілька друзів,які залишились з нею.Можливо через свою вихованість...або дійсно ставились до неї так як і вона до них.Але,якби там не було,це в минулому і нічого вже не зробиш.Слід починати жити заново і все вибудовувати з початку.Але уже "вставши на граблі" вона не хотіла робити знову такі ж помилки.Єдине,в чому її б не змінив- це в її переконаннях.Вона вважала,що завжди знайдеться хвилина чи навіть секундочка для добра.Так,напевне,дівчина жила грандіозною ідеєю зробити світ краще,щоб у ньому було більше добра і усміхнених людей навколо неї.Можливо,вона вважала це своєю місією???
Вона знала,що комусь ще важче...Що комусь ще більше не пощастило,ніж їй.Вона має дах над головою і їжу кожного дня,а хтось про це мріє.

***
Пройшовши ще пару кварталів,вона уже стояла біля великої і ошатної будівлі...Їй на хвилинку здалось,що вона мов мураха,настільки маленька проти неї.

-Що ж,тепер тобі тут вчитись.Тепер це твоя нова школа...-Подумки ще раз нагадала вона собі і рушила до вхідних дверей.Увійшовши всередину,вона легкими і  не дуже впевненими кроками підійшла до однієї зі стін,де був розклад занять учнів школи...



Анна Ід...

Відредаговано: 08.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись