Михайлове щастя

Розмір шрифту: - +

Частина 03

         Замок Лиходума грізно височів на самому лобі високого лисого пагорба. Cyxі, без жодного листячка, дерева стовбичили понад кам'яним муром, що відокремлював гадюче кубло Лиходума від білого світу. Ані птахів, ані якої іншої божої тварини не було видно на пустому великому подвір'ї, лише чорні пацюки шугали туди-сюди, смикаючи своїми довгими голими хвостами, та гидкі кажани у темних кутках сонно попискували, ховаючись від денного світла.

         Сам господар маєтка у темній кімнаті варив у велетенському казані якесь чаклунське зілля. На його гулястій голові не росло жодної волосини, навіть там, де повинні бути брови. Товсті губи, мов ковбаси, звисали майже до підборіддя, приховуючи гострі й криві ікла. Праве око чорніло бездонним проваллям, а ліве було майже біле, нaчe більмасте. Вузлуваті довгі пальці постійно стискувалися, як хижі щупальця.

         Лиходум помішував дерев'яною ложкою зілля у казані, коли по сходинах прогупотіли копита, і до кімнати увірвалися захекані Чиряк і Вухо, намагаючись один поперед другого доповісти своєму володарю.

         - Цитьте, собачі душі! - гримнув на них Вавило. - Кажіть по черзі. Спочатку ти, Вухо. То що - згодна Христя приєднатися до нашої компанії?

         - Ніяк не хоче! Ще й б'ється - чорт почухав поперека, по якому пройшовся дубець.

         - Вона каже, що ми дурні, бо не знаємо, де схована ваша душа... - поскаржився Чиряк.

         - Але ж ми їй розповіли про кришталеве яйце...

         - А вона однаково каже....

         - Замовкніть! - ревонув Вавило так, що чорти аж поприсідали.

         Чаклун схопив їх за вуха і почав вовтузити пиками по підлозі, примовляючи:

         - Ах ви мої розумні... ах ви мої мудрі...

         - Змилуйся, володарю! - заволали Чиряк і Вухо. - Чим ми тебе прогнівили?

         - А ви ще й питаєте? - ще більше розлютувався чаклун. - Навіщо про кришталеве яйце розказали?! Мерщій біжіть до Христі, схопіть її і приведіть до мене. Як не знайдете дівку, то хапайте кицьку, що буде у неї в хаті, бо всім відомо, що відьми вміють перекидатися на котів! Та швидше!

         Вавило дав чортякам по стусану і відпустив.

         За одну мить домчали Чиряк і Вухо до Христиної хати - а там нікого. Вони й туди й сюди - нема та й годі! Що ж робити? Коли це дивляться: попід тином лежить товстий котяра, на сонечко мружиться. Вхопили його у мішок - і прожогом до Лиходума. Прибігли та й витягують кота за шкірку. В бідолаги після отаких скачок у мішку голова замакітрилась, нічого збагнути не може.

         - Ось вона! - доповів Чиряк.

         - Хотіла сховатися... - додав Вухо. - На кицьку перетворилася...

         - Що, Христе, думала - хитріша від нас?! - злостиво реготнув Чиряк, звертаючись до кота.

         - Попалася, відьмочка, тепер не втечеш! - вишкірився Вухо.

         А котяра тільки глипає на чортів дурними очима та нявчить жалісно.

         - Не прикидайся, Христе, все одно пана Вавила не обдуриш!

         Котяра у відповідь лише - няв та няв.

         - Ану, смикніть, її за хвоста! - наказав Вавило.

         - Навіщо?

         - Ви що, не знаете? Коли відьма в образі кицьки, то треба її за хвоста посмикати - вона знов у людину перетвориться.

         Вухо з готовністю ухопився за котячого хвоста та як шарпоне. Кіт від жаху і болю вирячив очі, зашипів, заверещав, вирвався з рук Чиряка і скочив прямісінько на потворну голову чаклуна. Він устромив пазурі у лисину і почав її шматувати, як скажений.

         Вавило ледве скинув того шаленіючого кота з подертої голови, схопив батога та й давай періщити чортів. А потім скочив верхи на Чиряка, вхопився за йога роги і поскакав у ліс до купи гною.

         Прискакав, а Клима ніде нема. Здогадався Лиходум, у чому тут річ, од люті ногами затупотів, аж листя з дерев посипалося. Наказав схопити Лесю Купаву і привести до нього в маєток.

         Кинулися Чиряк та Вухо стрімголов у село, прогупотіли вулицею, наче вихор промчав. Усі люди поховалися, двері позачиняли, хрестяться з переляку - нечиста сила вдень по вулиці гасає - страх та й годі! А чорти перестрибнули через тин та в хату до Лесі лізуть. Тільки Чиряк зачепився ратицями за колоду, що лежала серед двору, і полетів сторчголов. Встромився він рогами в одвірок - і ні туди - ні сюди. Вухо, побачивши оте, вхопив Чиряка за хвоста і ну шарпати, щоб допомогти, та з запалу ледве не одірвав. А тут ще й Чебрик вискочив із хати, почав чортів за литки кусати. Вухо кричить, Чиряк верещить, песик гавкає - гвалт на все село.



Сказочник

#724 в Фентезі
#1016 в Різне

У тексті є: чаклун, відьма, чорти

Відредаговано: 23.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись