Метелик у твоїх руках...

Розмір шрифту: - +

Розділ 13

Інтернет не зближує. Це сукупність самотності. Ми ніби разом, але кожен сам по собі. Ілюзія спілкування, ілюзія дружби, ілюзія життя...
© Януш Леон Вишневський «Самотність у мережі»

Прокидатись не хотілось,тим паче йти до школи і бачити ці нахабні пики...
Але зібравшись силами,Тоня все таки пішла у школу,хоча і не дуже з хорошим настроєм.
***
Чому вона йшла до школи,запитаєте ви?
Так,безсумнівно,дівчина могла прогулювати,батьки ж можуть і не дізнатись.Але вона хотіла,щоб вони нею пишались.Адже коли нам довіряють і вірять, на нас лягає велика відповідальність за наші вчинки.Дуже важко знову повернути довіру,яка була колись.Прозвучало банально,але так правдиво.Щось на філософію потягло.Хах...
***
Аля сиділа впнувшись в телефон.Але тільки помітивши новеньку усміхнулась.
-Привіт.-Промовивши,обійняла Тоню.
-Привіт.
-Щось ти не в настрої сьогодні.
-Не знаю...Та ні,все норм.Зараз вже піднявся трохи.
Алевтина усміхнулась.
***
Згодом у клас  зайшов Василь.
У хлопця не те,що настрою не було...на ньому лиця не було.
Аля сумно глянула на Василя.
Адже догадувалась в чому причина.Життєві події у нього складні.Сусіди з верху,як-ні-як...Важко не почути сварки його батьків.
***
-Аль,про що задумалась?-глянувши на дівчину,запитала Тоня.
-Та так.-Усміхнулась дівчина.-До речі,йдеш на день народження?Максим всіх запрошує.Навіть декілька моїх знайомих там буде.
-Не знаю я,чи мені будуть раді.
-Та перестань.Будеш так сидіти і думати,точно не будуть.
Тоня злегка всміхнулась.
-Мені тут один хлопець написав.Так от,запрошує мене прогулятись.
-А ти що?
-А я що?Я нічого.Думаю поки.Ну точно гуляти ввечері не буду.Можливо сьогодні після школи.
-Ну удачі чи що?-Усміхнено промовила Антоніна.
-Я тебе прошу...Він побачить,які в мене витребеньки і побіжить щосили.-Засміялась Алевтина.-А ти що?Тут вже майже цілий клас шепче,що Ден до тебе клини б'є.
-Серйозно?-Скривилась Тоня.-О,боги!!!
***
Залишився останній урок.
Вчителя довго не було.
 Аля знову понурилась у "широти інтернету",Тоня тим часом малювала у своєму блокноті.
Адріан ж,час від часу скоса поглядав.
***
Як ви,можливо й догадались,нічого доброго чекати не слід.
***
Вирвавши з під рук блокнот,хлопець почав ним розмахувати.
Розмахуюсь ним,деякі аркуші розлітались по класу.
-Ти що,притрушений?-здивовано проказала Тоня.
-Художниця наша.-Засміявся Адріан.
-Віддай.-Уже трохи підвищеним тоном, уже на захист подруги,сказала Аля.
-Ну ви й дури.-Єхидно усміхнувшись,кинув блокнот.
-Правду кажуть,розуму нема-в аптеці нема.-Відповіла Алевтина.
-Чуєш ти,Фламінго.-Злісно вигукнув хлопець.
-Вражай і далі мене своєю тупістю.-Тихо "під ніс" сказала Тоня.
***
-Нарешті закінчились уроки.Думала,що не виживу.Ну от чому,той Адріан все портить?Чому йому не живеться спокійно???
-Тонь,ну натура така.
Дівчина зітхнула.
-Не сумуй,-обійняла дівчину подруга.-Все буде добре.Не звертай уваги на нього.
-Буду старатись.
-Ну все,я біжу.Мене вже чекають.
-Удачі.-усміхнулась Тоня.-І розкажеш мені як все пройшло.
***
Алевтина забігла додому,щоб перевдягтись і "звільнитись" від надокучливого,громіздкого шкільного рюкзака,замінивши його на маленький чорний.
***
Ще раз глянувши у дзеркало,Алевтина вийшла з квартири,вирушивши назустріч цій "авантюрі".

 



Анна Ід...

Відредаговано: 08.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись